Риторика - Олійник О.Б. - 9.5. Власне риторичні засоби

Виділення власне риторичних прийомів, форм вказує лише про те, що вони, реально існуючи, не цілком підходять під інші рубрики, а служать цілям риторики. Частково вони виконують і завдання стилістики.

Для сучасної ораторської мови є характерним поєднання логіко — аналітичних і емоційно-образних мовних засобів. Практика виступу кращих ораторів свідчить, що сухий діловий виступ, що зводиться до передачі "голод" інформації сучасної, добре поінформованої аудиторії, залишається без уваги, а нерідко викликає нудьгу і навіть нервування. Тому оратору — початківцю не обходімо оволодіти прийомами стилістичного синтаксису, які допоможуть досягти експресивності, емоційності публічного виступу.

Прийом градації - наростання смислової та емоційної значущості слів. Градація дає змогу підсилити, додати емоційну виразність фразі, сформульованій думці.

Прийом інверсії - мовний зворот, що ніби "розгортає" звичний, загальновизнаний хід думок і виразів на діаметрально протилежний.

Прийом апеляції до власних думок, роздумів, сумнівам дає можливість створити ситуацію довірчого спілкування з аудиторією.

Специфіка усної мови виявляється в характері побудови вислову. Вважається, що у публічному виступі перевагу потрібно надавати простішим синтаксичним конструкціям, оскільки вони краще сприймаються на слух і швидше запам'ятовуються. Серед прийомів ораторської мови, що суттєво підвищують її ефективність і переконливість, варто особливо виділити лексичні прийоми (стежки).

Стежки - це мовні звороти й окремі слова. Що вживаються у переносному значенні й дозволяють досягти необхідної емоційної виразності й образності. До стежок належать - порівняння, метафори, епітети, гіперболи. Порівняння - один із найчастіше вживаних прийомів, що, має велику переконливу силу, стимулює у слухачів асоціативне й образне мислення і тим самим дає оратору змогу досягти бажаного ефекту.

Метафора - це перенесення назви одного предмету на іншій, це мовне зближення двох явищ по схожості або контрасту. Наприклад: Локомотив історії зупинити неможливо.

Епітет - образне визначення предмета, явища, що розкриває його суть. Наприклад: студент - це не судина, яку потрібно заповнити знаннями, а факел, який треба запалити!

Гіпербола є різно тропа, що полягає у навмисному перебільшенні властивостей, якостей предметів і явищ. Наприклад: рідкісний птах долетить до середини Дніпра.

Зацікавити співбесідника, викликати у відповідь реакцію аудиторії непросто. Цьому сприяють доброзичливість, співчуття, співпереживання близьких людей.

9.6. Мовна (внутрішня) структуризація. Перехід на зовнішню мову

Внутрішня форма мови трактується як система її понятійних і синтаксичних можливостей, що є ключем до світорозуміння і основою відмінностей у мисленні людей, які спілкуються на різними мовами. Внутрішня форма мови виражається у вигляді внутрішніх монологів і діалогів, які мають свої особливості. Вивченням цих особливостей займається психологія, а також психолінгвістика.

Роль мовної структуризації має свої ознаки. Звичайний вислів досліджується тільки у зв'язку з якою-небудь мовною подією, в межах якої він виникає. Правила мовного вживання встановлюються у результаті спостереження, аналізу спонтанних даних, інтерв'ювання носіїв даної мови як рідної.

Органічний зв'язок між двома видами мови можна пояснити наявністю загальної основи - внутрішнюї мови. Процес появи вислову найчастіше має структуру, до якої входять:

1) уявна підготовка фрази;

2) уявне промовляння з мікрорухами мовного апарату;

3) графічна фіксація думки.

Зовнішня мова існує в усній і письмовій формах, відмінності між якими визначає низку чинників:

1) спосіб кодування. Усна мова - вимовляється, звучна, виражена звуками. Письмова мова - видима, написана;

2) механізм виникнення. Письмовий текст часто піддається редагуванню удосконаленню. Усна ж мова спонтанна, тому потребує тренувань швидкості реакції, автоматизму при синтаксичному конструюванні;

3) механізми сприйняття. Усна мова сприймається у момент мови. Письмова ж мова осмислюється під час читанні, тобто сприйняття триває у часі;

4) граматичні та лексичні особливості. У письмовій мові чітко добираються слова, переважають здебільшого книжкова лексика, складні розгорнені пропозиції, пасивні конструкції. В усній мові простежуються повтори, переважають неповні та прості речення. Відома обмежена кількість слів, які входять до одного речення в усній мові: від п'яти до дев'яти;

5) види норм. До усної мови висуваються орфоепічні вимоги, до письмово-орфографічні, пунктуаційні та каліграфічні;

6) виразні можливості. Усна мова володіє засобами звукової виразності, відрізняється багатством інтонацій, наявністю пауз і логічних наголосів. Окрім того, вона може супроводжуватися жестами та мімікою. Розділові знаки, лапки, шрифтові виділення компенсують менші можливості експресивності письмового тексту.