Релігієзнавство - Мозговий Л.І. - 1. Сутність і форми вільнодумства

1. Сутність і форми вільнодумства.

2. Основні етапи розвитку вільнодумства.

1. Сутність і форми вільнодумства

Релігія є універсальним елементом духовного життя, живильною основою видатних творінь людського генія та суспільних перетворень. У духовному житті людства неможливо знайти феномен, який протягом тисячоліть, відігравав би вагомішу роль ніж релігія. У всіх без виключення богословських системах релігія витлумачується як головний елемент духовної культури, про що свідчить теза англійського етнографа Дж. Фрезера "вся культура - з храма". Від кам'яного віку і до сьогодення живе вона в нерозривному зв'язку з людським духом як надбання світової культури, зазнаючи дивовижних метаморфоз. На думку російського мислителя О. Меня величезні єгипетські храми і вавилонські гімни, Біблія і Парфенон, європейське малярство і скульптура , "Божественна комедія" Данте і музика Гайдна, Баха, Бетховена, соціальні ідеї Саванаролі і Мюнцера, завдячують своїм існуванням релігії. Релігія була вирішальним мотивом та імпульсом у багатьох соціально-історичних рухах і процесах, знайшовши в людській особі найміцнішу опору, найповнішу сферу вияву.

Вільнодумство - це ідейна течія, що проголошує право розуму на вільний критичний розгляд положень релігії, а також незалежне від релігії дослідження світу, захищає право особистості на вільний вибір життєвої позиції, заперечення релігійної догматики і церковної обрядовості з раціоналістичних позицій, відстоювання свободи розуму і науки від релігії. Як самостійна течія вільнодумство окреслюється на рубежі VXII-XVIII ст., термін "вільнодумство" вперше використав англійський філософ-деїст А. Коллінз в "Міркуваннях про вільнодумство", найбільш послідовно ідеї вільнодумства були розвинені представниками французького Просвітництва, але як явище вільнодумство в різноманітних модифікованих формах виникло набагато раніше. Серед історичних форм вільнодумства доцільно виокремити наступні: скептицизм, пантеїзм, деїзм, атеїзм.

Скептицизм (від грецьк. skepticros - той, що досліджує, розглядає) виказує сумнів щодо істинності релігії і окремих її положень. Скептицизм, водночас, є напрямком давньогрецької філософії, який заперечував можливість достовірних знань і віру у можливість раціонального обґрунтування норм поведінки. Критика релігії з позицій скептицизму ставить під сумнів існування загробного потойбічного світу і дійовість релігійних обрядів, необхідність виконання культових дій, сакральність релігійних текстів і предметів.

У пантеїзмі (від грецьк. рап - все, theos - Бог) Бог ототожнюється зі світом, природою. Прибічники пантеїзму розглядають бога не як надприродну субстанцію, трансцендентне начало, а як Абсолют (безособовий дух), злитий з природою в єдине ціле. Пантеїстичні ідеї є досить давніми. Вони сягають часів, коли не існувало навіть поняття Бога як єдиного світового духу, і спостережувані вже у брахманізмі, індуїзмі, даосизмі, філософії стоїків і неоплатоніків. Термін "пантеїзм" вперше вжив нідерландський теолог Й. Фай (1709), а концептуальну систему ідей пантеїзму вперше виклав англійський філософ Дж. Толанд у "Пантеїсти коні" (1720).

Натуралістична тенденція пантеїзму, що з особливою силою почала виявлятися в епоху Відродження, "розчиняє" Бога в природі, Всесвіті. Для неї Бог є "нескінченний максимум" (М. Ку-занський), він існує лише "в речах" (Дж. Бруно, Дж. Кардано, Т. Кампанелла); Бог і природа - єдина субстанція (Б. Спіноза); Бог - безособова й умоглядна "форма", яка облаштовує "Матерію" (Г. Сковорода).

Прибічники релігійного пантеїзму значною мірою спиралися на неоплатонівське вчення про еманацію, розвивали концепції вічного позачасового породження природи безособовим Богом. Вони "розчиняли" природу в Богові, вважали його безособовим світовим духом, що схований у самій природі. Звідси й твердження про наявність Бога у всіх процесах і явищах (I. Еріугена, I. Екхарт, М. Мальбранш та ін.).

Деїзм (від грецьк. deis - Бог), на відміну від теїзму і його віри в існування Бога - творця світу, витлумачує Бога безобис-тісною першопричиною світу, тобто вищим Розумом, з буттям якого пов'язана побудова Всесвіту. Створивши світ, він не втручається в процеси і явища, що відбуваються в ньому. Сягаючи своїми витоками античної (Демокріт) філософії, деїзм набуває чітких форм лише в XVII ст. Його засновником вважають лорда Г. Чербері (Англія, 1624), який розвинув ідею релігії розуму.

Атеїзм (від грецьк. а - частка заперечення і deis - Бог, буквально безбожжя) - система поглядів, що заперечує релігійні уявлення (віру в бога, в безсмертя душі, в потойбічний світ, в воскресіння з мертвих, тощо) і релігію в цілому. Атеїзм як система поглядів не зводиться лише до історичної, філософської та природничої критики релігії. Атеїзм своєрідно розкриває специфіку і сутність релігії, пояснює причини виникнення, соціальну природу релігії. Атеїзм виникає у давні часи в межах матеріалістичної філософії. Обсяг і зміст поняття атеїзм трансформувалися Зі зміною епох. Історія свідчить про різноманітні форми атеїзму: стихійний атеїзм, теоретичний атеїзм, войовничий атеїзм (Маркс, Ленін), імморалізм (Ніцше). Радикальний атеїзм пояснював релігію як наслідок невігластва і омани, пропонуючи звільнення шляхом поширення грамотності і просвітництва, деякі атеїсти пропонували менш радикальні заходи, а саме, заміну старої релігії новою, наприклад, релігією "людських стосунків".