Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - ЧУРАЙ Марія Гордіївна (Маруся Чурай, Чураївна)

Легендарна українська народна співачка і поетеса

Народилася між 1625 та 1629 рр. Нібито жила у Полтаві в середині XVII ст. Донька урядника козачого Полтавського охочекомонного (добровільного) полку, який у бою з польською шляхтою під Кумейками потрапив у полон і був страчений у Варшаві 1638 р. Зростила Марусю мати. Документальних свідчень, записів народних перекладів про Марусю Чурай немає. Досить цілісний образ народної поетеси склався під впливом літератури XIX ст. До її образу зверталися О. Шкляревський, Г. Квітка-Основ’яненко, П. Владимиров, Г. Бораковський, Л. Боровиковський та ін.

Маруся Чурай — автор багатьох пісень, відомих нині як народні: »Засвіт встали козаченьки», »Котилися вози з гори», »Віють вітри, віють буйні», »Сидить голуб на березі». В своїх пісенних баладах співачка відтворила події особистого життя — палку, але нерозділену любов до Гриця (»Стелися, стелися, зелений гороше», »Чи ти, милий»). У найвідомішій пісні-баладі »Ой не ходи, Грицю» відображено останні події життя Марусі, яка отруїла зрадливого коханця. Цей сюжет став основою повістей »Маруся, малоросійська Сапфо» О. Шаховського (1839), »У неділю рано зілля копала...» О. Кобилянської (1909) та багатьох інших творів, зокрема сучасного роману у віршах »Маруся Чурай» Л. Костенко (1979, 1983). На початку XIX ст. цю пісню-баладу було перекладено німецькою, французькою та польською мовами. її використав Ф. Ліст у своїй фортепіанній »Українській баладі», а мелодію пісні »Віють вітри, віють буйні» — у фортепіанній п’єсі »Думка», які були створені під час перебування композитора в Україні.

У 1987 р. в Полтаві споруджено і названо на честь легендарної дівчини »Співоче поле Марусі Чурай».

За народними переказами була страчена у 1648 р.