Основи економічної теорії - Мамалуй О. О. - § 3. Закони товарного виробництва, їх сутність та функції

Економіку товарного виробництва регулює особлива сукупність економічних законів, зокрема закон вартості, закони попиту і пропозиції, грошового обігу та ін. Багато законів діють у товарному виробництві опосередковано і лише кілька з них регулюють товарний обмін безпосередньо.

В економічній літературі трапляється визначення закону вартості як основного закону товарного виробництва. Деякою мірою з цим можна погодитись. Закон вартості виражає сталі зв'язки між виробниками та покупцями товарів і потребує виконання єдиної умови — обміну товарів згідно з їхньою вартістю. Механізм дії закону вартості виявляється через стихійне відхилення цін від вартості у процесі обміну. Тому цей закон має назву закону цін. Його дія виявляється також через функцію регулятора товарного виробництва, оскільки через рух цін забезпечується економічний розвиток суспільного виробництва. Закон вартості виконує стимулюючу функцію і є, по суті, рушійною силою виробництва. По-перше, дія закону стимулює зростання продуктивності праці; по-друге.

сприяє виникненню нових технологій та галузей виробництва і таким чином зменшує витрати праці на виробництво товарів. Діє також функція закону, в результаті якої відбувається соціально-економічна диференціація товаровиробників. Отже, закон вартості через відхилення цін разом із законами попиту і пропозиції виступає стихійним регулятором товарного виробництва. Відхилення або коливання цін визначають дії товаровиробників, які роблять висновки про сукупність товарів, про те, виробництво яких треба збільшити або зменшити, щоб не було їх надлишку чи дефіциту. Таким чином зменшується амплітуда коливання цін, вони стають більш стабільними.

Теорія трудової вартості досить активно використовує вартість як категорію і як економічний закон. Представники цієї теорії (у. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс) у центр своїх міркувань ставили тільки затрати праці на виробництво товарів та їхню вартість. У цьому полягає один з недоліків даної концепції. Теорію трудової вартості називають "затратною теорією товарних відносин", або "теорією об'єктивних витрат". Недоліком теорії трудової вартості є також складність або абстрактність багатьох її постулатів. На практиці категорію вартості не може бути використано як інструмент впливу на виробництво. Взагалі в сучасних наукових уявленнях про вартість підкреслено її трансцендентну сутність. Таку позицію поділяли представники теорії виробництва (Дж. Мілль, Н. Сеніор, Дж. Мак-Куллох та ін.) і теорії трьох факторів виробництва (Ж. Б. Сей та Ф. Бастіа).

Світова економічна думка в останній третині XIX ст. запропонувала оригінальний підхід до виявлення сутності вартості (цінності) товарів. Засновники та прихильники теорії маржиналізму (граничної корисності), зокрема у. Джевонс, Ф. Візер, К. Менгер, Е. Бем-Баверк, Дж. Б. Кларк — представники різних країн Європи та США, в основу своєї концепції поклали не затрати, а результати виробництва товарів. Ця концепція має назву "суб'єктивної теорії цінності". Вище вже згадувалися категорії нової концепції. Пізніше завдяки зусиллям видатного теоретика М. І. Туган-Барановського, В. К. Дмитрієва, Р. М. Орженецького, А. Д. Білімовича та інших учених було зроблено спробу об'єднати досягнення об'єктивного та суб'єктивного підходів до визначення сутності вартості. Найбільшого ефекту досяг родоначальник неокласичного теоретичного напряму А. Маршалл, який у своїх дослідженнях активно синтезував досягнення теорії трудової вартості та теорії граничної корисності. А. Маршалл вважав, що ринкова економіка формується під впливом попиту та пропозиції і поєднував динаміку попиту з результативною теорією маржиналізму, а динаміку пропозиції — з затратною концепцією трудової вартості.

У сучасних умовах перехідної економіки серед економістів та політиків ще має місце протиставлення і пряме заперечення таких категорій, як трудова вартість і гранична корисність, що є помилкою. За умов формування нових економічних відносин досить продуктивним має бути підхід, який забезпечував би використання всіх категорій і законів товарного виробництва та одержання вагомого кінцевого результату в економічній діяльності.

Товарне виробництво пов'язане з дією закону грошового обігу. У країнах з різними економічними системами, де використовують гроші, необхідно знати, скільки грошової маси потрібно для нормального господарювання. Грошовий обіг у різних країнах залежить від впливу великої кількості чинників. У сфері грошового обігу діє економічний закон кількості грошей, необхідних для грошового обігу, сформульований у XIX ст. Перша й основна умова ефективного грошового обігу — швидкість обігу грошей та їх ліквідність. Чим швидше гроші обслуговуватимуть товарні угоди, тим менше їх потрібно для обігу. Формула закону грошового обігу має такий вигляд:

З розвитком товарного виробництва та зміною його типу змінюються і функції грошей, а також трансформується закон кількості грошей, необхідних для обігу. 5 цьому разі формула закону має такий вигляд:

де К — сума грошей, які обслуговують кредити;

П — платежі, за якими настав строк виплати;

ВП — сума взаємосплачених платежів.

Дія закону кількості грошей, необхідних для обігу, характерна як для металевої грошової системи в минулому, так і для сучасної паперово-кредитної.

У країнах з розвинутою ринковою економікою, де реалізується велика кількість товарів у безготівковому варіанті, роль грошей в економіці змінюється. Спостерігається залежність між вартістю товарів у суспільстві і кількістю грошей, за допомогою яких усі товари мають бути реалізовані. Ця залежність виражається такою формулою:

де Р — середній рівень цін; О — кількість товарів; М — грошова маса; V — швидкість обігу грошових одиниць.

В умовах розвинутої паперово-кредитної грошової системи наведена формула відображає дію закону кількості грошей, необхідних для обігу готівкою та у безготівковому вигляді. Використання цієї формули для розрахунків залежить від величин, що становлять її. З цього приводу деякі наукові економічні школи монетаристів та кейнсіанців досі не прийшли до спільної думки. Оскільки грошова маса, що необхідна для обігу, є неоднорідною, всі її елементи мають різну швидкість обігу. Визначити кількість грошей, необхідних для обігу, дуже важко. Монетаристи у своїх розрахунках виходять з пропозиції грошей у ринковій системі, кейнсіанці ж, навпаки, основним фактором вважають попит на гроші.