Історія економіки та економічної думки - Козюк В.В - 9.6. Економічний розвиток Франції

Темпи розвитку і структурна перебудова національної економіки Франції уповільнилися.

У 1870-1913 рр. порівняно з 1820-1870 рр. темпи розвитку промисловості Франції були вдвічі нижчими. За 1870-1913 рр. продукція промисловості зросла в З рази, а світове промислове виробництво - в 7 разів, у США - в 13 разів, у Німеччині - 6 разів.

Упродовж 1870-1913 рр. Франція залишалася аграрно-індустріальною державою: частка продукції аграрного сектору у вартості ВВП перевищувала частку промисловості. Сільське господарство залишалося провідною галуззю економіки. Із 16 млн економічно активного населення у промисловості було зайнято 2 млн (12,5 %), у сільському господарстві - 5 млн (31 %), у торгівлі - 4 млн (25 %).

Для економіки Франції властивий повільний процес зміни форм власності та організації виробництва в промисловості.

На кінець XIX ст. у 94 % підприємств, переважно майстернях мануфактурного типу, працювали 1-10 робітників. На початку XX ст. лише на 30 % підприємств було понад 50 робітників. Швидке зростання кількості акціонерних товариств почалося в перші роки XX ст., коли щорічно виникало 600-700, у 1907 р. - 1000 нових компаній.

Монополізація у формі картелів і синдикатів почалася в 70-х роках XIX ст. Так, в 1876 р. утворився металургійний синдикат (13 заводів), у 1883 р. - цукровий картель. На початку XX ст. монополізація охопила хімічну, вугільну, металургійну галузі, машинобудування, значно повільніше цей процес відбувався в легкій промисловості.

У банківській сфері темпи концентрації капіталу були високими. За 1870-1909 рр. три банки: "Ліонський кредит", "Національна облікова контора", "Генеральне товариство" - збільшили обсяг капіталів у 4,4 разу, вкладів - у 10,2 разу, кількість відділень - у 19,2 разу. Вони контролювали 70 % фінансів країни. Загальна сума банківського капіталу в 1914 р. досягла 11 млрд фр. Головним центром фінансового капіталу був Французький банк.

У структурі промисловості зберігалося лідерство легкої промисловості, що орієнтувалася на виробництво предметів розкоші, текстилю, галантереї.

На початку XX ст. інтенсивно розвивалися нові галузі - електроенергетична, хімічна, транспортне машинобудування, зокрема виробництво автомобілів (друге місце у світі), потягів, суднобудування. За темпами будівництва залізниць Франція поступалася лише США. їх протяжність у 1911 р. досягла 50,2 тис. км. Перед Першою світовою війною відставання французької промисловості від американської, німецької, англійської досягло відповідно: в металургії - 6; 3 і 2 рази; за видобутком вугілля - 12,4; 6 і 7 разів; за виробництвом чавуну - 6,6; 3,9 і 1,6 разу; сталі - 6,3; 7 і 1,9 разу; електроенергії - 8,3 і 1,2 разу.

Сільське господарство Франції

Зберігало парцелярний характер. На початку XX ст. у структурі землеволодіння господарства до 5 га становили 75,6 %, до 20 га - 96,2 %. Процеси концентрації землі відбувалися повільно. В умовах світової аграрної кризи 1875- 1903 pp. почалися певні прогресивні зрушення. Розширилися посіви пшениці та цукрового буряку. Почалася механізація виробництва. За перші десятиліття XX ст. кількість молотарок зросла в 2,5 разу, сівалок - у 4, жниварок - у 8, сіножаток - у 4 рази, використання мінеральних добрив - у 5 разів.

Уряд Франції, проводячи політику сприяння розвиткові сільського господарства, у 1876 р. ухвалив закон про сільськогосподарську освіту і створив Національний агрономічний інститут у Парижі. Перед Першою світовою війною у Франції працювало 4 загальних і 6 спеціальних господарських вузів, 50 практичних шкіл сільського господарства і 16 ферм-шкіл для теоретичної освіти та практичної підготовки з раціонального ведення дрібних господарств. На початку XX ст. було 26 станцій і 17 загальноагрономічних лабораторій, приблизно 30 спеціальних станцій і лабораторій, 80 дослідних і 4000 показових полів. Організована система позашкільного здобуття сільськогосподарських знань. Згідно із законом 1879 р. створено інститут департаментських професорів-агрономів (їх було 87 за кількістю департаментів). Департаментські професори навчали землеробів, проводячи бесіди, організовуючи пересувні курси, консультації, показові заходи, конференції, вони були радниками сільськогосподарських товариств і кооперативів. У1881 р. засновано Міністерство сільського господарства.

Водночас у Франції, порівняно з іншими європейськими країнами, сільськогосподарське виробництво було на низькому рівні. За врожайністю пшениці держава посідала десяте місце у світі. Інколи імпорт сільськогосподарської продукції перевищував експорт.

У сфері послуг активно розвивалася зовнішня торгівля, обсяги якої зросли за 1898-1912 pp. удвічі. Але в структурі переважав імпорт товарів. Відставання експорту в 1,6 разу можна пояснити повільним розвитком економіки.

Вирішальну роль відігравала банківська діяльність, що мала закордонну позиково-лихварську спрямованість. Капіталовкладення всередині країни щорічно зростали на 1 %, експорт капіталу - на З %. Франція займала друге місце (після Великої Британії) у світі за обсягом вивезених капіталів: перед війною він був у 1,6 разу більший, ніж капіталовкладення в національну промисловість і торгівлю. В обігу за кордоном перебувало 60 млрд фр.

Французькі капітали вивозили у формі позик іноземним державам. Перед Першою світовою війною французькі позики розподілялися так (млрд марок): Європа - 22 %, у тому числі Росія --12 (40 % від французьких вкладень), Німеччина - 1, балканські країни - 3, Австрія - 2,5, держави Латинської Америки - 6, у колоніях - лише 10 % капіталу. Крім процентів, країна-експортер отримувала, як правило, додаткові вигоди. Наприклад, Франція, надаючи позику Туреччині на 2,2 млрд фр., отримала концесію на будівництво залізниць, встановила контроль над найважливішими турецькими морськими портами, впливала на діяльність головного банку країни Оттоманського. Туреччина фактично перетворилася у напівколонію країни-кредитора. Вивіз капіталу зумовив збільшення кількості рантьє. На початку XX ст. їх налічували 2 млн при населенні 40 млн осіб.

Французькі колонії, на відміну від англійських, не відігравали значної ролі в експорті товарів і капіталів. Метрополія вивозила в свої колонії 10 % експортного капіталу, 13 % товарів. Із колоніальних держав постачали продукти (рис, какао, каву, фрукти) і сировину (бавовну, вугілля, залізну руду, кольорові метали, каучук).

Значення економіки Франції у світовому господарстві зменшилося.

Упродовж 1870-1913 рр. її частка у світовому промисловому виробництві скоротилася з 12 % до 6 %. Франція, яка впродовж XIX ст. займала за обсягом зовнішньоторговельного обороту друге місце після Великої Британії, перемістилася на четверте внаслідок зростання обсягів зовнішньої торгівлі США і Німеччини.

Таким чином, основними ознаками економічного розвитку Франції були повільний процес індустріалізації та низька ефективність матеріального виробництва, один із найвищих у світі рівень розвитку фінансового капіталу.

Причини повільного промислового розвитку Франції

Пояснюються імпортом сировини, що спричинило подорожчання продукції, втратами у франко-прусській війні, переважанням розвитку легкої промисловості, низьким технічним рівнем виробництва. Негативно впливали на економічний розвиток парцелярний характер землеробства, його низький технічний рівень, зменшення сільськогосподарського виробництва внаслідок завезення дешевого хліба з-за кордону. Послабленню економіки Франції сприяв експорт капіталів, що становив 30 % від світових інвестицій.