Філософія - Данильян О.Г. - Синергетика

Особливе місце серед альтернатив діалектики посідає синергетика. Поняття "синергетика" ввів у науковий обіг наприкінці 60-х років XX ст. німецький філософ Ганс Хакен. Для становлення синергетики як галузі знань важливе значення мали проведені експерименти вченими Борисом Білоусовим і Андрієм Жабо пінським. Спираючись на них, бельгійська школа, очолювана Іллею Пригожішим, створила першу нелінійну модель синергетики хімічних процесів, засновану на ідеях нерівновагомої термодинаміки.

Синергетика (від грец. synergein - працювати разом)-це напрям міжгалузевих досліджень, об'єкт яких - процеси самоорганізації у відкритих системах фізичної, хімічної, біологічної, екологічної й іншої природи. У таких системах, що є далекими від термодинамічної рівноваги, за рахунок потоку енергії і речовини із зовнішнього середовища, створюється і підтримується нерівновага. Завдяки цьому взаємодіють елементи і підсистеми, що веде до їх узгодженого, кооперативного поводження і до створення нових стійких структур і самоорганізації. Висунута концепція самоорганізації є природничо-науковим уточненням принципу саморуху і саморозвитку матерії. На противагу класичній механіці, що розглядає матерію як застиглу, мляву масу (приводиться в рух зовнішньою силою), у синергетиці виявляється, що за певних умов і системи неорганічної природи здатні до самоорганізації. На відміну від рівновагомої термодинаміки, що визнає еволюцію лише у бік збільшення ентропії системи (тобто хаосу, дезорганізації), синергетика вперше розкрила механізм виникнення порядку через флуктуації, тобто відхилення системи від деякого середнього стану. Флуктуації підсилюються за рахунок нерівновагомості, розхитують попередню структуру і приводять до нової: з безладдя виникає порядок.

Синергетика дедалі впевненіше прокладає шлях у методологію гуманітарних наук, зокрема у філософію. Все більше у філософію входять і поширюються поняття нерівновагомості, нестабільності, біфуркації, фазових переходів, нелінійності, маленьких впливів, ат-тракторів і деяких інших. Синергетика намагається виступити як новий світогляд, світосприйняття, що докорінно змінює розуміння необхідного (закономірного, визначеного) і випадкового в самих основах побудови світу. По-новому з'ясовуються причини і форми розвитку безжиттєвої матерії й історичних процесів в економічній, політико-соціальній, військовій та інших сферах життєдіяльності суспільства і людини. Формується нове розуміння випадку як самостійного фактора біологічної і соціальної еволюції, визнання ролі випадку в самоорганізованих процесах.

Можливо, нова парадигма в методології суспільних наук, крім усього іншого, вбиратиме або поглинатиме діалектику як окремий метод синергетики (і лише у визначених сферах) чи взагалі замінить її принципово новими підходами до дійсності. Синергетика розвіює безліч попередніх міфів, стереотипів.

По-перше, цілком очевидним є те, що складноорганізованим соціоприродним системам не можна нав'язувати шляхи їхнього розвитку. Треба знати, як сприяти розкриттю їхніх власних тенденцій розвитку, як виводити системи на ці шляхи. Важливо також збагнути закони співжиття природи і людства, їхньої еволюції. По-друге, синергетика свідчить про те, що будь-яка складноорганізована система має, як правило, не одиничний (окремий), а безліч власних, відповідних її природі шляхів розвитку. По-третє, синергетика демонструє, що хаос може виступати механізмом самоорганізації і самопобудови структур, позбавлення надлишкового, механізмом виходу на відносно прості структури - аттрактори еволюції.

Отже, проблема розвитку є однією з центральних у філософії, осмислення якої дозволяє людині краще зрозуміти навколишній світ, своє місце у світі. За всю історію існування людства кращі уми виробили чимало концепцій процесу розвитку. Найбільш розробленою з них є діалектика. Це зумовлено тим, що у вченні найглибше і найобгрунтованіше розкривається зміст загальних зв'язків, загальні закономірності змін, що відбуваються у світі, джерела, механізм і спрямованість процесів розвитку, інші універсальні зв'язки буття. Усе це становить основу формування світогляду і діалектичного методу мислення.

В умовах кризи, що охопила країни постсоціалістичної системи, в нашій літературі виникла тенденція зневажливого ставлення до діалектики, спроба перенести власне на неї причини кризи, оскільки, мовляв, вона була головною методологією тоталітарного режиму.

Що можна сказати з цього приводу?

Очевидно, річ не в самій діалектиці, а в тому, як вона використовувалася, в її схематизації, монополізації, тобто в тій заідеологізованій формі, якої вона набула (що, до речі, аж ніяк не заперечує досягнень вітчизняної філософії). Мабуть, правильніше було б ставити питання про творчий розвиток самої матеріалістичної діалектики, про необхідність нового погляду на діалектику, нового її тлумачення з урахуванням науки та практики при переосмисленні її принципів, законів і категорій.

Висновки

1. Діалектика як загальна теорія розвитку дає ключ до розуміння її сутності, відображає реальні процеси у природі, суспільстві і мисленні такими, якими вони є в дійсності.

2. Діалектика підходить до вивчення предметів і явищ з точки зору їх виникнення, руху і розвитку, а тому орієнтує на конкретне, багатостороннє дослідження об'єктивних процесів.

3. Поряд з діалектикою існують метафізична концепція розвитку, софістика, еклектика, екзистенціальна діалектика, синергетика і низка інших. Окремі філософські школи відкидають діалектику як схоластику. Це означає, що вона вимагає подальшого осмислення і дослідження.