Дитяча психологія - Дуткевич Т.В. - 5. Розвиток самосвідомості старшокласника

Самосвідомість старшокласника відзначається егоцентризмом, який відіграє позитивну роль. Він дозволяє молодій людині відкрити свій унікальний внутрішній світ, співвідносячи його із зовнішнім світом, спонукає до осмислення свого місця у дійсності й сприяє становленню світогляду.

Важливим фактором формування самосвідомості стає стать особистості. Почуття дорослості координується у свідомості старшокласника із чоловічою чи жіночою роллю. Інтенсивно розвивається сприймання себе як особи певної статі з характерними потребами, мотивами, ціннісними орієнтаціями, ставленнями до представників протилежної статі та відповідними формами поведінки (І. В. Дубро-віна).

Розвиток самосвідомості в цей віковий період відбувається у таких основних напрямах (за В. С. Мерліним):

1) Усвідомлення самототожності (розмежування "я" - не "я" та його наступність у часовій особистісній перспективі);

2) "Я" - суб'єкт діяльності (виникає ще з 3-х років, коли малюк усвідомлює себе як джерело дій, заявляючи "я сам");

3) Усвідомлення своїх психічних якостей (власної індивідуальності);

4) Засвоєння системи соціально-моральних самооцінок. Формування особистісної ідентичності становить надзвичайно

важливий напрям розвитку самосвідомості старшокласника, для якого властива загострена потреба переосмислення свого "Я", пов'язана, по-перше, із різкими й бурхливими змінами зовнішності, появою нових переживань (криза ідентичності, за Е. Еріксоном), а по-друге, із перспективами життєвого самовизначення та вибором професії (Г. К. Радчук).

У молодих людей виникає увага до власного тіла і до змін у ньому, боляче сприймаються будь-які зовнішні недоліки (низький зріст, повнота, дитячі риси). Вони намагаються бути дорослим, насамперед, ззовні.

Посилюється самоспостереження, рефлексія власних переживань, інтерес до внутрішнього світу людини взагалі. Образ "Я" виступає у варіантах: реальне "Я" (яким є тепер), динамічне "Я" (намагаюсь бути), ідеальне "Я" (яким слід бути), фантастичне "Я" (хотів би бути).

Змінюються критерії самоаналізу. Якщо підліток орієнтується на пошук своїх неповторних рис, то юнак - на особливості свого положення серед інших людей. Глибина самоаналізу залежить від соціальних (тип навчального закладу, де навчається юнак), індивідуально-типологічних (екстраверт, чи інтроверт), біографічних (умови сімейного виховання) факторів.

Вдалий пошук свого "Я" призводить до самоприйняття особистості старшокласника, а невдалий - до самозаперечення, самовідтор-гнення, яку Е.Еріксон назвав "неадекватною ідентичністю". Розвиток останньої може йти за такими основними напрямками: відмова від глибокого і довірливого спілкування, уникнення тісних взаємовідносин з іншими; деформація особистісного часу, неспроможність будувати життєві плани, страх стати дорослим, страх змін; блокування реалізації продуктивних, творчих здібностей, невміння мобілізувати свої внутрішні ресурси й зосередитися на якійсь одній, основній діяльності; відмова від самовизначення і вибір негативних зразків для наслідування.

Самооцінка у ранній юності стає більш диференційованою, раціональною, аргументованою і є результатом психічної активності старшокласника у таких основних формах:

o Порівняння досягнутого з очікуваним ("я знаю і тому отримав високу оцінку"). Деформація цього способу самооцінки проявляється у тому, що юнаки створюють невиправдані штучні ситуації самоперевірки (перестрибнути з даху на дах 5-ти поверхових будинків; стрибати у воду з високої скелі, не знаючи дна і глибини, бешкетування зі зброєю тощо);

o Аналіз думок про себе, висловлених оточуючими. Дорослі й ровесники користуються різними критеріями оцінювання старшокласників, які іноді протиставляються - те, що схвалюють ровесники, засуджують батьки.

Уявлення про себе розрізняється з узагальненим образом своїх одноліток ("Ми") як за змістом, так і за системою оцінок. Хлопці вважають себе менш сміливими, менш комунікабельними та життєрадісними, ніж однолітки, але добрішими і з краще розвинутою здатністю зрозуміти іншу людину. Дівчата ж приписують собі меншу комунікабельність, але більшу щирість, справедливість та вірність (І. С. Кон, В. О. Лосєнков).

У десятикласників нижча дисперсія у показниках самооцінки, ніж у випускників (І.Ю. Кулагіна). У більшості учнів вона стабільно висока і порівняно безконфліктна. Переважає оптимістична оцінка себе, своїх можливостей, впевненість переважає над тривожністю. На момент закінчення школи, коли потрібно робити реальний вибір свого майбутнього, не всі учні спроможні зберегти стабільну самооцінку. Частина випускників зберігає оптимістичну, дещо завищену самооцінку, в інших самооцінка надмір завищена, охоплює всі сторони життя, в ній переплітається реальність з бажаним; треті (переважно дівчата) мають низьку, конфліктну самооцінку, невпевнені у собі, гостро переживають невідповідність своїх прагнень наявним можливостям.

Узагальнена самооцінка відображається у самоповазі, яка становить досить стійке утворення, що змінюється поступово. Уявлення про власну самоцінність часто є перебільшеним. Це виглядає як юнацька самовпевненість, що не витримує перевірки реальними справами, і розцінюється оточуючими як хвалькуватість, невміння дотримуватись свого слова.

У протилежному випадку спостерігається знижена самоповага, яка робить людину бездіяльною, невпевненою, самотньою. Такі молоді люди хворобливо реагують на критику, гумор. У них переважає екстернальний локус контролю: вважають, що головна причина невдач у тому, що оточуючі не помічають їх позитивних якостей. Для таких учнів сприятливими є ситуації, де можна провити себе з кращого боку, досягти успіху.

ВИСНОВКИ про розвиток самосвідомості старшокласника:

- самосвідомість старшокласника відзначається егоцентризмом, що дозволяє йому відкрити свій унікальний внутрішній світ й сприяє становленню світогляду;

- інтенсивно розвивається сприймання себе як особи певної статі;

- загострюється потреба переосмислення свого "Я", що пов'язана із різкими й бурхливими змінами зовнішності, з появою нових переживань, з перспективами життєвого самовизначення;

- у юнацтва посилюється самоспостереження, рефлексія власних переживань, інтерес до внутрішнього світу людини взагалі;

- вдалий пошук свого "Я" призводить молоду людину до само-прийняття своєї особистості, а невдалий - до її самозаперечення, самовідторгнення;

- самооцінка у ранній юності стає більш диференційованою, раціональною, аргументованою.