Правознавство - Копиленко О.П. - 9. Поняття і види адміністративного примусу

Насамперед варто зазначити, що адміністративний примус є одним з видів державного примусу, йому властиві всі основні риси останнього. Адміністративний примус як система заходів, врегульованих нормами права, є також одним із видів правового примусу (поряд із цивільно-правовим, дисциплінарним, кримінально-правовим) і полягає в застосуванні до об'єктів управління незалежно від їх волі і бажання спеціальних заходів впливу з метою змусити їх виконувати вимоги правових норм.

Цей вид правового примусу характеризується рядом специфічних властивостей, що визначають його сутність і особливості, відносну самостійність в системі державного примусу. До них належить таке:

• регулювання адміністративного примусу, підстав, умов і порядку застосування заходів впливу здійснюється нормами адміністративного права;

• заходи адміністративного примусу застосовуються, як правило, органами виконавчої влади і їх посадовими особами без звертання до суду. Лише в окремих випадках їх застосування покладається на суди (судів) і представників громадськості (наприклад, дружинників, громадських інспекторів і т. ін.);

• заходи адміністративного примусу мають право застосовувати не всі органи виконавчої влади і не всі їх посадові особи, а лише ті з них, кому таке право надано законодавчими актами (державні інспекції, воєнізовані правоохоронні формування — міліція, прикордонна служба, служба безпеки, внутрішні війська тощо);

• адміністративний примус застосовується щодо організацій, посадових осіб і громадян, які безпосередньо не підпорядковані органам і посадовим особам, що застосовують вплив; він не може бути реалізований усередині тієї або іншої системи управління;

• заходи адміністративного примусу дуже різноманітні, вони можуть мати характер морального, майнового, особистісного впливу, допускається застосування фізичної сили і вогнепальної зброї;

• застосовується адміністративний примус з метою забезпечення правопорядку шляхом попередження і припинення правопорушень, покарання винних у їх вчиненні.

Із сказаного випливає, що адміністративний примус — це застосування уповноваженими суб'єктами до осіб, які не перебувають в їх підпорядкуванні, незалежно від волі і бажання останніх заходів впливу морального, майнового, особистісного та іншого характеру, передбачених адміністративно-правовими нормами, з метою охорони суспільних відносин шляхом попередження і припинення правопорушень, покарання винних у їх вчиненні.

Залежно від конкретної мети застосування заходи адміністративного примусу поділяються на три види:

1) адміністративно-запобіжні заходи (перевірка документів, особистий огляд і огляд речей, обмеження (заборона) руху транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних шляхів та ін.);

2) заходи адміністративного припинення (вимога припинити протиправну поведінку, адміністративне затримання, відсторонення водіїв, які перебувають у стані сп'яніння, від керування транспортними засобами, застосування фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї та ін.);

3) заходи адміністративного стягнення (попередження, штраф, адміністративний арешт та ін.).

10. Поняття і підстави адміністративної відповідальності

Адміністративна відповідальність становить особливий вид юридичної відповідальності, їй характерні всі ознаки останньої. Адміністративній відповідальності властивий також ряд специфічних рис, які відрізняють її від інших видів юридичної відповідальності. Так, вона настає, як правило, за особливий вид правопорушень — адміністративні. Адміністративна відповідальність виявляється в накладенні на порушників певних видів адміністративних стягнень, специфічних за змістом і відмінних від заходів кримінального покарання, дисциплінарного впливу та майнової відповідальності. Адміністративні стягнення накладаються багатьма органами і посадовими особами, яким таке право надано законодавчими актами. їх перелік наведено в спеціальному розділі Кодексу України про адміністративні правопорушення (КпАП). Незважаючи на те, що в деяких випадках адміністративні стягнення застосовуються районними (міськими) судами (суддями), адміністративна відповідальність є позасудовим видом правової відповідальності. Між органами (посадовими особами), які накладають адміністративні стягнення, і правопорушниками відсутні службові відносини. Порядок притягнення до адміністративної відповідальності особливий, він суттєво відрізняється від кримінального і цивільного процесів та дисциплінарного провадження. Нарешті, адміністративну відповідальність врегульовано нормами адміністративного права, які містять вичерпні переліки адміністративних проступків, адміністративних стягнень та органів, уповноважених їх застосовувати, детально регулюють цей вид провадження і в сукупності становлять ЇЇ нормативну основу.

Отже, адміністративна відповідальність — це застосування до осіб, які вчинили адміністративні проступки, адміністративних стягнень, що тягнуть для цих осіб обтяжливі наслідки майнового, морального, особистісного чи іншого характеру і накладаються уповноваженими на те органами чи посадовими особами на підставах і у порядку, встановлених нормами адміністративного права.

Основним нормативним актом, що регулює адміністративну відповідальність, є КпАП, який закріплює поняття адміністративного правопорушення, види адміністративних стягнень, правила і порядок їх застосування, систему складів адміністративних проступків і т. ін., тобто утворює нормативні підстави адміністративної відповідальності.

Фактичну ж її підставу в кожному конкретному випадку становить адміністративне правопорушення (проступок), офіційне визначення якого дається в КпАП.

Матеріальне поняття правопорушення конкретизується в законодавстві про адміністративні правопорушення у формі конкретних складів проступку, в яких законом передбачено необхідні і специфічні ознаки того чи іншого конкретного діяння. Склади конкретних проступків виконують важливу функцію, оскільки вони встановлюють юридичні підстави адміністративної відповідальності. До складу адміністративного правопорушення належать ознаки, які характеризують об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єктивну сторону і суб'єкта проступку.