Інформаційна безпека - Остроухов В.В. - 7.1.2. Теоретико-методологічні основи національних інтересів і стратегії національної безпеки КНР

До національних інтересів китайські ідеологи відносять: 1) суверенітет, 2) безпеку, 3) економічний розвиток, 4) міжнародний статус і 5) гідність. Останнє унікальне, тому що, здається, немає нині жодної держави, яка включала б категорію "гідності" до "національних інтересів". Ден Сяопін не раз підкреслював: "Китайський народ має свою національну гідність і почуття гордості. Це велика честь - любити свою країну і присвячувати всю свою енергію соціалістичному будівництву".

Серед найважливіших цілей у ряді національних інтересів - возз'єднання з Гонконгом (здійснено у 1998 р.) і Тайванем. При цьому треба мати на увазі, що Китай не розглядає проблему Тайваню в контексті загальної безпеки Східної Азії. Як неодноразово підкреслювалося в ЦК КПК, "Китай категорично проти включення Тайваню до системи регіонального співробітництва з безпеки". Варто нагадати, що проблема Тайваню відноситься до фундаментального принципу, який не підлягає обговоренню. Для КНР - "це суто внутрішня проблема її відносин з однією із своїх провінцій".

Ще одна китайська специфіка: Ден Сяопін вважав, що національні інтереси Китаю об'єктивно збігаються з національними інтересами народів інших держав. Водночас зазначалося, що у сфері суверенітету і безпеки поступок бути не може. Ден Сяопін неодноразово опонував тим ідеологам, які відстоювали тезу про застарілість ідеї суверенітету і про те, що "громадянська війна не є внутрішньою справою", а "права людини вище суверенітету". Китайський лідер безапеляційно заявляв своїм опонентам: "Китай із цим ніколи не погодиться і не дозволить іншим втручатися у свої внутрішні справи".

Аналітики та керівники ЦК КПК чітко розуміють, що у XXI столітті розстановка світових геополітичних сил, залежить від ряду глобальних процесів. Головний із них - глобалізація. Під цим терміном китайські ідеологи розуміють виникнення єдиного простору світового ринку, фінансів і товарів, єдиної світової системи комунікацій та послуг, а також глобальної системи цінностей і єдиної пануючої культури. У такому неоглобальному неокапіталізмі усе життя на планеті підпорядковується законам ринку, які стають для суспільства чимось подібним до закону всесвітнього тяжіння. Іншими словами - це процес уніфікації світоглядних уявлень про спосіб організації життя світового співтовариства та окремого національного суспільства, характер міжнародних відносин за зразками, розробленими геополітиками ліберал-консервативної ідеології із США, а це вступає у протиріччя зі світоглядними настановами геостратегів із ЦК КПК.

Китайське керівництво також чітко усвідомлює, що протягом чотирьох десятиріч "холодна війна" була матеріалізацією і результуючою тих зустрічних стратегій, які проводили одна проти одної дві конкуруючі системи, їх військово-політичних союзів та держав лідерів - США і СРСР. Понад 20 років тому стало очевидним, що почався багатообіцяючий період в історії Радянського Союзу, в якому до влади прийшли керівники нової генерації. Водночас не викликало сумнівів, що весь "радянський табір" (насамперед країни Центрально-Східної Європи) опинився на порозі далекосяжних за своїми наслідками суспільних трансформацій. Видовищні перші кроки горбачовської "перебудови" та "нового мислення" захоплювали багатьох західних спостерігачів, свідомих того, що вони стали свідками добровільно-примусової капітуляції Москви у "холодній війні", і обмеженої, але керованої дезінтеграції Організації Варшавського Договору (ОВД), Ради економічної взаємодопомоги, Радянського Союзу, Чехословаччини та СФРЮ.

Попри невпевненість, яку породжувала дезінтеграція радянського блоку, США наближалися до незвичного для них статусу єдиної супердержави. Провідні Західні, передусім американські, стратеги розуміли, що нові реалії вимагатимуть нових концептуальних підходів і практичних настанов.

"Зняття" класово-ідеологічного чинника, трансформація відносин із країнами, що утворилися після розпаду Радянського Союзу, у звичайні міждержавні відносини - все це поставило західні держави та їх конкурентів і партнерів на Сході перед необхідністю внесення коректив у їхню попередню стратегію щодо Китаю, яка проводилася, насамперед, з урахуванням існування чинника "Радянського Союзу" та ОВД. Досягнуті успіхи над СРСР в інформаційно-психологічній сфері надихали американських геостратегів поширити напрацьований досвід підривної діяльності на комуністичний Китай.

Так, на початковому етапі до весни 1994 р. цей курс був скоріше жорстким. Тодішній держсекретар Уорен Кристофер намагався загнати Пекін у глухий кут - або поліпшення ситуації з правами людини, або позбавлення КНР статусу країни найбільшого сприяння у торгівлі зі США. Проте реалізація такої політичної тактики щодо КНР наштовхнулася на заздалегідь утворену ЦК КПК передумову стратегічного значення - натиск американської дипломатії був відбитий завдяки тиску самих же американських корпорацій, які були допущені на ринок Китаю: зазначені санкції могли б зачинити перед ними найперспективніший у світі ринок. Саме це змусило Вашингтонську адміністрацію з 1994 році відокремити бізнес від питання про права людини і зробити американо-китайські відносини "багатосторонніми" - не давати домінувати будь-якому окремому питанню [18].

Подальшу американську політичну тактику можна охарактеризувати як "залучення" КНР до співпраці. На думку колишнього Президента США Б. Клінтона, "інтеграція Китаю в світову економіку покінчить там з комунізмом ". Проте бажаної еволюції в КНР поки що не відбулося. Навпаки у партійних, урядових, військових і ділових колах КНР закріпилося усвідомлення того, що поразка світового "соціалістичного табору" відбулася на тлі ідеологічного колапсу СРСР та повної втрати привабливості його суспільної моделі в першій половині 80-х рр. XX ст. З цієї причини ЦК КПК грає свою гру, змінювати правила і стан речей не бажає. Китайські лідери зробили відповідні висновки з аналогічної політики Вашингтона щодо СРСР, а опісля - щодо Росії, України та інших країн СНД - ослаблення й розвал держави можливі, а очікуваних вигод від заходів типу "союзу" не видно.

Довгостроковими інтересами китайської держави є "нарощування можливостей", досягнення "символів процвітання" і реалізація "етапів розвитку".

"Національні можливості", на думку китайських ідеологів, визначають весь потенціал нації, спрямований на освоєння природи і протидію захопленню країни іншою державою. Більш чітко і докладно зазначені ідеї передаються через категорію "комплексної могутності нації", яка утворюється завдяки розвитку в сфері науки і технологій, а також її економічної могутності. Свого роду вищим критерієм, тобто результатом правильно реалізованих національних інтересів, є стабільність у державі. Національні інтереси мають бути захищені відповідною стратегією національної безпеки.

Метою національної безпеки, за уявленнями китайським ідеологів, є формування мирного і стабільного навколишнього середовища, сприятливого для національного розвитку. Безпека повинна бути взаємною, що передбачає "безпеку наших сусідів, нашого регіону і навіть усього світу".

Стратегія безпеки, за твердженням китайських ідеологів, має спиратися на комплексну міць держави, її завдання - запобігти виникненню війни та можливість тримати під контролем кризові ситуації. "Стратегія національної безпеки будується на захисті незалежності та суверенітету, на захисті соціалістичного шляху розвитку, керується політичними настановами і пріоритетними напрямками, сформульованими на грудневому пленумі ЦК КПК 1978 р.

Найважливішим компонентом стратегії національної безпеки, як стверджують китайські ідеологи, є політика національної оборони, підпорядкована економічному розвитку держави. Сама національна оборона будується на основі стратегії активної оборони. її змістовна частина в контексті інших настанов визначена Ден Сяопіном таким чином: "У нову еру, хоча світова війна може бути й відсунута або її можна уникнути, локальні війни і регіональні конфлікти далекі від зникнення. Ми щиро прагнемо миру, проте мир досягається через боротьбу. Ми прихильники розвитку, а розвиток потребує оборони, яка досягається через готовність до зіткнення".

Настільки ж діалектично, із посиланням на Ф. Енгельса, Ден Сяопін інтерпретує слово "активна": "Активна оборона не просто оборона, в ній уособлюється й наступ. Поєднання оборони і наступу відбиває і розвиток закону самої війни... Активна оборона за своєю природою оборонна, яка одночасно, по суті, має наступальний характер".

Колишній міністр оборони КНР Чі Хаотянь так розшифровував зазначену стратегію: "Стратегія містить у собі принцип оборони, самооборони та завдання удару на стратегічному рівні у відповідь лише після нападу". Далі він уточнює, що основними цілями китайської оборонної політики є: 1) зміцнення національної оборони; 2) відсіч зовнішньому агресорові; 3) захист державного суверенітету над національними територіями, повітряними і водяними просторами, морських прав та інтересів КНР; 4) зміцнення державної цілісності та безпеки; 5) рішучий захист соціалістичної системи і керівного напрямку нашої партії.

Дуже важлива наступна китайська стратегічна настанова: "Ми повинні не лише бути здатні боротися з одним єдиним ворогом, а й з більш ніж одним потужним супротивником. Причому наша вихідна позиція полягає в тому, що ми зобов'язані розтрощити, навіть спираючись на гіршу військову техніку, супротивника, який може переважати нас". Вимога до кількості. Армія повинна бути скорочена до достатньої кількості, високо тренованої постійної армії з великим резервом та із сучасним технічним і технологічним оснащенням.

Саме вище перелічені теоретичні положення визначають основні тези в стислому вигляді кожної з трьох частин загальної теорії Ден Сяопіна щодо розбудови "соціалізму з китайською специфікою". Необхідно підкреслити, що кожна з частин може бути доповнена додатковими настановами та рекомендаціями, розпорошеними по багатьох промовах і статтях Ден Сяопіна. Проте навіть в урізаному вигляді його теорія відтворює цілісну програму національного розвитку КНР до 2050 року. Вона добре структурована, а всі її частини діалектично взаємозалежні.

У березні 2008 р. під час Першої сесії Всекитайських зборів народних представників була обговорена сучасна зовнішня стратегія Китаю. На прес-конференції міністр закордонних справ КНР Ян Цзечі оприлюднив такі основні вектори стратегії зовнішньої політики Піднебесної, а саме:

1. Китай, як і раніше, готовий слідувати шляхом, наміченим З'їздом КПК.

Основні принципи зовнішньої політики КНР полягають утому, що китайське керівництво вважає, по-перше, що "всі розвинені держави світу і країни, що розвиваються, повинні прямувати шляхом мирного розвитку, врегульовувати проблемні та спірні питання, що виникають між ними, мирними засобами для того, щоб світове співтовариство жило у мирі та спокої". По-друге, всі держави світу зобов'язані починати діяти аналогічним чином. Лише це дозволить зміцнити взаємну довіру". Потрете, китайська сторона готова докласти спільні з усіма державами світу зусилля для сприяння побудові гармонійного світу для того, щоб він став більш прекрасним. По-четверте, мирний спів розвиток, обміни, контакти, співробітництво, гармонія і взаємна вигода утворюють основу системи принципів зовнішньої політики Китаю.

2. Китай має намір змінювати співробітництво, насамперед і Росією.

Нині цьому сприяє Договір про добросусідство, дружбу і співробітництво. Пекін розраховує на посилення співробітництва з РФ і за нового Президента Дмитра Медведева. Торкаючись головних напрямків подальшого розвитку двосторонніх відносин з Росією, Ян ЦзечІ уточнив, що "треба частіше зустрічатися" і підтримувати один одного у боротьбі за реалізацію взаємних інтересів. Паралельно необхідно розвивати двостороннє економічне співробітництво з метою оптимізації торгівлі. Не менш важливий гуманітарний обмін. На цьому напрямі китайське керівництво має наміри посилити традиційні заходи співробітництва у межах "Року російської мови в Китаї" і "китайської - в Росії". Крім того, Пекін разом із Москвою має намір посилити співробітництво в міжнародних і регіональних питаннях, насамперед у рамках ООН і ШОС.

3. Для Китаю не менш важливі ефективні відносини з Європою.

Нині товарообіг КНР з державами ЄС перевищив 300 млрд дол., що в 100 разів більше, ніж у 1975 році. Для Китаю ЄС став найбільшим торговим партнером у світі. Спірні питання, що виникають час від часу, не лякають китайську сторону: "Проблеми будуть вирішені".

4. Китайське керівництво має намір поліпшувати ситуацію з дотриманням прав людини.

У 2008 році Державний департамент США опублікував доповідь за 2007 рік про стан прав людини у світі. Китай був виключений зі списку найбільш злісних порушників. Наприкінці лютого 2008 р. міністр закордонних справ Ян Цзечі обговорив зазначену тему з тодішньою Держсекретарем США Кондолізою Райс. Після декількох років зростаючого протистояння нині китайське керівництво налаштоване на діалог із Вашингтоном. Під час візиту до Пекіну на початку 2009 року новий Держсекретар США Хілларі Клінтон (дружина колишнього Президента Б. Клінтона) висловила задоволення поліпшенням ситуації в КНР у сфері дотримання прав людини. Водночас X. Клінтон у своїй промові також особливо наголосила на тому, що сучасний Китай є найбільшим світовим інвестором американського уряду.

Питання, пов'язані з дотриманням прав людини", Китай готовий обговорювати і з Євросоюзом. За твердженням міністра закордонних справ КНР Ян Цзечі: "Нині розбіжності виникають через відмінності у суспільному ладі, культурних традиціях і рівні соціально-економічного розвитку держав. Практично між Китаєм і державами Європи у питанні захисту прав людини існує чимала єдність думок".

5. Головні життєво важливі інтереси Китаю у сфері безпеки в Центральній Азії полягають и такому:

1) боротьба з тероризмом, сепаратизмом і екстремізмом; 2) забезпечення безпеки в прикордонних районах; 3) підтримка стабільності в регіоні; 4) забезпечення дружніх відносин держав регіону щодо Китаю; 5) недопущення влучення Центральної Азії під монопольний контроль держав, недружніх до Китаю; 6) недопущення утворення в регіоні військових союзів, спрямованих проти Китаю.