Риторика - Олійник О.Б. - 9.1. Загальні поняття про мовний акт. Мовна інтенція

"Отечество собі ґрунтуймо в ріднім слові!"

(П. Куліги)

9.1. Загальні поняття про мовний акт. Мовна інтенція.

9.2. Автоматизм механізмів мови.

9.3. Лексична норма. Точність вибору.

9.4. Граматична і стилістична норма.

9.5. Власне риторичні засоби.

9.6. Мовна структиризація.

9.7. Моделювання процесу сприйняття і розуміння мови. Зворотний зв'язок.

9.1. Загальні поняття про мовний акт. Мовна інтенція

Теорія мовних актів виникла у філософії повсякденної мови в розвитку ідей пізнього Людвіга Вітгенштейна і розвинулась у творах Джона Л. Остина і Джона Р. Серпа. Ця теорія дає систематичне уявлення про те, що відбувається у момент мови. Розвивалася така теорія відпочатку у філософії мови і загальної теорії діяльності, а потім і у ряді напрямів лінгвістики.

Теорія мовних актів постулювала як основні одиниці людської комунікації не окремі слова або навіть пропозиції, а багатопланові за своєю структурою мовні дії (локутивні акти), що є носіями певних комунікативних завдань (у функції іллокутивних актів) і направлені на досягнення певних ефектів (у функції перлокутивних актів). Дж. Серп вводить додатковий план - пропозиціональні акти, що поділяються на акти відзиву і акти предикації. Основна увага приділяється структурі іллокутивних актів (тобто мовних дій на зразок тверджень, питань, наказів, описів, пояснень, вибачень, принесення подяки, привітання і так далі) і їх класифікації.

Еталонною стала наведена нижче класифікація Дж. Серпа:

1) ассертиви (репрезентативи), що повідомляють про стан справ і припускають істинну оцінку;

2) директиви, спонукаючі адресатів до відповідних дій;

3) коміссиви, що повідомляють про узяті на себе зобов'язання;

4) експрессиви, що виражають певну психічну позицію щодо певного стану справ;

5) декларативи, що встановлюють новий стан справ. Розрізняються прямі (первинно перформативні) і непрямі (непрямі) мовні акти.

Мовна інтенція (комунікативна інтенція) - намір того, хто говорить, виразити якийсь комунікативно-значущий сенс за допомогою мовних засобів, тобто здійснити мовний акт. В основі мовної інтенції лежать потреби, мотив і мета, тобто спонукаючі чинники мовної дії, а також денотат значення мовного вислову. Мовні інтенції визначають мовну поведінку комунікантів.

Мовні інтенції розрізняються за такими ознаками:

1) реплікоутворюючі, що призводять до комунікативного результату за допомогою одного вислову (дякувати, обіцяти, вибачатися, погоджуватися).

2) текстоутворюючі, що призводять до результату за допомогою низки висловів у діалозі (примушувати, сперечатися, наполягати, дорікати тощо) або в монолозі (визначати, міркувати тощо).

Мовний акт - цілеспрямована, регульована правилами соціально-мовної поведінки мовна дія, що має адресата, у певній мовній ситуації.

9.2. Автоматизм механізмів мови

Буває, що той, хто говорить чи пише, знає правила та норми літературної мови, непогано добирає слова, володіє орфографією і пунктуацією, але слухати його неможливо через суб'єктивні причини. Він породжує їх сам. Порушається добре підготовлена мова, ефект спілкування не досягається.

Зупинимося на деяких властивостях особистості, від розвиненості яких може залежати результат мовного спілкування.

1. Активність у спілкуванні, мовна активність, комунікабельність. Багато що у становленні мовної особи залежить від генотипу, умов життя та виховання. Але абсолютно очевидно, що пасивність як загальна, так і мовна, не може сформувати не тільки істинного оратора, а навіть і дотепного, просто веселого співбесідника, лідера полілогу. Активності протистоять млявість характеру, боязнь невдач, сповільненість реакцій, відсутність винахідливості, комплекс неповноцінності. Загального закону тут, очевидно, немає, тому що і флегматики досягають успіху, стають відмінними працівниками в сферах, що стосуються мови. Та все ж активному характеру легше в багатьох ситуаціях.

2. Постановка голосу - це звичайний навчальний предмет у низці навчальних закладів, наприклад у театральних, іноді - в педагогічних.

3. Розвиток дикції. Це чітке вимовлення звуків мови, ступінь виразності вимови, правильна артикуляція звуків. Певну роль у дикції відіграє усвідомлення положень і рухів органів мови при вимові звуку. Хороша дикція припускає вільну рухливість органів мови: нижньої щелепи, м'якого піднебіння, голосових зв'язок.

4. Оволодіння тембром голосу, інтонаціями, паузами. Це величезні сфери ритміко — мелодійних нюансів звучної мови, чергування понижень і підвищень, інтенсивності, забарвлення голосу, обертонів, емоційних забарвлень.

Паузи - смислові, розділові й особливо психологічні - активно беруть участь у передачі не тільки прямого сенсу, й емоцій, оцінних відтінків: це інтонації патетичні й іронічні, мажор і мінор, радість і горе.

5. Оволодіння механізмами вибору слів і їх граматичними зв'язками, тобто семантіко-граматичною структуризацією мови. Таке уміння формується у рідній мові, починаючи з першого року життя, нарівні несвідомого, тобто мовної інтуїції.

Якщо людина опанувала цими механізмами, то вона розмовляє вільно, легко, округляє фразу, розгортає наступну. Такий автоматизм набувається лише в результаті багаторічних тренувань.

Велика частина розглянутих чинників стосується усної мови. Суть же механізмів листа - у переході з акустичного коду на графічний. У практиці неозвученого листа (а це основний вид листа у сучасному світі) графеми співвідносяться з фонемами. Але одиницями переходу можуть бути і значення, це ідеографічний лист (наприклад, староєгипетські ієрогліфи або сучасні дорожні знаки).