Кримінальне право України - Кузнецов В.В. - 1. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

1. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р. № 2 "Про умовно-дострокове звільнення від покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким"

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання являє собою дострокове звільнення засудженого від подальшого відбування призначеного йому покарання за умови, що він своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можливі лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому головною умовою прийняття такого рішення є доведеність:

а) при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання - того, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення (ч. 2 ст. 81 КК);

б) при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким - того, що засуджений став на шлях виправлення (ч. 3 ст. 82 КК);

в) при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання особи, яка була засуджена до позбавлення волі за злочин, вчинений у віці до 18 років, - того, що вона сумлінною поведінкою, ставленням до праці та навчання довела своє виправлення (ч. 2 ст. 107 КК).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 КК умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може застосовуватись до осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт, обмеження або позбавлення волі на певний строк, а також до військовослужбовців, які засуджені до службових обмежень чи тримання в дисциплінарному батальйоні.

Це звільнення умовне тому, що воно здійснюється під певною, встановленою в законі умовою, недодержання якої тягне за собою часткове або повне відбування тієї частини строку покарання, від якої особа була умовно-достроково звільнена. Покарання в цьому разі не анулюється, проте його реальне виконання припиняється. Тільки після закінчення певного строку, який дорівнює невідбутій частині покарання, умовно-достроково звільнений, що не порушив установлених законом умов звільнення, вважається таким, що відбув покарання.

Застосування цього інституту має надзвичайно важливе значення для виправлення осіб і попередження вчинення нових злочинів (п. 1 постанови).

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання особи, яка вчинила злочин до досягнення повноліття, застосовується лише за відбування покарання у вигляді позбавлення волі. Від інших видів покарань такі особи звільненню не підлягають (абз. 2 п. 3 постанови).

Заміна невідбутої частини покарання більш м'яким на підставі ч. 1 ст. 82 КК може застосовуватися до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі на певний строк. При цьому більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у

Загальній частині КК для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутий строк покарання, призначеного вироком.

До неповнолітніх заміна невідбутої частини покарання більш м'яким не застосовується (ч. 4 ст. 107 КК).

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання та заміна невідбутої частини покарання більш м'яким можуть бути застосовані тільки після фактичного відбуття тієї частини строку покарання, яка зазначена у ч. 3 ст. 81, ч. 4 ст. 82 та ч. 3 ст. 107 КК.

Особи, яким покарання було замінено більш м'яким, можуть бути умовно-достроково звільнені і від цього, більш м'якого покарання за правилами, передбаченими ст. 81 КК.

Згідно з ч. 1 ст. 81 КК особу може бути умовно-достроково звільнено (повністю або частково) від відбування і додаткового покарання. При цьому слід мати на увазі, що таким додатковим покаранням, від якого можна звільнити достроково (тобто до закінчення строку), є лише позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (п. 7 постанови).

У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м'яким відповідно до ч. 2 ст. 82 КК засудженого також може бути звільнено і від додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Таке звільнення від додаткового покарання є безумовним.

Підстави застосування умовно-дострокового звільнення: доведеність виправлення засудженого (матеріальна підстава); фактичне відбуття ним не менше половини, двох третин, трьох чвертей встановленого вироком суду строку покарання (нормативна підстава) (ст. 82 КК).

Умовно-дострокове звільнення від покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим: 1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин; 2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі; 3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялась умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

2. Невиконання наказу (ст. 403 КК)

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим об'єктом злочину є встановлений законодавством порядок несення або проходження військової служби. Безпосередній об'єкт злочину - встановлений порядок виконання у військових формуваннях України наказів, який забезпечує необхідні в умовах військової служби відносини підлеглості та військової честі. Додатковими факультативними безпосередніми об'єктами злочину можуть бути власність, довкілля, інші блага.

Об'єктивна сторона злочину (ч. 1 ст. 403 КК) виражається у невиконанні наказу начальника, вчиненому за відсутності ознак, зазначених у ч. 1 ст. 402 КК, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.

Невиконання наказу характеризується тільки бездіяльністю. За ст. 403 КК мають каратися випадки невиконання, неточного або неповного виконання законного наказу внаслідок неуважності, безпам'ятності тощо.

До тяжких наслідків належать: зрив виконання бойового завдання, заподіяння значної матеріальної шкоди, катастрофа, аварія, пожежа, радіоактивне, хімічне, бактеріологічне забруднення навколишнього середовища, масові отруєння тощо. До тяжких наслідків невиконання наказу, змістом якого, наприклад, було попередження найбільш серйозних форм підриву військової дисципліни з боку інших військовослужбовців, є вчинення таких дій, як викрадення зброї, дезертирство та ін.

Злочин є закінченим з моменту фактичного настання тяжких наслідків (матеріальний склад).

Суб'єкт злочину - спеціальний. Це військовослужбовець (військовозобов'язаний під час проходження зборів), підлеглий щодо начальника, котрий віддав наказ.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується тільки необережністю у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 403 КК) є вчинення його: 1) в умовах воєнного часу; 2) в бойовій обстановці. Про поняття воєнного часу та бойової обстановки див. аналіз ст. 402 КК.