Кредит і банківська справа - Вовчак О.Д. -
18.1. Основи менеджменту в банку

18.1. Основи менеджменту в банку

18.2. Функції та елементи фінансового менеджменту в банку

18.3. Методи управління активами та пасивами банку

18.4. Управління банківськими ризиками

18.1. Основи менеджменту в банку

Розглядаючи суть поняття "банківський менеджмент", важливо уточнити деякі положення, що входять до його складу.

Банківський менеджмент як самостійний вид банківської діяльності передбачає, що менеджер є незалежний від власності на капітал банку, в якому він працює. Він може володіти акціями банку, а може і не мати їх, працюючи за наймом на посаді менеджера. Робота менеджера — це продуктивна робота, що виникає в умовах комбінування високотехнологічного банківського процесу з високим рівнем спеціалізації працівників і забезпечує зв'язок та єдність усього процесу банківської діяльності на рівні банку загалом, філії або відділення.

Зростання вимог до менеджменту зумовлене збільшенням розмірів банків, складністю банківських технологій, необхідністю професійного володіння управлінськими навиками. У сучасних умовах усі рішення щодо фінансових, організаційних та економічних питань готують і приймають професіонали у сфері організації управління, які здійснюють також нагляд і контроль за виконанням прийнятих рішень.

З точки зору банківського менеджменту під банківською діяльністю мається на увазі діяльність банку з метою одержання прибутку. Зміст банківської діяльності зводиться до забезпечення банківського процесу всіма необхідними ресурсами та організації технологічного циклу загалом, як-от: розробки й удосконалення банківських технологій, забезпечення необхідного рівня банківських продуктів і послуг" виконання всіх видів банківських операцій, матеріально-технічного оснащення для здійснення банківської діяльності, забезпечення персоналом, підтримання ліквідності та прибутковості банку.

Нині банківська сфера потребує такого стилю роботи, в основі якого постійний пошук нових можливостей, уміння залучати й використовувати для вирішення поставлених завдань ресурси з найрізноманітніших джерел, домагаючись підвищення ефективності та одержання максимально можливого результату за мінімальних витрат.

Основним завданням менеджменту є визначення мети діяльності банку на найближчу і віддалену перспективи з урахуванням оцінки потенційних можливостей банку та забезпечення їх відповідними ресурсами.

Розрізняють завальні та специфічні цілі діяльності банку. Загальні, або стратегічні, цілі відображають концепцію розвитку банку загалом, специфічні розробляються в рамках загальних цілей з основних видів банківської діяльності.

Раціональне використання матеріальних і трудових ресурсів передбачає досягнення цілей за мінімуму витрат і максимуму ефективності, що здійснюється в процесі управління, за умови, що група співробітників спрямовує свої зусилля на досягнення загальних цілей на підставі відповідної мотивації їхньої праці.

Банківський менеджмент має власний економічний механізм. Його механізм охоплює такі елементи:

— внутрішньобанківське управління;

— управління банківськими операціями.

Використання механізму банківського менеджменту спрямоване на реалізацію соціально-економічних, технологічних, організаційно-правових завдань, що виникають у процесі банківської діяльності. Механізм менеджменту об'єктивно обумовлений здійсненням банківської діяльності в ринкових умовах, коли результати управлінської та господарської діяльності одержують оцінку на ринку в процесі обміну.

Кінцева мета банківського менеджменту — забезпечення прибутковості діяльності банку шляхом раціональної організації операційного процесу, розвитку техніко-технологічної бази, ефективного використання кадрового потенціалу при одночасному підвищенні кваліфікації тощо.

Менеджмент покликаний створювати умови для успішного функціонування банку, виходячи з того, що прибуток — це не причина існування банку, а результат його діяльності. Прибуток створює гарантії для подальшого функціонування банку, оскільки лише прибуток та його накопичення у вигляді різноманітних фондів дає змогу обмежувати і переборювати ризики, пов'язані з функціонуванням банку.

Ситуація на ринку постійно змінюється, відбуваються зміни становища конкурентів на ринку, умов і форм фінансування, стану кон'юнктури ринків, умов міжнародних економічних відносин, що зумовлює наявність ризику. За таких умов метою банківського менеджменту е постійне подолання ризику. Для цього необхідні певні резервні кошти і вміння менеджерів швидко реагувати та адаптуватися до умов, що змінюються.

Банк має специфічний характер діяльності, виступає як грошово-кредитна установа, тому його структура відповідає завданням здійснення цієї діяльності.

Банки, зазвичай, організовані за функціональною ознакою, тобто їх структура прив'язана до тієї конкретної діяльності, якою вони займаються. Оскільки банк є великим кредитним інститутом, до його структури входять кредитні підрозділи, з огляду на те, що банк одночасно проводить розрахунки, в його структурі вирізняють відділи або управління, які організують розрахункові операції. Оскільки банк приймає і видає готівку, в його структурі повинна бути каса. Отже, ті функції та операції, які виконує банк, неминуче зумовлюють особливості побудови його структури, привносять до неї такі підрозділи, які не трапляються ні у виробничого, ні у торговельного підприємства.

До принципів організації банку належить не тільки функціональний принцип. Банкам властивий принцип відповідності задекларованій місії та меті. Як відомо, метою банку є одержання прибутку. Це означає, що банк повинен мати структури, що заробляють гроші (шукають покупців банківського продукту, продають його за ціною, вищою від власних витрат). Для управління прибутком створюються відділи, які планують доходи і видатки, складають бюджет загалом за банком та його підрозділами, забезпечують економію витрат.

Серед принципів організації банку можна виокремити принцип ієрархи владних повноважень його окремих підрозділів. Існують два ешелони управління: вища ланка та інші підрозділи банку.

До вищої ланки належать: Рада банку, Правління банку, ревізійна комісія, різного роду комітети, що об'єднують найбільш кваліфіковану частину банківського персоналу та вирішують найбільш принципові питання банківської системи.

До другого ешелону в системі підпорядкування підрозділів банку належить решта управлінь (відділів), зайнятих обслуговуванням клієнтів, виконанням інших банківських технологій.

Не менш важливим принципом організаційної структури в банку є забезпечення спільних та координованих дій, оскільки структура означає набір елементів та їх взаємодію. Якщо та чи інша установа має статус банку, то вона неминуче повинна мати у своєму складі такі підрозділи, які, з одного боку, ніби зсередини забезпечують виконання належних їм операцій, а з іншого — забезпечують відповідність її діяльності умовам зовнішнього середовища. Якщо, приміром, банк видає кредити, то це означає, що поряд із кредитними підрозділами як допоміжні мають функціонувати відділи (групи) з питань обліку, видачі та погашення позичок, юридичні служби, які забезпечують відповідність системи кредитування чинним законодавчим нормам, спеціальні групи співробітників з перевірки кредитоспроможності клієнтів, якості застави і гарантій. Деякі банки з метою реалізації цього принципу створюють спеціальний адміністративний комітет, який забезпечує координацію і взаємодію різних підрозділів банку.

У принципах організації банку вирізняється також принцип раціоналізації управління. Відповідно до нього робота банку має бути організована таким чином, щоб забезпечити розвиток банку шляхом упровадження нових послуг, скорочення витрат, підвищення продуктивності праці, дослідження ринку тощо. Деякі банки створюють спеціальні підрозділи, організовують роботу експертної ради, яка складається з представників різноманітних галузей знань, — відомих економістів, юристів, учених. Завданням такої ради є консультування з найважливіших питань розвитку економіки, політики країни і банку, сприяння розробці концепції його розвитку, підготовка від імені банку різноманітних іміджевих заходів, допомога в організації підвищення кваліфікації персоналу тощо.

З позиції організації банку важливого значення набуває забезпечення цілісності та відповідності умовам зовнішнього середовища. Це означає, що в рамках єдиної стратегії розвитку, прийнятої банком, між його підрозділами встановлюється тісна взаємодія, кожен підрозділ удосконалює свою діяльність відповідно до зміни умов зовнішнього середовища.

Система організації банку має відповідати також принципу забезпечення контролю. Обов'язковим елементом при цьому є внутрішній і зовнішній аудит. Підрозділи внутрішнього та зовнішнього аудиту покликані контролювати законність операцій, що виконуються, їх відповідність нормам та інструкціям Національного банку України. Аудиторські перевірки організовуються як у межах головного банку, так і у його філіях (внутрішній аудит). Зовнішній аудит забезпечується спеціальними аудиторськими фірмами, які мають ліцензію на перевірку діяльності банків.

Внутрішня упорядкованість, погоджені дії внутрішніх підрозділів забезпечуються також за допомогою певної регламентації діяльності в банківській установі. З цією метою банки розробляють статути, положення про окремі відділи і служби, технологічні карти операцій, кваліфікаційні характеристики, посадові інструкції. Кожний співробітник банку повинен знати свої посадові обов'язки, мати певні знання і вміння, виконувати правила, відображені в цих та інших нормативних документах.

Важливе значення має забезпечення банку оперативною і достатньою інформацією, новими методами її опрацювання, щоб своєчасно вживати необхідних організаційних та економічних заходів щодо забезпечення стабільності, надійності кредитної установи. Інформаційне забезпечення, будучи системним елементом банківської інфраструктури, в організаційному відношенні реалізується шляхом створення в банку особливих підрозділів, що займаються збиранням і опрацюванням відповідної інформації.

Отже, основні принципи організаційного процесу діяльності банку такі:

— функціональна побудова;

— відповідність меті банку;

— ієрархія владних повноважень та рівнів організації;

— спільні й координовані дії;

— раціоналізація управління;

— цілісність та відповідність умовам зовнішнього середовища;

— забезпечення контролю;

— регламентація діяльності персоналу;

— забезпечення операційною і достатньою інформацією.

Кінцевою метою формування структури банку є доцільність і раціональність управління всім комплексом банківської діяльності, підвищення якості послуг, що надаються клієнтам банку, продуктивності банківських працівників, забезпечення прибутковості банку.

Водночас банківська структура не може бути застиглою, навпаки, вона мусить видозмінюватися, бути динамічною, пристосовуватися до стратегії розвитку банку, зміни поточних завдань, нових напрямів діяльності банку тощо.

Загалом на структуру банку впливає декілька чинників, серед яких — розмір банку та чисельність його персоналу. Великий банк об'єднує значну кількість працівників, що забезпечують діяльність досить великої кількості відділів та управлінь. У малому банку може не бути спеціальних відділів і тим більше управлінь, характерних для великого банку. У ньому працює обмежена група людей, які можуть бути об'єднані в основні відділи (наприклад, кредитний, операційний і бухгалтерія).

На структуру банку впливає якість персоналу. У низці випадків вітчизняні банки не можуть розширюватися і створювати повноправні структурні підрозділи через недостатність кваліфікованих кадрів, які мають навики ведення відповідних операцій. Сучасна структура деяких українських банків не набула ще закінченого вигляду, оскільки спеціальні відділи неповністю укомплектовані висококваліфікованими спеціалістами, що, поряд з іншими чинниками, стримує розвиток певних видів банківської діяльності.

Серед чинників, які впливають на структуру банку, визначальним є рівень його універсалізації або спеціалізації. Якщо банк проголошує себе універсальним, то він неминуче (рано чи пізно) мусить створювати у своїй структурі низку спеціальних підрозділів (відділів, секторів, груп), що організують різноманітні види банківських послуг. Навпаки, спеціалізація банку на певному виді діяльності позбавляє його необхідності формування окремих підрозділів для виконання низки операцій. З іншого боку, спеціалізація банку на виконанні певного виду діяльності вимагає від нього розширення тих відділів і управлінь, що покликані регулювати ще ширше коло операцій, які відповідають його роду діяльності.

Структура банку зумовлюється також завданнями економії витрат, необхідністю завантаження банківського персоналу, оскільки банк — це комерційна установа, і працює він в інтересах одержання прибутку. Кількість співробітників, що працюють у банку, має бути достатньою для виконання відповідного обсягу робіт за необхідного завантаження кожного працівника. Надлишок персоналу призведе до збільшення витрат на оплату праці банківських працівників.

У загальній організаційній структурі банку можна вирізнити два типи підрозділів: відділи, що виконують лінійні функції, та відділи, що виконують штабні функції.

Лінійні підрозділи безпосередньо зайняті виконанням операційної роботи, наприклад, прийманням вкладів, видачею кредитів, купівлею цінних паперів тощо. Термін "лінійний" характеризує характер зв'язків цих відділів із вищими ешелонами банку. Лінійні функції делегуються з вищих поверхів ієрархії на нижчі, що створює неперервний "ланцюг команд", або "лінію команд" по вертикалі, які зв'язують один рівень з іншим.

Штабні відділи займаються обслуговуванням лінійних відділів, допомагають їм у підвищенні ефективності їхньої діяльності. Прикладом можуть бути відділи планування, кадрів, юридичний, статистики та ін.

Керівники і штабних, і лінійних служб можуть давати суперечливі вказівки та рекомендації рядовим працівникам банку. Теорія менеджменту рекомендує чітко розмежовувати функції відділів різних типів і завжди мати на увазі, що штабні відділи мають право лише допомагати і надавати консультації. Як правило, штабні відділи завжди виокремлюються у спеціальний блок.

Відомо декілька принципових схем побудови банку. Кожна з них адекватна певному типу фінансового ринку. В умовах локального ринку, обмеженого контингенту клієнтів, відсутності активного суперництва конкуруючих установ, нерозвинутої або повністю відсутньої філійної мережі найбільш поширеною є так звана пірамідальна схема побудови банку. Для неї характерна гранична простота вертикальних зв'язків, пряме й безпосереднє підпорядкування відділів вищому керівництву банку.

У банку такого типу функціонують, як правило, 6—8 відділів, що охоплюють основне коло операцій: позичкових, інвестиційних, касових, депозитних, трастовий відділ, відділ маркетингу, адміністративний та ревізійний відділи.

З поглибленням спеціалізації окремих операційних ланок, переходом від оптових операцій з вибраною клієнтурою до роздрібного обслуговування масового контингенту споживачів фінансових послуг, розширенням району банківської діяльності неминуче змінюється організаційна структура банку. Тут можливі декілька варіантів. Усі вони, проте, мають загальну рису: все більше повноважень переходить від центральних органів управління до керівників нижчого рангу, виникають проміжні ланки між вищим керівництвом банку і низовими структурами.

Ще один можливий підхід до організації роботи банку на великій території називається функціональним, за якого управління операціями ґрунтується на чіткому розмежуванні функцій, акумуляції ресурсів і засобів їх використання. Можливі й інші варіанти побудови банку за вказаним принципом.

У міру розширення діяльності банку на регіональних і загальнонаціональних ринках відбувається подальше ускладнення і спеціалізація окремих його оперативних ланок, що потребує залучення спеціалістів, експертів, використання нових технологій тощо. У таких умовах стає доцільним створення всередині банку системи спеціалізованих центрів, що надають клієнтам набір певних фінансових операцій і послуг. Вони мають свої служби, апарат управління, свій кошторис, калькуляцію витрат та одержаного прибутку. Це вища форма організації порівняно з вже розглянутими.

Ще вищий ступінь спеціалізації досягається в банківському холдингу. Ця форма організації дуже подібна до попередньої моделі, тому що дочірні філії холдингу теж мають велику самостійність, але є розбіжності в методах контролю, зумовлені різноманітністю форм власності. Схема центрів використовується в межах єдиного банку. В холдингу дочірні філії мають статус самостійних юридичних осіб.

Банківський холдинг може контролювати небанківські установи, тісно пов'язані з банківською діяльністю, — фінансові, іпотечні, лізингові, факторингові компанії, трастові та інвестиційні фірми, компанії з випуску дорожніх чеків і кредитних карток, обчислювальні центри з обробки інформації, аудиторські фірми тощо. Холдингова форма передбачає високий ступінь самостійності дочірніх компаній та філій.

Можлива ще одна форма зв'язку — мережна. Вона багато в чому аналогічна холдингу. Там теж є центральна координуюча організація, але зв'язки між нею та іншими учасниками регулюються за допомогою контрактних угод. Наприклад, банк, будучи центром групи (мережі), може мати складну систему договорів із брокерськими фірмами, які виконують його доручення з купівлі цінних паперів на фондовій біржі, лізинговими та фінансовими компаніями тощо. Проте банк не має у своєму портфелі акцій зазначених ділових партнерів.

Банки діють у різних ринкових умовах, спеціалізуються на наданні різних видів послуг, ставлять перед собою різні цілі, а, отже, їхні організаційні структури можуть варіюватися. Кожен з існуючих видів організаційних структур має свої переваги й недоліки, які потрібно обов'язково враховувати в процесі вибору придатного способу організації. Обраний спосіб повинен сприяти найбільшій відповідності банківської організації ринковим умовам, у яких вона діє, раціональній організації роботи банківських працівників усіх ланок, успішному налагодженню і виконанню всіх функцій управління, максимальному задоволенню потреб клієнтів і, зрештою, досягненню мети, що стоїть перед банком.

Наведемо стислі характеристики основних груп організаційних структур:

1. Структури, орієнтовані на надання різних видів банківської продукції.

2. Структури, орієнтовані на різні групи споживачів.

3. Регіональні організаційні структури.

Зупинимося на кожному з видів докладніше.

Структури, орієнтовані на надання різних видів банківської продукції. Структури такого типу досить часто зустрічаються в банках, які надають своїм клієнтам великі обсяги окремих видів послуг.

Причому ці обсяги настільки збільшуються, що з метою ефективного управління стає доцільним здійснювати керівництво окремо наданням кожного продукту. Вказаний принцип покладено в основу організаційних структур, побудованих за продуктовою ознакою.

Структури, орієнтовані на надання різних видів банківської продукції, дають можливість зосередити функції управління наданням окремих послуг у руках фахівців із конкретних продуктів. Це створює таким банкам додаткові переваги при доведенні якості послуг до міжнародних стандартів, а також у розвитку нових видів банківських продуктів.

Керівник, відповідальний за конкретний вид банківських послуг, має у своєму підпорядкуванні достатню кількість кваліфікованих працівників із великим практичним досвідом у цій сфері, завдяки чому з таким банківським підрозділом важко конкурувати іншим банкам, організованим не за продуктовим принципом. Крім того, орієнтація структури на окремі види послуг дає змогу щонайкраще координувати весь процес від створення нової послуги до доведення її до кінцевого споживача.

Структури, орієнтовані на різні групи споживачів. Цей спосіб побудови банку передбачає орієнтацію на потреби цільових споживачів послуг. Організуючись таким чином, банк зосереджує свою основну увагу на певних групах клієнтів. Донедавна американські банки, що будуються відповідно до такого принципу, обслуговували в основному корпоративних клієнтів. Проте поступово таке становище ще змінювалося, і на внутрішніх ринках акценти зміщувалися в бік роздрібної клієнтури.

Усі банківські послуги концентруються в окремих підрозділах, що обслуговують конкретні групи споживачів. Послуги роздрібним клієнтам можуть надаватися управліннями персональних банківських послуг та інвестиційного менеджменту, а послуги клієнтам гуртового ринку — управліннями операцій на ринку капіталів та обслуговування корпорацій. Така структура дає змогу з максимальною ефективністю задовольняти запити цільових споживачів.

Регіональні організаційні структури. Коли діяльність банку охоплює велику географічну територію, то в основу його організації може бути покладено принцип регіональної організаційної структури, що передбачає побудову діяльності через мережу відділень, які пропонують послуги в різних регіонах.

Банки, організовані за регіональною ознакою, не відчувають особливих труднощів у налагодженні відносин зі своєю клієнтурою. Перед ними відкриваються великі можливості всебічного вивчення діяльності користувачів своїх послуг, особливо тих, надання яких має певний ризик для банку. Крім того, детально продумане створення мережі відділень дає змогу налагодити взаємодію між ними і забезпечити максимальне врахування потреб споживачів усіх регіонів, які обслуговує банк.

18.2. Функції та елементи фінансового менеджменту в банку
18.3. Методи управління активами та пасивами банку
18.4. Управління банківськими ризиками
ПЕРЕЛІК ПІДСУМКОВИХ ПИТАНЬ З КУРСУ "КРЕДИТ І БАНКІВСЬКА СПРАВА"
ПЕРЕДМОВА
МОДУЛЬ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ
Тема 1. ЗАСАДИ БАНКІВСЬКОГО КРЕДИТУВАННЯ І ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ ПРО НАДАННЯ ПОЗИЧКИ
1.1. Сутність і види банківського кредиту
1.2. Кредитна політика банку
1.3. Форми забезпечення кредиту