Історія української культури - Павлова О.Ю. - 5.4. Література

В зазначений період нового дихання набуває література, що розвивається на основі давньоруських традицій і жанрів. Особливого розвитку і гостроти набуває полемічний жанр в другій половині XVI ст. в південно-західній частині Давньої Русі, що опинилася в складі великої європейської держави Речі Посполитої. Після Брестської церковної унії 1596 р., внаслідок якої ієрархія православної Київської митрополії пішла на угоду з Римом про об'єднання в лоні католицької церкви, в літературі розпочалася ідейна боротьба проти католицько-уніатської експансії. Полеміку відкрив польський єзуїт Петро Скарга, що до того, у 1577 р., видав збірник своїх проповідей під назвою "Про єдність Божої Церкви під одним пастирем і про грецьке відступлення від цієї єдності", де звертаючись до народу, назвав 19 "помилок" Православної церкви. В другій книзі під назвою "Собор Брестський та його оборона" Скарга обґрунтовував необхідність об'єднання обох церков і обстоював переваги унії. Полеміка набрала нової сили, після впровадження папою римським Григорієм XIII у 1582 р. календарної реформи, що стала причиною нових утисків і гонінь проти православних. Тоді на захист прав українського народу став Герасим Смотрицький, який в своєму трактаті "Календар римський новий" науково довів перевагу юліанського календаря і розкрив провокаторську роль нововведеного григоріанського. Проти книжок П Скарги у 1597 р виступив Христофор Філалет з роботою "Апокрисис, албо отповедь на книжку о сьборе Берестейском", в якій на ґрунтовній документальній основі розглядав історію впровадження Брестської унії. Значну роль в полемічній боротьбі відіграли також Клірик Острозький, Мелетій Смотрицький, Захарія Копистенський, Іван Вишенський, анонімний автор в творі "Пересторога зело потребная на потомные часы православним христианом" та ін. Українські полемісти не обмежувалися критикою з проблем Брестської унії та католицизму, а вступали в богословські дискусії з адептами іудаїзму та ісламу.

Новим явищем в літературі стала поява силабічного віршування в основі якого була покладена однакова кількість складів у віршових рядках. Основоположником цього жанру став Семеон Полоцький. Його вірші складають два збірника, "Рифмологіон" і "Вертоград многоцветный". Це були панегірики, присвячені членам царської родини і подіям придворного життя.

В 1680 р. С Полоцький переклав на вірші Псалтир, назвавши його "Псалтир рифмованная", яка довгий час була навчальним посібником для юнацтва. Когорту перших поетів XVIII ст. складали також творці релігійно-філософської поезії, такі як митрополит Димитрій Ростовський (Туптало), митрополит Рязанський Стефан (Яворський), архієпископ Новгородський Феофан (Прокопович), поетична спадщина яких в рівній мірі належить як українській, так і російській літературі. В їх віршах культивувався стиль бароко - символіка, алегорія, гра слів, підкреслювання натуралістичних деталей, ускладнені асоціації.

Відлуння місцевої історії виразно відчувалося в історичних віршах, елегіях, епіграмах, епітафіонах, ляментах, панегіриках, у гумористично-сатиричних віршах і піснях. Культивувалися також і жанри етикетної поезії, насамперед - вірші, що виголо-шувалися на урочистих церемоніях, адресовані здебільшого високопоставленим особам. Популярністю користувалася епіграма - короткий віршований дотепний напис на якому-небудь предметі або розповідь про певну річ, особу чи подію. Епіграма мала дивувати і захоплювати грою слів, повчати, вихваляти чи засуджувати. Відомими епіграмістами були Л. Баранович, І. Величковський, Д. Братковсь-кий та Климентій Зиновіїв.

Розвивалася також лірична поезія, що відображала особисте життя, інтимні почуття та переживання. В ній йшлося про гірку сирітську долю, вбоге життя, соціальну несправедливість, вимушену розлуку з родиною, життя на чужині ("Песнь светова" І. Бачинського, "Песнь о свете" О. Падальського, "Песнь свецка" Левицького та ін.) Розвивалася любовна лірика.

Звичайним явищем були анонімні сатиричні вірші, що осміювали характерні явища, наприклад, "Плач київських монахів" з приводу Указу 1786 р. про секуляризацію монастирських земель, "Доказательства Хама Данилея Куксы потомстенны" і "Плач дворянина" - про козацьку старшину, "що шукала собі дворянства". 3 сатирично-гумористичними віршами виступив Іван Некрашевич в його творах "Ярмарок" (1709) та "Исповедь 1789 года февраля-дня", де змальовувалися колоритні побутові сцени з селянського життя.

Виникали також вірші-травестії (від іт. travestire, переодягнений) Особливістю жанру гумористичної поезії було те, що відомий твір серйозного, а то й героїчного перероблявся автором в жартівливому, комічному дусі Комічний ефект у травестії;осягався також невідповідністю між стилем викладу і змістом твору,, яскравим прикладом чого являється "Енеїда" І.Котляревського, "Жабоми-шодракіека" ("Батрахо-міомахія") К. Думитрашка.

В результаті взаємодії відцентрових та центрострімких сил у Східній Європі, що розпочалося ще в епоху Середньовіччя, сформувалися нові державні утворення, як Велике литовське князівство, Московське царство, Річ Посполита, Османська імперія у межах яких формуються нові етнічні спільноти - народності зі своїми релігіями й національними культурами. На основі нових державних і етнічних утворень відбувається протистояння трьох цивілізацій - християнських - західної і, східної, та мусульманської, що супроводжується взаємопроникненням і зіткненням. В процесі протистояння католицизму, православ'я, протестантизму і ісламу, а також взаємовпливу їх культур відбувається формування російської, української й білоруської культур, що в подальшому сформують унікальну православну слов'янську цивілізацію, яка протистоїть експансіонізму Заходу.