Україна і світове господарство - Філіпенко А.С. -
Чому потрібна зміна економічної ідеологи?

Одне з пояснень невдач попереднього періоду пов'язує їх з недостатньою радикальністю здійснюваного курсу ліберальної трансформації: рецепти, мовляв, були правильними, але "пацієнт" недотримувався відповідних рекомендацій. На цій основі сформувалася концепція "повернення назад". Потрібно спробувати ще раз, розпочати все знову: є воля, є парламентська більшість і реформаторський уряд. Цього разу може вийти. Л. Бальцерович визначив навіть початкову точку — відступити до 1989 р. Така точка зору викликає вельми серйозні сумніви. Втрата країною більш ніж половини економічного потенціалу і ще в більших масштабах — зниження життєвого рівня, серйозні демографічні проблеми — і все це результат лише "окремих помилок"? Не можна посилатися далі й на "гріхи комунізму".

Йдеться про більш серйозні проблеми, про проблеми сутнісного порядку, які мають глобальний аспект. Тільки наївні політики можуть не брати до уваги ґрунтовні аргументи, що містяться в багатьох дослідженнях іменитих західних вчених із приводу неспроможності неокласичних рецептів економічних перетворень, що призвели до багаторазового загострення найсерйознішої проблеми сучасності — проблеми бідності й глобальної економічної нерівності. За оцінками, співвідношення доходів 20 % найбагатшого населення ("золотого мільярда") до доходів 20 % найбіднішого населення планети становило 30:1 в 1960 р., 60:1 в 1990 р. і 90:1 в 1999 р. За останні 15 років доходи на душу населення знизилися більш ніж у 100 країнах. Багаті країни, писав 3. Бжезінський, ще в 1993 р., були заможнішими за бідних у 60-ті роки в 30 разів, а до 90-х років цей показник збільшився уп'ятеро — до 150 разів. Глобальна нерівність, на думку знаменитого вченого й політика, мабуть, стане ключовою проблемою XXI ст.

Ще не так давно ця проблема сприймалася нами як біль інших держав, проблема країн "третього світу". Нині вона прийшла і в наш дім. торкається кожного з нас. нашої держави загалом. За даними Світового банку, в 1990 р. в Україні середній прибуток на душу населення становив 2760 дол.. а в минулому році цей показник (ВВП надушу населення за поточним валютним курсом) знизився до 652 дол. Згідно зі світовою класифікацією, це рівень бідних країн. Для порівняння: середньосвітовий показник ВВІ І на душу населення перевищує 5 тис. дол.. а в розвинутих європейських країнах — 25 тис. У 1990 р. Україна була багатшою за дві третини країн світу; тепер ми потрапили в групу держав, назви яких далеко не просто знайти на географічній карті. Раніше ми випускали майже 1.5 % світової промислової продукції, тепер - менше за 0.5 %. Продуктивність праці порівняно з середньосвітовим рівнем нині становить менш ніж 40 %.

Та річ не тільки в кількісних показниках. На виході попереднього етапу реформ ми отримали не лише безпрецедентне за світовими стандартами падіння виробництва й життєвого рівня населення, а й украй спотворену, мутантну за своїм змістом систему економічних відносин. Йдеться про так звану віртуальну економіку, значна частина якої базується на тіньових корумпованих зв'язках. Економіка. 40 або іі 50 % якої працює в "тіні", не має механізмів саморозвитку. їх потрібно ще створити.

Такою ж мірою спотвореною лишається структура української економіки. Реформована структура промисловості була успадкована Україною від радянських часів: у 1991 р. 25.6 % виробництва припадало на базові галузі ~ металургію, хімію, енергетику та паливну промисловість, тобто на найбільш капітало-, енерго- та працемісткі й водночас екологічно небезпечні виробництва. На одній із зустрічей ще у 1992 р. з вченими Інституту економіки тодішнього Прем'єр-міністра Л. Кучми мова йшла про те, що без глибинних структурних перетворень українська економіка не має перспективи. Та що ж змінилося за роки незалежності? За підсумками 1999 р.. частка зазначених галузей не лише не знизилася, а й зросла до 59 %. Ця тенденція зберігалася й у 2000 р. Лише за один рік частка чорної та кольорової металургії піднялася на 29.9 %.

А ось інша паралель: у 1991 р. частка машинобудування становила 30,7 %. а в 2000 р. — 13.2 %; за цей час частка легкої промисловості скоротилася у 8 разів. Чи випадково це? Сформована за останні роки модель економічної політики не лише не має у своєму арсеналі відповідних інструментів регулювання, а й заперечує необхідність таких — мовляв, усі питання структурних перетворень мають вирішуватися самі собою на основі ринкової кон'юнктури.

Але наведемо іншу статистику: одночасно з підвищенням частки базових галузей невпинно збільшується енергомісткість одиниці ВВП. За 1991 1999 рр. вона зросла майже вдвоє і нині, значною мірою перевищуючи критичні параметри, становить 1.91 кг умовного палива на 1 дол. ВВП. тоді як у країнах ЄС - 0,2 кг. А це означає, що коли ми й надалі покладатимемося лише на можливості ринку виправити структурні збочення, якщо наявна структура законсервується, наша заборгованість за енергоносії не матиме найменших перспектив скорочення, і ми ніколи не виберемося з боргової ями. Економіка, у структурі якої майже 60 % становлять базові галузі, за всіма світовими стандартами с безперспективною з погляду темпів свого розвитку. Потенціал її зростання через малу швидкість обороту капіталу вкрай обмежений.

Катастрофічних розмірів набрало фізичне й моральне старіння основних виробничих фондів. Незначне пожвавлення інвестиційного процесу, що спостерігається останнім часом, не в змозі відчутно змінити ситуацію. Адже за роки кризи обсяг інвестицій скоротився майже у 5 разів, а реальне зношення основних засобів у провідних галузях нині сягає 60—70 %. В енергетиці, на транспорті та в деяких інших галузях цей показник впритул наблизився до критичних параметрів.

Та найбільш небезпечним с фізичне та моральне старіння сільгосптехніки. За експертними оцінками, у разі, якщо не буде вжито кардинальних заходів щодо відновлення парку сільгоспмашин, зокрема тракторів та комбайнів, лише через цю причину вже у 2002 р. втрати виробництва сільськогосподарської продукції зростуть більш як на 20 %. Це своєю чергою негативно позначиться на розвитку легкої та харчової промисловості, поставить під загрозу продовольчу безпеку держави.

Всі ці проблеми потребують комплексного вирішення. В іншому разі найбільш вірогідним є сценарій так званого депресивного розвитку й подальшої стагнації життєвого рівня. Його потенціал визначається динамікою ± 2 % ВВП. Звичайно, залежно від зовнішньої кон'юнктури можливе й певне прискорення. Однак у довгостроковій перспективі за відсутності суттєвих змін в економічній політиці саме такий перебіг подій є найімовірнішим

У цьому контексті не можна плекати надії на сталість позитивної економічної динаміки, що спостерігалася у 2000 р. (6.0 % зростання ВВП. 12.9 % зростання промисловості та 9.2 % сільськогосподарського виробництва). У нас відсутні необхідні передумови гарантованої стійкості такого розвитку. Нерозв'язаною лишається проблема конкурентоспроможності. За винятком окремих підприємств, вона базується на штучно сформованій основі: собівартість виробів зменшується не завдяки вдосконаленню менеджменту та інноваціям, а за рахунок хронічної заборгованості, яка зростає далі. Це заборгованість із заробітної плати, яка станом на 1 січня 2001 р. перевищувала 5.0 млрд грн, 43 млрд грн сягає перевищення простроченої кредиторської заборгованості над дебіторськими боргами та майже 15 млрд грн — заборгованість підприємств та організацій перед бюджетом.

Водночас деякі підстави для оптимізму є. Позитивні процеси, що намітилися в економіці, являють собою результат цілеспрямованого впливу держави на розвиток реального сектора економіки, перенесення епіцентру економічної політики на мікрорівень. Після кризових подій серпня 1998 р. на фінансових ринках Росії і не менш драматичних за своїм змістом процесів у нашій економіці сліпо дотримуватися принципів неолібералізму, що обмежують сферу економічної політики лише перетвореннями на макрорівні. було б неприпустимою помилкою. Ціною великих втрат прийшло глибоке переконання в тому, що макроекономічна стабілізація беї цілеспрямованих перетворень на мікрорівні не може бути результативною. Тому політика пасивної о невтручання у мікроекономічні процеси почала поступово змінюватися на політику активного стимулювання економічного зростання. До речі, таким самим чином було надано стартового поштовху економіці і в Росії (маються на увазі відповідні кроки уряду Є. При макова). Відомі колізії, що виникли у другій половині 1999 р. у взаємовідносинах України з МВФ. багато в чому пояснюються переходом українського уряду до політики економічного зростання. Економіка почала виходити з багаторічного, здавалося б. безнадійного, шокового стану завдяки впливам імпульсів розвитку, що базуються саме на цій основі.

У контексті глобальної стратифікації країн
Відновити дієздатність держави
Глава 3. Модернізація економіки України в умовах глобалізації
Глава 4. Природно-ресурсний потенціал економічного зростання в Україні
Забезпеченість населення і території України основними природними ресурсами
Основні природні ресурси України
2. Передумови і перспективи участі України в міжнародних ринках
Глава 1. Вектори інтеграції України у світове господарство
Міжнародна інтеграція
Взаємозв'язок міжнародної інтеграційної стратегії та внутрішніх економічних перетворень в Україні