Юридична деонтологія - Гусарєв С.Д. - 6. Методологія юриспруденції

Методологія — це система методів пізнання і практики, тобто система принципів, правил, прийомів, способів і засобів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності, а також вчення про цю систему. Виходячи з цього визначення:

¨ методологія наукової діяльності — це система методів (принципи, правила, прийоми, способи і засоби), зокрема, пізнання (відбиття) об'єктів зовнішнього світу та* організації (формування) систем наукових знань;

¨ методологія практичної діяльності - це система методів (принципи, правила, прийоми, способи і засоби) впливу на об'єкти, організації практичної діяльності як одного з об'єктів;

¨ вчення про систему методів наукової і практичної діяльності - це сукупність наукових знань щодо змісту, структури наукових і практичних методів, умов та правил їх застосування.

1. Зміст методології юриспруденції.

Методологію юридичної науки можна визначити як систему принципів і способів організації, побудови і здійснення теоретико-пізнавальної юридичної діяльності в області досліджений державно-правової дійсності, а також вчення про цю систему. Методологія сучасної юридичної науки являє собою складне і багатопланове утворення, яким охоплюються:

¨ проблеми структури наукового знання взагалі і наукових правових теорій особливо;

¨ закони виникнення, функціонування і зміни наукових правових теорій;

¨ понятійний каркас юридичної науки та її окремих дисциплін;

¨ структура й операційний склад методів юридичної науки;

¨ аналіз її мови, формальних і формалізованих методів дослідження (методики і процедури дослідницької діяльності), типології систем наукового правового знання і т.д.

Змістові характеристики методології правознавства виявляються в тому, що:

¨ методологія правознавства поки що не є самостійною юридичною наукою. Вона виникла і розвивалася всім комплексом наукового юридичного знання, а її функціональне призначення складається в обслуговуванні будь-якого наукового юридичного дослідження, тобто це загальнонауковий феномен, внутрішньо властивий правознавству в цілому і кожній його окремій науковій дисципліні зокрема. Причому такий загальний характер методології правознавства припускає її пристосування, адаптацію до специфіки кожного досліджуваного юриспруденцією об'єкта;

¨ методологія правознавства має ряд компонентів: світоглядну позицію (тип наукового мислення), загальні теоретичні принципи (парадигми), систему методів та засобів пізнання, вчення про неї. Ці компоненти органічно між собою пов'язані, взаємопроникають і збагачують один одного;

¨ ядром методології правознавства є єдність і взаємоперетворення діалектики, гносеології і логіки, кожна з яких несе на собі цілком визначене методологічне навантаження, тобто одна система законів і категорій у діалектиці виступає як світогляд і принципи пізнання об'єктивного світу, у гносеології як засіб вирішення конкретних пізнавальних задач, а у логіці -як форми наукового мислення;

¨ структурно методологія правознавства має декілька рівнів: світоглядний, що визначає головні напрямки і загальні принципи пізнання в цілому; загальнонауковий (міждисциплінарний), який використовується при пізнанні особливої групи однотипних об'єктів; конкретно-науковий, який застосовується у процесі пізнання специфіки окремого об'єкта групою наук; спеціально-науковий — властивий вивченню визначених властивостей об'єкта в межах конкретної науки; рівень процедур і методик - властивому конкретному науковому дослідженню з дослідження тієї або іншої властивості об'єкта.

Між приведеними рівнями методології правознавства існує органічний зв'язок, залежність, підпорядкованість і взаємопроникнення.