Одним із напрямів ТСВ є економіка бюрократії. Законодавчі органи створюють виконавчі, а ті, в свою чергу,- широкий апарат для виконання різноманітних функцій держави. Виборці, які проголосували за депутатів, виявляються у безпосередній підпорядкованості у бюрократів (рис. 4).
Рис. 4. Взаємозалежності між виборцями, депутатами і бюрократією
Бюрократія розвивається як ієрархічна структура всередині держави. Бюрократія до певної міри стабілізує суспільство, допомагає зберегти наступність у керівництві, "остудити" гарячі голови.
Економіка бюрократії - це система організацій, яка відповідає двом критеріям:
1) не виробляє економічні блага, які мають цінову оцінку;
2) отримує доходи із джерел, які не пов'язані безпосередньо з продажем результатів своєї діяльності.
Бюрократія не пов'язана безпосередньо з інтересами виборців, вона обслуговує передусім інтереси різних рівнів законодавчої і виконавчої гілок влади.
Чиновники не тільки реалізують прийняті закони, а й активно беруть участь у їх підготовці. Тому вони нерідко напряму зв'язані з групами, які відстоюють особливі інтереси в парламенті. Через бюрократів групи з особливими інтересами "обробляють" політиків.
Бюрократи прагнуть приймати такі рішення, які відкривали б для них доступ до використання суспільних ресурсів. Передусім прийняття дорого вартісних програм надає їм широкі можливості для особистого збагачення, посилення впливу, зміцнення зв'язків з лобістами і, в кінцевому підсумку, для підготовки шляхів відходу на якесь "тепле" містечко. Не випадково багато службовців компаній, попрацювавши в державному апараті, повертаються у свої компанії на вищі посади. Ця практика називається "система двері-вертушка".
Великим досягненням в ТСВ є розробка теорії політичної ренти. Пошук політичної ренти - це прагнення отримати економічну ренту з допомогою політичного процесу.
Прихильники ТСВ вважають, що умовою ефективної боротьби з бюрократією є приватизація, її змістом - розвиток м'якої інфраструктури, а кінцевою метою - створення конституційної економіки. Поняття "м'яка інфраструктура" означає розширення економічних прав людини (посилення прав власності, чесність і відповідальність за виконання контрактів, терпимість до інакомислення, гарантії прав меншості тощо) і обмеження сфер діяльності держави.
Вкладом ТСВ у науку є концепція політико-економічного циклу. Політико-економічний цикл - це цикл економічної і політичної активності уряду між виборами. Діяльність уряду між виборами підпорядкована певним закономірностям. Цю діяльність можна схематично описати так. Після виборів здійснюються заходи, спрямовані на зміну мети або масштабів діяльності попереднього уряду. Ці заходи особливо радикальні, якщо до влади приходять партії, які до цього були в опозиції. Робляться спроби скорочення дефіциту державного бюджету, згортання непопулярних програм, перебудови роботи державного апарату. Нові люди, які прийшли до влади, намагаються виконати хоча б частину передвиборчих обіцянок. Однак потім активність знижується допоки падіння популярності нового уряду не досягне критичного рівня. З наближенням наступних виборів активність уряду зростає. Якщо відкласти на осі абсцис час (Т), а на осі ординат - економічну активність уряду (ЕАУ), то описаний цикл у загальному буде виглядати приблизно так (рис. 5).
Відрізок Т1Т2 відображає падіння популярності уряду, від-
Рис. 5. Фази політико-економічного циклу
різок Т2Т3 - нарощування активності, пов'язане з підготовкою майбутніх виборів. Доцільно відзначити, що пік нової активності не повинен знаходитися дуже далеко від дати майбутніх виборів. В іншому випадку виборці встигнуть забути про період активної діяльності уряду. При цьому бажано, щоб рівень активності в точці Т збув не нижче активності попереднього уряду в точці Т). Загальний політико-економічний цикл може включати більш дрібні підцикли, які в цілому вписуються у вказану закономірність.
Нам уже відомо, що ринок має істотні недоліки. Однак можливі суттєві недоліки і в роботі уряду. В економічній теорії існує поняття "фіаско уряду". Фіаско або провали уряду (держави) - це випадки, коли держава не в змозі забезпечити ефективний розподіл і використання суспільних ресурсів. До фіаско держави можуть призвести: недостатність контролю над бюрократією, недосконалість політичного процесу (лобізм, раціональне незнання, логролінг, пошук політичної ренти, політико-діловий цикл та інше), обмеженість необхідної для прийняття рішень інформації тощо.
Прийняття законів і контроль за їх виконанням - це різні функції. Якщо виборчий орган буде мати право змінювати закони, то він рано чи пізно зробить все можливе, щоб зміцнити і розширити свою владу. Безоплатна роздача суспільних благ окремим категоріям населення, пільги групам з особливими інтересами стає умовою переобрання, інструментом купівлі підтримки більшості, тобто політичною необхідністю.
Збереження влади будь-якою ціною перетворюється в мету, а витрачання суспільних благ - у засіб її досягнення. Така тенденція приховує у собі небезпеку переродження демократії.
Тому Ф. Хайєк вважає, що у справді демократичному суспільстві необхідні три представницькі органи:
один-для заняття виключно конституцією;
другий - для постійного вдосконалення кодексу справедливості;
третій - для поточного правління, тобто для розпорядження суспільними ресурсами.
Ф. Хайєк пропонує принципово новий спосіб формування законодавчих зборів. Для цього кожне покоління, яке досягнуло 45 років, вибирає із свого середовища представників строком на 15 років. Крім того, щорічно представництво оновлюється на 1/15.
Вищою інстанцією є конституція, яка визначає функції всіх органів влади. Законодавчі збори формують урядові збори. Урядові збори обирають уряд, який керує адміністративно-бюрократичним апаратом.
Така структура влади, на думку Ф. Хайєка, дозволить уникнути перетворення демократії в авторитарний режим.