Регіональна економіка - Зінь Е.А. - Розділ 9. ПЛАНУВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ТА СОЦІАЛЬНИХ ПРОЦЕСІВ – ОСНОВА РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

9.1 Планування — центральна функція управління. Сутність поняття планування

В управлінні економічним та соціальним розвитком регіону планування займає основне місце, являє собою організаційний початок процесу реалізації обгрунтованих рішень.

Планування —це процес формування мети регіональної соціально-економічної діяльності, визначення пріоритетів, засобів, методів досягнення мети, а також ресурсів, необхідних для виконання конкретних завдань у встановлені терміни.

План—це конкретне завдання з визначеними вихідними даними, очікуваними результатами (метою), обумовленим способом його розв'язання. В плані відображають комплекс завдань, робіт, методів, способів їх виконання, необхідні фінансові, матеріальні, трудові, інші ресурси, розміри і напрями використання інвестицій, а також управлінські рішення і заходи для їх реалізації. Прийняті в плані рішення повинні забезпечити досягнення мети в заплановані терміни при мінімальних затратах.

Відповідно до Законів України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" (2000 р.) та "Про державні цільові програми" (2004 р.) об'єктами прогнозування та планування є такі види діяльності:

• економічна;

• науково-технічна;

• соціальна;

• екологічна.

Економічна діяльність. Головне завдання планування економічної діяльності полягає в плануванні діяльності підприємств, розташованих на певній території, визначення обсягів виробництва та реалізації продукції, надання послуг, підвищення ефективності виробництва та його якісних характеристик, забезпечення ресурсозбереження.

Науково-технічна діяльність. Планування науково-технічної діяльності охоплює фундаментальні наукові дослідження для народногосподарських науково-технічних проблем, створення принципово нових технологій, засобів виробництва, матеріалів тощо.

Соціальна діяльність. Планування соціальної діяльності забезпечує розв'язання проблем підвищення рівня та якості життя людей, покращення побутових умов, забезпечення освітніх, культурних та сімейних потреб кожної людини.

Екологічна діяльність в регіоні направлена на зниження і компенсацію негативного впливу виробництва на навколишнє середовище. Ця діяльність спрямована на здійснення контролю за діяльністю підприємств, які не дотримуються встановлених норм раціонального використання водних, земельних, лісових ресурсів, спрямована на забезпечення відшкодувань збитків підприємствами, завданих природі та суспільству в результаті протиправної їх діяльності.

Форми планування. Види платежів

В період переходу економіки до ринкових відносин розвиваються наукові основи планування, вдосконалюються його форми і методи змінюється склад і зміст планових документів.

На практиці використовують наступні системи планування: 1. За змістом планування є:

• директивне;

• індикативне.

Директивне планування — це процес переробки планів, як мають силу закону, є обов'язковими для забезпечення їх виконати вміщують комплекс заходів щодо забезпечення їх виконання. Директивні плани носять адресний характер, посадові особи несуть відлов дальність за виконання планових завдань.

Індикативне планування являє собою поширену у всьому світі форму державного планування, є засобом реалізації соціально-економічної політики держави, основним методом її впливу на хід функціонування ринкової економіки. Індикативний план не має обов'язкового для виконання характеру. Основу індикативного плану складають обов'язкові завдання, але їх число обмежене і в цілому план носить рекомендаційний, спрямований характер.

Як інструмент регіонального управління, індикативне планування найчастіше використовується на макрорівні. Завдання індикативного плану називаються індикаторами. Індикатори — це параметри, які характеризують стан і напрями розвитку економіки, розроблені органами державного управління в ході формування соціально-економічної політики. Індикатори відображають види та напрями державного впливу на економічні та соціальні процеси з метою досягнення вказаних параметрів.

В якості індикаторів використовують показники, які характеризують структуру, динаміку, ефективність економіки, стан фінансів, грошовий обіг, зайнятість та якість життя населення. 2. За змістом планових рішень та в залежності від термінів, на які розробляється план, розрізняють:

• стратегічне планування;

• поточне (тактичне) планування.

Стратегічне планування — це процес здійснення сукупності систематизованих і взаємопов'язаних заходів щодо визначення довгострокової мети, напрям діяльності окремих галузей економіки. Суть стратегічного планування полягає у виборі головних пріоритетів розвитку економіки, визначенні шляхів розвитку тої чи іншої галузі та термінів досягнення довгострокової мети. Стратегічне планування здійснюється в процесі розробки довгострокових та середньострокових планів.

Перспективне планування охоплює період в 5, 10, 15, 20 років. Такі плани визначають довгострокову стратегію науково-технічного, економічного та соціального розвитку. Перспективний план розробляють на основі попереднього прогнозування. Прогнозування — це процес передбачення, побудований на ймовірнісних, науково обґрунтованих судженнях про перспективу розвитку регіону чи певної галузі економіки в майбутньому. На етапі прогнозування виявляють альтернативні варіанти розвитку певної соціально-економічної системи і обґрунтовують вибір найбільш оптимального. В такому розумінні прогнозування є одним з етапів перспективного планування, може виступати як самостійна функція управління.

Середньострокове планування проводиться на період від 1 до 5 років. Показники першого року розробляють більш детально, обґрунтовують низку заходів, спрямованих на раціональне використання всіх видів ресурсів, розвиток виробництва, покращення роботи організацій та установ соціального спрямування, отримання максимальних соціально-економічних результатів.

Поточне (тактичне) планування передбачає розробку програм економічної та соціальної діяльності, направлених на виконання завдань стратегічного плану при забезпеченні раціонального використання всіх видів ресурсів та забезпечення високих якісних характеристик діяльності.