Регіональна економіка - Зінь Е.А. - Характеристика стану житлового фонду та його використання

Забезпечення громадян України житлом, утримання й підвищення рівня благоустрою залишається однією із нагальних соціально-економічних проблем України. За період реформування відносин власності у житловій сфері змінився склад житлового фонду за формами власності (табл. 5.18).

Таблиця 5.18

Житловий фонд (млн. м2 загальної площі)

В складі житлового фонду за період з 1990 р. по 2002 р. державний, комунальний та колективний житловий фонд зменшився майже вдвічі і складає 20% загальної площі; в містах також вдвічі зменшилась площа державного, комунального та колективного житлового фонду і складає 29% загального фонду. За вказаний період площа приватного житлового фонду збільшилася на 70% і складає 80% загальної площі житлового фонду; в містах — в 2,6 рази і складає 71 % загального міського житлового фонду. Аналогічні процеси відбуваються у сільській місцевості.

Забезпеченість населення житлом на території окремих регіонів суттєво не відрізняється і знаходиться на рівні загальнодержавних показників. Дещо краще забезпечені житлом жителі Поліського регіону, особливо Київської та Житомирської областей, та жителі Подільського регіону (Вінницька, Черкаська області). Забезпеченість населення житлом на території окремих регіонів наведена в табл. 5.19.

Таблиця 5.19

Забезпеченість населення регіонів житлом (в середньому на одну особу, м2 загальної площі)

Загально статистичні показники не розкривають в повній мірі забезпеченість населення житловим фондом. Значна кількість сімей та одиноких громадян перебувають на квартирному обліку в міських поселеннях. Загостреною є житлова проблема у зв'язку з потребою переселення людей із забруднених радіацією територій, збільшенням кількості сімей військових, що звільнилися у запас.

Із-за погіршення загальної економічної ситуації різко зменшились обсяги житлового будівництва. Існуючий порядок будівництва, обслуговування та ремонту державних будинків у містах, коли практично всі витрати здійснюють за рахунок держави, призвів до споживацького ставлення найманців житла до його отримання і збереження. Значна частина житлового фонду знаходиться в незадовільному технічному стані, потребує, негайного ремонту.

В умовах поступового зменшення ролі держави у фінансуванні житлового будівництва важливе значення має впровадження системи пільг та кредитів, що надаються учасникам будівництва житла, ремонту та реконструкції наявного житлового фонду, заохочення фізичних та юридичних осіб в здійсненні будівництва житла.

Заслуговує на увагу узагальнення та поширення позитивного досвіду будівельної компанії "Київміськбуду", яка починаючи з 1995 р. споруджує житло за кошти населення. Компанією "Київміськбуд" та банком "Аркада" впроваджена схема кредитування, завдяки якій люди можуть отримати кредит терміном до ЗО років для купівлі житла.

Потребує покращення діяльність комунальних підприємств. Порушуються строки початку і закінчення опалювального сезону, послуги з централізованого теплопостачання надаються з відхиленням від нормативних вимог. У ряді міст відсутнє централізоване постачання гарячої води, в окремих регіонах гаряча вода подається лише в зимовий період. Більш як половина міст з населенням понад 100 тис. чоловік забезпечується питною водою не цілодобово, а за графіком. У деяких областях зафіксовано випадки невідповідності проб питної води вимогам державного стандарту за хімічними і бактеріологічними показниками. Незадовільний технічний стан водопровідних мереж призводить до вторинного забруднення питної води і загрози виникнення інфекційних захворювань. Зростають витрати енергетичних ресурсів під час виробництва і надання житлово-комунальних послуг.

Велике значення для мешканців міста має своєчасна подача в будинки води та відведення стоків. При порушенні цього процесу може виникнути техногенна аварія з надзвичайно негативними екологічними наслідками.

На сьогодні в України каналізаційні, водопровідні і теплові системи майже вичерпали свій нормативний ресурс. У деяких містах водопровідні спорудження працюють уже більш як століття. Вони застаріли і морально, і фізично: у середньому на одному кілометрі каналізації відбувається дві аварії на рік. Заміна труб відбувається повільно і для відновлення трубопроводів потрібно багато часу на значних коштів.

В період інтенсивного житлового будівництва широко застосовувався залізобетон замість натурального каменя і обпаленої глини, які мають значний рівень надійності. Використання в житловому будівництві залізобетону в умовах, коли його експлуатація в землі здійснюється в каналізаційних стоках, приводить до того, що міцні залізобетонні труби за лічені десятиліття перетворилися на трухляві вапняні сполучення. Лише за офіційними даними, в Україні не менш як 30-40% каналізаційних систем перебувають у аварійному стані. Якщо не буде вжито термінових заходів, загрожують нові техногенні аварії, які не менш небезпечні, ніж ядерні. Більшість населених пунктів взагалі не мають каналізації. У середньому в містах нашої країни за рік трапляється 116 тисяч аварій.

Вченими Харківського державного технічного університету будівництва й архітектури розроблена просторова діагностична модель усього каналізаційного господарства країни. Завдяки цій розробці через комп'ютерну базу даних можна в будь-який час одержати інформацію, в якому році, наприклад, побудовано колодязі, тунель між ними, з яких матеріалів і яке його зношування. У разі аварії можна буде віртуально вийти на потрібну ушкоджену ділянку і визначити, які необхідно машини, механізми, водовідкачувальні установки тощо.

Після введення в дію Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (1992 р.) квартири отримали нових власників, в той час, коли у спільній власності залишається майно загального користування — неподільне майно або неподільна частина житлового комплексу. До складу цього майна належать допоміжні приміщення, конструктивні елементи будинку, кладові, гаражі, технічне обладнання будинку, що забезпечує належне його функціонування, тощо. Неподільне майно перебуває у спільній сумісній власності співвласників будинку і не підлягає відчуженню.

Таким чином, в багатоквартирному житловому будинку квартира — це частина будинку, власник якої вправі розпоряджатися на свій розсуд, не узгоджуючи свої дії з власниками сусідніх квартир. За її утримання він несе відповідальність і витрати, що виникають у процесі утримання квартири. Одночасно, власник окремої квартири не має права самочинно приймати рішення, які стосуються використання елементів будинку загального користування (несучих стін, перекриття, сходових кліток, тамбурів тощо). Відповідальність за їх збереження повинні спільно нести всі мешканці будинку.

Закон України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" (2001 р.) визначає умови регулювання відносин об'єднань співвласників: правові та організаційні засади, створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об'єднань власників житлових і нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, захисту їх прав та виконання обов'язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку. Об'єднання створюється як організація для забезпечення і захисту прав його членів та дотримання їхніх обов'язків, незалежного утримання та використання неподільного і загального майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Об'єднання може бути створене в будинку будь-якої форми власності з числа тих, хто приватизував або купив квартиру, власників житлових та нежитлових приміщень. Для створення об'єднань скликаються установчі збори, які приймають рішення про створення, затверджують його статут. Органами управління об'єднання є загальні збори його членів, правління та ревізійна комісія. Вищим органом є загальні збори, які скликаються і проводяться відповідно до статуту. Рішення, прийняте відповідно до статуту, є обов'язковим для всіх членів об'єднання.

Членство в об'єднанні є добровільними і набувається одночасно зі створенням об'єднання при проведенні установчих зборів, а також індивідуально на основі письмової заяви в будь-який момент його існування. Членом об'єднання може бути фізична чи юридична особа, яка є власником квартири або приміщення в багатоквартирному будинку. Власник — член об'єднання має право брати участь в управлінні об'єднанням, обирати і бути обраним до складу статутних органів, одержувати інформацію про діяльність об'єднання. Власник зобов'язаний виконувати вимоги статуту та рішення статутних органів, забезпечувати дотримання вимог чинного житлового і містобудівного законодавства, зокрема правил утримання будинку і прибуцинкової території, користування будинком, правил пожежної безпеки, санітарних норм, чистоти в місцях загального користування тощо.

Об'єднання має право створювати органи управління та визначити умови їх діяльності:

• визначати порядок утримання, експлуатації та ремонту неподільного і загального майна;

• здійснювати господарську діяльність, укладати договори на управління та експлуатацію, обслуговування і ремонт майна;

• встановлювати розміри платежів, зборів і внесків членів об'єднання;

• приймати рішення щодо надходження та витрат коштів, а також відрахувань до резервного і ремонтного фондів;

• контролювати своєчасну сплату внесків та платежів;

• захищати права та представляти законні інтереси власників в органах державної влади і місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності. Об'єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між членами об'єднання.

Важливе значення має формування цін і тарифів у житлово-комунальній сфері, уникнення порушень прав людини, закріплених Конституцією та законами України. Держава гарантує кожному рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, до якого входять витрати на утримання житла. При підрахунку рівня прожиткового мінімуму необхідно враховувати, що рівень витрат на житлово-комунальні послуги в структурі прожиткового мінімуму має становити в середньому 12%. Всупереч цієї норми середня сума плати за житлово-комунальні послуги на одну людину в багатьох випадках сягає 40% заробітної плати. Таким чином, порушується встановлений в державі рівень цін і тарифів у житлово-комунальній сфері, що стало непосильним тягарем для населення в цілому, особливо тяжким для пенсіонерів, інвалідів, багатодітних сімей, матерів-одиначок. Зростання цін і тарифів призвело до збільшення заборгованості населення за житлово-комунальні послуги.

Укорінилась практика встановлення завищених норм споживання газу, води, тепла, норм їх втрат. Зростаючі обсяги витрат паливних, енергетичних, природних ресурсів у житлово-комунальному господарстві перекладаються на споживача. Формування тарифів здійснюється не на основі досягнутого рівня техніко-економічних розрахунків, а витратним методом, тобто на основі фактичних витрат минулих періодів, розмір яких недостатньо обгрунтований. До порушення Конституції України призвела передача повноважень щодо встановлення тарифів на водо-, теплопостачання, водовідведення, утримання житла місцевим органам влади.

Існує значний розрив тарифів для населення і тарифів для інших споживачів — підприємств, організацій. Це приводить до зростання собівартості промислової продукції та до необгрунтованих витрат по утриманню бюджетних організацій.

Недостатньо проводиться робота по поліпшенню якості наданих послуг, впровадженню ресурсозберігаючих технологій, не використовуються надійні засоби економії ресурсів та можливості регулювати їх споживання. Повільно впроваджується оснащення житлових будинків приладами обліку водо-, газо- і теплоспоживання. Для покращення стану формування цін і тарифів у житлово-комунальній сфері органи державної влади впроваджують заходи, основними із яких є: • уточнення діючих норм споживання послуг, уточнення цін І тарифів з врахуванням зменшення рівня витрат, собівартості надання послуг;

• перехід до економічно обґрунтованих тарифів для підприємств і населення. Оптимізація оплати населенням за житлово-комунальні послуги в будинках державного та комунального житлового фонду, а також у приватизованих квартирах, розташованих в будинках цих фондів, на рівні 12% від сукупного доходу сім'ї, що відповідає нормі витрат на житлово-комунальні послуги, передбачених прожитковим мінімумом;

• поліпшення якості житлово-комунальних послуг, що надаються населенню відповідно до державних стандартів, у тому числі якості води, що подається населенню, температури в житлових приміщеннях, технічний та санітарний стан житлового фонду;

• надання дотації із державного і місцевих бюджетів на оплату житлово-комунальних послуг сім'ям, сукупний доход яких не перевищує сукупний прожитковий мінімум;

• з метою захисту права споживачів забезпечити поетапне оснащення житлового фонду засобами обліку та регулювання споживання води і теплової енергії.

Заслуговують на увагу нові підходи до визначення оплати послуг населення за використану теплову енергію, що впроваджені в м. Івано-Франківську.

До 2001 року розрахунок тарифів на послуги теплопостачання, що надаються споживачам, проводився відповідно до "Методичних вказівок про порядок встановлення та уніфікації тарифів на теплову енергію", діючих з 1978 року, згідно з якими оплата послуг розподілялась рівномірно на весь рік. Рівномірно протягом року здійснювалось нарахування доходів підприємства "Івано-Франківськтеплокомуненерго". Водночас фактичні витрати за спожиті підприємством енергоносії та фактичне надання послуг відбувалися протягом опалювального сезону. Внаслідок цього у підприємства у міжопалювальний сезон виникали прибутки, а в опалювальний сезон — збитки. З цієї ж причини в зимові місяці підприємство відчувало дефіцит коштів для своєчасних розрахунків за використані енергоресурси.

З метою усунення труднощів, що виникли, було впроваджено нову методику оплати послуг населенням за використану теплову енергію на основі використання двоставкового тарифу для розрахунку за надані послуги центрального опалення та сезонні тарифи на гаряче водопостачання. Двоставкові тарифи складаються з двох частин:

• умовно-постійної або абонентської плати, що нараховується щомісяця протягом року в розмірі 0,32 грн/м2 і не залежить від кількості спожитого тепла, відшкодовує витрати, пов'язані з необхідністю підтримання в робочому стані джерел теплової енергії, теплових мереж та теплоспоживальних установок;

• умовно-змінної або плати за спожиту теплову енергію, що компенсує витрати підприємству за використані енергоносії (нараховувалася щомісяця протягом опалювального періоду в розмірі 1,12 грн/м2). Для споживачів, у яких встановлено прилади обліку теплової енергії, нарахування оплати здійснюється за їх показниками. Абонентська плата в цьому випадку не нараховується. При розрахунку тарифів використовують дані про планові обсяги реалізації послуг теплопостачання та постачання гарячої води, що розраховані відповідно до встановлених норм. Враховують температуру зовнішнього повітря та тривалість опалювального сезону.

Аналіз результатів впровадження методики з використанням двоставкового тарифу свідчить про необхідність її вдосконалення. Одним із напрямів цієї роботи може бути перехід на розрахунки з населенням за фактичний обсяг теплової енергії, що відпускається населенню, та за спожиті паливно-енергетичні ресурси протягом року.

Рівень розвитку житлово-комунального господарства визначає благоустрій населеного пункту. Благоустроєними населеними пунктами вважаються такі, які мають централізоване водопостачання та каналізацію, а саме: міста, селища міського типу та сільські населені пункти, в яких водопроводи й окремі водопровідні мережі відпускають воду населенню та на комунально-побутові потреби централізовано, а каналізації здійснюють централізоване відведення стічних вод з житлових будинків та комунально-побутових підприємств.

Необхідно змінити стратегію містобудування, структуру житлового будівництва у напрямку спорудження комфортабельного житла, розширення малоповерхової та котеджної забудови. На думку фахівців питома вага малоповерхового будівництва має становити у більшості великих міст не менше 50 %, а в малих і в середніх населених пунктах всі нові будинки мають бути малоповерхові.

Перехід на таке будівництво зумовлює потребу в коригуванні генеральних планів населених пунктів, регулюванні порядку землекористування.

До основних напрямів підвищення ефективності і надійності функціонування житлово-комунального господарства, підвищення якості надання населенню житлово-комунальних послуг відносяться:

• здійснення переоснащення та підвищення надійності використання технологічних систем підприємств — об'єктів природних монополій;

• розвиток конкурентного середовища у сфері житлово-комунального господарства;

• для підвищення доходності підприємств житлово-комунального господарства та якості надання послуг необхідний перехід на договірні відносини власників житлового фонду і об'єктів комунального призначення, замовників на житлово-комунальні послуги і підрядних житлових, ремонтно-експлуатаційних і комунальних підприємств;

• підвищення рівня економічної роботи в системі підприємств житлово-комунального господарства, необхідність забезпечення стабільності тарифів та зниження собівартості надання послуг в результаті впровадження дієвого контролю за усіма видами витрат, особливо за матеріальними витратами. В сучасних умовах матеріальні витрати серед загальних витрат по забезпеченню теплопостачання складають 65-70%, водопостачання — 55-65%, житлового господарства — 40-45 %, експлуатації міського електротранспорту — 50-60%;

• залучення позабюджетних джерел фінансування розвитку житлово-комунальної інфраструктури.

Одним із напрямів вдосконалення організації роботи в сфері житлово-комунального господарства має бути децентралізація управління, відмова від концентрації виконавчих функцій органами центральної державної влади. Необхідно вирішувати питання стосовно більш повного забезпечення житлово-комунального господарства матеріальними та фінансовими ресурсами.

Важливе значення щодо покращення існуючого стану в житлово-комунальному господарстві має прийнятий Закон України "Про загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2004-2010 роки" (2004 р.). Мета Програми полягає у здійсненні державної політики з реформування житлово-комунального господарства, підвищення ефективності та надійності його функціонування, забезпечення сталого розвитку для задоволення потреб населення і господарського комплексу в житлово-комунальних послугах.

Виконання Програми планується здійснювати за такими основними напрямами:

• організація ефективного управління у сфері виробництва і надання житлово-комунальних послуг; обслуговування напрямів розвитку підприємств житлово-комунального господарства;

• поглиблення демонополізації житлово-комунального господарства, створення конкурентного середовища на ринку житлово-комунальних послуг;

• забезпечення беззбитковості функціонування підприємств житлово-комунального господарства;

• технічне переоснащення житлово-комунального господарства, наближення до вимог Європейського Союзу показників щодо використання енергетичних і матеріальних ресурсів. Виконання Програми вимагає нормативно-правового та науково-технічного забезпечення такого змісту:

• розроблення та впровадження нормативно-правових актів з питань регулювання відносин у сфері житлово-комунального господарства;

• проведення науково-технічних досліджень з питань експлуатації та технічного обслуговування об'єктів житлово-комунального господарства, благоустрою населених пунктів, захисту території від шкідливої дії вод;

• розроблення та впровадження новітніх технологій і обладнання, спрямованих на технічне переоснащення підприємств житлово-комунального господарства та скорочення питомих витрат енергетичних та матеріальних ресурсів;

• налагодження виробництва нових зразків комунальної техніки та обладнання для потреб житлово-комунального господарства;

• розроблення і забезпечення виконання програм стимулювання економного використання споживачами питної води і теплової енергії;

• забезпечення ефективного використання грошових, людських та матеріальних ресурсів виробниками/ виконавцями та споживачами житлово-комунальних послуг;

• посилення відповідальності органів місцевого самоврядування за ефективне використання майна територіальної громади та забезпечення населення житлово-комунальними послугами відповідно до державних соціальних стандартів.

Контрольні запитання та завдання для самоперевірки

1. Який склад соціальної сфери?

2. Які умови в регіоні визначають рівень соціального забезпечення населення?

3. Дайте визначення поняття "депресивна територія".

4. Які складові системи освіти України?

5. Які установи належать до закладів дошкільної освіти?

6. Які установи належать до загальноосвітніх навчальних закладів?

7. Які установи належать до закладів професійно-технічної освіти?

8. Назвіть показники, що використовують для оцінки стану освіти.

9. Які напрями розвитку загальноосвітніх навчальних закладів та вищих навчальних закладів?

10. Які існують джерела фінансування діяльності закладів освіти?

11. Охарактеризуйте основні напрями покращення діяльності освітніх установ.

12. Чому необхідно турбуватися про стан здоров'я людей?

13. Які фактори впливають на здоров'я людей?

14. Дайте характеристику стану захворювання людей на окремі хвороби.

15. Яким чином впливає географічне розташування регіону на захворювання людей?

16. Наведіть статистичні дані, що характеризують захворювання людей на окремі хвороби на територіях регіонів України.

17. Яким чином вплинула аварія на Чорнобильській АЕС на здоров'я людей?

18. Назвіть показники, що використовують для оцінки стану закладів охорони здоров'я.

19. Дайте характеристику стану закладів охорони здоров я.

20. Які існують недоліки в роботі по забезпеченню охорони здоров'я людей?

21. Назвіть джерела фінансування діяльності установ охорони здоров'я.

22. В чому полягає сутність соціального захисту людей?

23. В чому полягає сутність соціального забезпечення людей?

24. Які існують види соціальних послуг?

25. Чому рівень оплати праці розглядається як фактор економічної стабільності?

26. Наведіть статистичні дані, які характеризують рівень середньомісячної заробітної плати за основними видами економічної діяльності.

27. Наведіть статистичні дані, які характеризують рівень середньомісячної заробітної плати за регіонами.

28. В чому полягає сутність соціального захисту пенсіонерів, ветеранів та інвалідів?

29. Розкрийте зміст існуючої пенсійної системи та напрями її вдосконалення.

30. Які пільги надаються громадянам — дітям війни?

31. В чому полягає соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС?

32. Назвіть показники, що використовують для оцінки діяльності закладів культури.

33. Дайте визначення діяльності театрів.

34. Які напрями музейної діяльності?

35. Яке значення мають бібліотеки у здійсненні культурно-освітньої та виховної діяльності?

36. Розкрийте роль кіномистецтва у суспільстві.

37. В чому полягає значення охорони культурної спадщини?

38. Розкрийте, які особливості розвитку туризму на території окремих регіонів.

39. Хто має право здійснювати туристичну діяльність?

40. Розкрийте значення готельного господарства як частини соціальної інфраструктури регіону.

41. Які існують тенденції в розвитку готельного господарства на території окремих регіонів?

42. Дайте характеристику житлово-комунального господарства.

43. Яка забезпеченість населення регіонів житлом?

44. Які види діяльності виконують комунальні підприємства?

45. Розкрийте сутність нових форм організації управління багатоквартирними житлово-комунальними будинками.

46. Які напрями покращення економічної роботи у сфері житлово-комунального господарства?