Історія української культури - Павлова О.Ю. - Живопис

В оздобленні давньоруських храмів значну роль відігравало пластичне мистецтво та різьбярство. Східнохристи-янська церква, переслідуючи язичницькі вірування, заборонила об'ємну скульптуру, тому пластичне мистецтво розвивалося у вигляді рельєфів. Для різьбленого оздоблення монументальних споруд використовувався мармур та рожевий шифер. Значна кількість рельєфних орнаментальних прикрас збереглася у храмах Києва. Це - різьблені плити, виготовлені в техніці орнаментального і тематичного рельєфу, що прикрашають парапети хорів собору св. Софії Київської, шиферні плити з тематичними рельєфами Михайлівського Золотоверхого та Києво-Печерського монастирів. Шиферні різьблені плити збереглися і в Спаському соборі Чернігова

Цікавою пам'яткою давньоруської пластики на плиті з місцевого пісковику є барельєф, на якому зображена Богоматір-Одигітрія з дитям, який знайдений у руїнах Десятинної церкви.

Історичну і культурну цінність становить саркофаг Ярослава Мудрого (X-XI ст.), що зберігається у київському Софійському соборі. Виготовлений з білого мармуру, вкритий рослинним орнаментом з християнською символікою.

У XII ст., коли в окремих землях Русі склалися місцеві художні школи, скульптура широко застосовувалася в декорі фасадів споруд. Основним елементом орнаментів був стилізований акант, заплетений у кошики, що нагадували романські капітелі. В плетиво орнаментів ув'язувалися зображення птахів, барсів тощо. Цікавим зразком чернігівської пластики є капітель з Борисоглібського собору із зображенням язичницького міфічного птахо собаки - семарг-ла. Іншою була пластика Галицької Русі. Там деталі порталів та площини апсид прикрашалися стилізованими акантовими орнаментами, схожими до романської пластики.

Вершиною давньоруської архітектурної пластики є художній декор Владимиро-Суздальської Русі. У середині XII ст. владимирські різьбярі досягли високої майстерності, про що свідчать фасади церкви Покрова на Нерлі, площини Дмитрівського собору у Владимира та рельєфи Георгієвського собору у Юрєві-Польському, які називають чудовою поемою у камені.

Барельєфна скульптура була поширена в мініатюрних іконах. їх вирізали із рожевого шиферу. Найчастіше зображали Бориса і Глі-ба, Дмитра Солунського, Богородицю, Спаса, Святого Миколая та інших святих. Шедевром мініатюрної кам'яної пластики є ікона "Увірування Фоми". На іконі опуклим рельєфом зображено дві постаті: Христа, що у спокійній, фронтальній позі показує Фомі свої рани, і Фому, що схилився до нього. Давньоруський різьбяр майстерно відтворив м'які, округлі лінії складок одягу, тонко виділив обличчя, руки та ноги. Ця ікона зберігається у Київському історичному музеї.

Живопис

З культовою архітектурою був тісно пов'язаний монументально-декоративний живопис, що значною мірою ґрунтувався на візантійській традиції. Вирішальну роль відіграли історичні і соціальні потреби Київської Русі та глибокі традиції народної культури. Загальнодоступна мова живопису сприяла утвердженню серед народу християнської релігії, пануючих та нових морально-естетичних цінностей. Живописні зображення у храмах були своєрідною Біблією для тих, хто не знав грамоти. Храмові розписи розкривали основні положення християнського вчення в узагальнених, доступних для сприйняття образах, які у поєднанні з архітектурними формами мали сильний емоційний вплив на людей.

У Київській Русі візантійський живопис поширився у формі монументальних настінних розписів - мозаїк і фресок. Цастінні мозаїки застосовувалися у спорудах Київської Русі з кінця X до початку XII ст. Технологія виготовлення різнокольорової смальти (особливо золотої) була дуже складною і дорогою, а саме мистецтво мозаїки вимагало великого уміння. У Києві мозаїками були оздоблені інтер'єри князівських палаців і культові споруди часів Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Мозаїками здебільшого прикрашали увігнуті та вигнуті поверхні - апсиди, куполи, склепіння, арки.

Основним видом монументального мистецтва Київської Русі був фресковий живопис. Він значно дешевший, але справляв надзвичайний художній ефект. Фресковий розпис потребував доброго вапняного розчину, потрібного набору фарб, в основному мінеральних, і дуже високої майстерності живописців. Фрески виконувались як по вогкому, так і по сухому тиньку, вони чудово поєднувались з фактурою кам'яних стін і мали надзвичайно багатий колорит. Інтер'єри перших кам'яних давньоруських храмів розписували візантійські майстри, які не тільки слідували канону, але і враховували місцеві традиції та смаки.

Техніка фрески була також запозичена у візантійських майстрів, але давньоруські художники довершили її новими елементами і стилістичними зображеннями. Так, новим у мистецькій діяльності давньоруських майстрів стало поєднання мозаїчних і фрескових зображень, чого не практикували у Візантії. У XII столітті мистецтво мозаїки поступається мистецтву фрески.

Перші мозаїчні зображення та настінні фрескові розписи були виконані у Десятинній церкві Києва, але вони не збереглися. Будівництво і оздоблення Десятинної церкви започаткувало київську ар-хітектурно-будівничу і мистецьку школу.

До найвизначніших пам'яток українського і світового монументально-декоративного мистецтва належать мозаїки і фрески Софійського собору у Києві. Головним змістом художнього оздоблення інтер'єру цього храму є утвердження християнства, а храмові настінні розписи стали "біблією для неписьменних", яку потрібно було читати у певному порядку. На фрескових панно три цикли зображень: євангельські, біблійні та житійні. На мозаїках зображені основні персонажі християнського віровчення. Мозаїчні оздоблення прикрашають головний вівтар і купол собору. Це - поясне зображення Христа-Пантократора (Вседержителя) з піднятою десницею, в апсиді центрального вівтаря зображена велична постать Богоматері-заступниці Марії-Оранти - Софії-Премудрості Божої, як охоронниці і заступниці Києва і Русі, як "нерушимої стіни, захисниці градів і вєсєй". Марія-Оранта у народній свідомості злилася з язичницьким образом "Великої Богині", що уособлювала силу землі Київська Оранта за колоритом і малюнком належить до найвищих досягнень монументального мистецтва візантійського стилю, його київської малярської школи.

Нижче мозаїчного зображення Богоматері-Оранти, розташована багатофігурна композиція "Євхаристія" (причащання апостолів), а ще нижче - "святительський чин", який є одним із кращих взірців монументального живопису. Мозаїчні панно св. Софії виконані на яскравому золотистому фоні і набрані із смальти 177 кольорових відтінків. Важливим елементом художнього оздоблення Софії є орнаменти, переважно рослинного характеру. До наших днів збереглося 260 квадратиних метрів мозаїк і близько 3000 квадратних метрів фресок собору Святоі Софії у Києві .

Монументальними розписами були також оздоблені Успенський собор Печерського монастиря, Михайлівський Золотоверхий собор, церква Спаса на Берестові у Києві. З середини XII ст. у Київському, Чернігівському, Переяслському, Галицькому та Волинському князівствах створюються самобутні художні школи. Фресковий живопис повністю замінює настінні мозаїки. Давньоруські фрескові розписи збереглися до наших днів у сакральних спорудах Києва і Чернігова, Смоленська і Владимира на Клязьмі, Пскова, Новгорода, Старої Ладоги та інших давньоруських містах.