Економічна теорія - Білецька Л.В. - 2. Ринок капіталів. Процентна ставка та інвестиції

Ринок капіталу як і ринок праці є найважливішою складовою частиною ринкової економіки. Особливість капіталу як фактору виробництва накладає свій відбиток як на попит, пропозицію, так і на ціну, тобто на механізм ринку капіталу.

Капітал: сутність і форми. Кругообіг і оборот капіталу

Капітал (лат. сapitalis - головний) - одна з найважливіших категорій економічної науки, обов’язковий елемент ринкової економіки, необхідний фактор і ресурс виробництва, головний об’єкт ринку капіталу.

Серед економістів нема єдності щодо визначення такої важливої економічної категорії як капітал. Зокрема, марксистська політична економія трактує капітал як сукупність певних економічних відносин, характерних для системи найманої праці, - відносин з приводу привласнення власниками засобів виробництва результатів неоплаченої праці найманих робітників. Згідно марксистської теорії системою виробничих відносин капітал стає лише при капіталізмі, коли переважна маса безпосередніх виробників позбавлена засобів виробництва і предметів споживання, але є юридично вільною, і щоб прогодувати себе, сім’ю, змушена продавати свою робочу силу власникам засобів виробництва, які оплачують їм лише частину затраченої сили у процесі праці.

Класична політична економія визначала капітал з точки зору його речового, а не суспільного змісту - як сукупність засобів виробництва. Неокласична теорія трактувала капітал як річ, що здатна приносити дохід залежно від її суб’єктивної оцінки (корисності). Сучасні монетаристи під капіталом розуміють гроші у формі кредитних грошей.

Сьогодні прийнято визначати капітал як вартість чи цінність, яка приносить дохід. Капітал існує в різноманітних формах. Це, перш за все, продуктивний капітал, що діє у виробництві (промисловості, будівництві, сільському господарстві, на транспортні тощо) і може приймати форму грошового (капітал як передумова виробництва), виробничого (капітал як засіб виробництва) і товарного (капітал як товар) капіталів; торговельний, що діє у сфері обміну; позичковий, що діє у сфері кредитних відносин.

Економічну категорію "капітал промисловий" вперше обґрунтував К. Маркс. Оскільки складовими елементами економічних відносин є техніко-економічні, організаційно-економічні та відносини економічної власності (виробничі відносини), то розвиток і функціонування промислового капіталу діє в межах кожного з них.

Так, рух капіталу промислового починається з процесу підготовки матеріальних умов виробництва (будівництво підприємств, купівля засобів виробництва, робочої сили). У разі купівлі засобів виробництва і робочої сили рух промислового капіталу охоплює першу стадію і починається у грошовій формі, що виражається формулою:

де Г - гроші; Т - товар;

З.В. - засоби виробництва; Р.С. - робоча сила.

У часи Маркса маркетингові дослідження не проводилися, тому абсолютно переважаючою на першій стадії була грошова форма капіталу. На сучасному етапі вона доповнюється такими передви-робничими функціями як робота конструкторів, дизайнерів, наукових працівників, маркетологів, менеджерів, що наповнює грошову форму капіталу промислового виробничим змістом і перетворює її з абсолютної на домінуючу (переважаючу).

Загалом рух капіталу на всіх стадіях відбувається за формулою:

де В - виробництво;

Т’ - товар, в якому втілено вищу вартість (додаткову вартість);

Г’ - гроші з приростом, отримані від реалізації товару Т’.

Звідси зрозуміло, що додаткова вартість, яка втілена в товарах (Т’) створюється в процесі виробництва, а капітал промисловий - на кожній із цих стадій.

На кожній із цих стадій капітал промисловий у певних різновидах виконує специфічні функції, набуває відповідних функціональних форм і здійснює його кругооборот. Капітал промисловий перебуває одночасно у трьох функціональних формах - грошовій, виробничій і товарній, утворюючи так званий продуктивний капітал, який функціонує і розвивається в межах різних форм капіталістичної власності: індивідуальної, акціонерної, монополістичної, державної, інтегрованої тощо.

Продуктивний капітал у своєму русі приносить дохід у формі прибутку, торговельний капітал - у формі торговельного прибутку, позичковий капітал - у формі процента. Позичковий капітал виступає як самостійний вид капіталу. Він функціонує поряд з промисловим і торговим капіталом, що проявляється в формах його руху. Якщо кругооборот промислового капіталу передбачає послідовне набуття ним грошової, виробничої і товарної форм, то торговий капітал у процесі свого кругообороту набуває лише грошової і товарної форм і здійснюється за формулою Г - Т - Г’, а позичковий капітал у процесі свого руху весь час перебуває тільки у грошовій формі, здійснюючи кругооборот за формулою Г - Г’.

Капітал може існувати і у формі власності - на землю, цінні папери тощо. Він приносить дохід у формі земельної ренти чи дивіденди на акції.

Інвестиції або капітальні вкладення у виробництво існують, насамперед, у формі грошового капіталу, що надається у позику і приносить дохід у формі процента. В економічній теорії існує декілька версій суті економічної природи процента.

Класична теорія, продовжена Марксом, пов’язує процент з прибутком. Згідно даної концепції капітал, що здійснює рух на кредитному ринку, має двоїсту природу та існує у формах капіталу-власності і капіталу-функцїї. При цьому - це один і той же позичковий капітал.

Виробничий капітал приносить своєму користувачеві (позичальникові капіталу) дохід у формі прибутку. Останній стає джерелом процента - як доходу на капітал-власність і підприємницького доходу - як доходу на капітал-функцію. Процент виплачується власникові грошового капіталу, а функціонуючий підприємець (позичальник капіталу) підприємницький дохід залишає собі.

Отже, при застосуванні позичкового капіталу у виробництві одержаний від цього прибуток розпадається на процент і підприємницький дохід: процент породжується капіталом-власністю, а підприємницький дохід утворюється капіталом-функцією.

На думку Маркса, і прибуток, і процент є формами додаткової вартості, які приховують неоплачену працю найманих робітників.

З появою маржиналізму (у 80-ті роки XIX ст.) його представники залучають до аналізу природи процента психологію господарських суб’єктів.

Психологічна теорія процента (автор - австрійський теоретик Е. Бьом-Баверк) грунтується на тому, що для власника грошового капіталу останній має більшу граничну корисність сьогодні, ніж в майбутньому. Позика грошового капіталу, за ціною його власника, приведе до втрат частини граничної корисності, тому він вимагає від позичальника повернення більшої суми грошей, збираючись тим самим, як мінімум, компенсувати можливе погіршення свого становища. Надлишок повернених грошей і утворює процент.

У кейнсіанській теорії (30-ті роки XX ст.) норма процента виступає межею граничної ефективності майбутніх інвестицій. Чим нижча норма процента, тим далі відсовується ця межа, а незмінність процентної ставки або навіть її зростання повинні гальмувати, зменшувати схильність до інвестицій. Процент у теорії Кейнса - незалежний фактор, грошовий феномен, рівень якого визначається взаємодією попиту і пропозиції на грошові залишки. Головну причину небажаного зростання норми процента Дж. М. Кейнс вбачає у зростанні попиту на гроші у порівнянні з їх пропозицією. Сама процентна ставка - це своєрідна плата за необхідність розлучення з готівкою, з ліквідністю. Попит на гроші породжується схильністю до ліквідності.

Отже, за Кейнсом, процент - це плата за зменшення ліквідності активів власника позичкового капіталу. Водночас процент у кейнсіанській теорії пов’язує грошовий ринок із товарним, з виробництвом, а тому визначає специфіку грошово-кредитного регулювання економіки.

Сучасна економічна теорія трактує процент як ціну, яка виплачується за те, щоб одержати ресурси зараз замість того, щоб чекати до тих пір, поки нагромадяться гроші, на які ці ресурси можна купити.

Це пояснюється дією закону спадної віддачі: вартість певної суми грошей сьогодні вища, ніж буде завтра. Врахування чинника часу дозволяє зрозуміти: чим триваліший час позики, тим вищою має бути плата за неї, тобто процент.

Отже, сьогодні процент розглядається як дисконт (англ. discont - сума, що отримують кредитні установи або особи за користування позикою, тобто процент), компенсація за втрату частини вартості грошового капіталу. Через виплату процента відбувається дисконтування капіталу. Водночас процент (процентна ставка) розглядається ціною рівноваги на кредитному ринку.