Україна і світове господарство - Філіпенко А.С. -
Конкурентна стратегія держави — головна передумова сталого розвитку країни

За умов скорочення внутрішнього попиту на промислову продукцію вагомим чинником оздоровлення економіки може індустріального стати розвиток її експортного потенціалу. За загального спаду промислового виробництва обсяг експорту промислової продукції в останнє десятиріччя зріс, але в основному за рахунок сировинних галузей промисловості. Спектр зовнішнього ринку розширено шляхом збільшення експорту в країни з традиційно ринковою економікою: Австрію, Грецію, Єгипет, Іран, Іспанію, Китай, Німеччину, Сирію. Туреччину та деякі інші. Однак, імпортуючи значні обсяги енергетичних ресурсів, Україна використовує їх переважно для виробництва первинної сировини і напівфабрикатів, реалізуючи їх майже без прибутку для власної економіки.

Змінити ситуацію та експортувати продукти кінцевого споживання не дає змоги низька конкурентоспроможність національного виробника. Тому основним завданням промислової та зовнішньоекономічної політики України має стати розробка заходів і макроекономічних умов щодо підвищення конкурентоспроможності. Більшість дослідників та міжнародних експертів пропонує для України, за зразком конкурентних стратегій промислово розвинутих країн, стратегію протекціонізму щодо розвитку пріоритетних галузей та виробництв. Для реалізації конкурентної стратегії України у світовому співтоваристві необхідно:

• вивчити фактори ефективної конкуренції в секторах національного ринку та відповідних галузях інших країн;

• провести реструктуризацію підприємств та прискорити таким чином розвиток конкурентоспроможних галузей;

• підвищити ефективність використання національних ресурсів, зменшити енергомісткість продукції;

• прискорити інституційну трансформацію економіки;

• досягти узгодження інтересів приватного та державного секторів;

• розвивати ринкову інфраструктуру, налагодити систему підвищення кваліфікації спеціалістів з питань конкуренції:

• вдосконалювати та стабілізувати нормативно-правову базу конкуренції відповідно до світової практики.

Реалізуючи стратегію підвищення конкурентоспроможності національного виробника, уряд повинен відмовитись від надання прямих та прихованих субсидій збитковим підприємствам, що за визначенням матиме протилежний бажаному ефект. Натомість необхідно подбати про радикальне поліпшення регуляторного клімату з метою створення сприятливого інвестиційного середовища. Україна при розробці стратегії розвитку промисловості має орієнтуватися на високорозвинуті країни, головними статтями експорту яких є високі технології, а не сировина. Це дасть змогу отримувати набагато вищі прибутки на міжнародних ринках, стимулювати інноваційну діяльність внутрішніх виробників та підвищувати добробут країни, використовуючи національні природні ресурси для задоволення власних потреб. Таким чином, пріоритетні галузі одночасно перетворюються на експортні, тому більшість агентів української економіки мають переглянути своє ставлення до експортної діяльності. Тепер вона дуже часто розглядається як можливість швидко отримати доходи у грошовій формі, адже кількість останніх є надзвичайно обмеженою в реальному секторі. Тому вивозиться саме та продукція, виробництво якої не потребує значних витрат на технологічний цикл. Крім того, експортери працюють за умов постійної зміни правил гри і не можуть розраховувати на сталий рівень доходу.

В цілому довгострокова стратегія розвитку промислового сектора України маг передбачати як стимулювання нарощування промислового експортного потенціалу України, так і забезпечення потреб внутрішнього ринку у промисловій продукції за умов розширення внутрішнього попиту держави, суб'єктів господарювання і населення. Виходячи з цього, індустріальними чинниками економічного зростання можуть бути ті промислові об'єкти, які виробляють товари та послуги, що мають ринки споживання і здатні активізувати роботу значного кола суміжних виробництв. Тому основним завданням державної промислової політики на середньостроковий період є визначення та відбір із великої кількості підприємств, які сьогодні перебувають у сфері державного управління, тих. що за незначних фінансових вкладень можуть стати точками стабілізації промислового розвитку, а в довгостроковій перспективі — трансформуватись у центри зростання індустріальної складової валового національного продукту. При цьому, з огляду на необхідність забезпечення економічної та технологічної незалежності України, стратегічною метою індустріального розвитку має стати стимулювання розвитку галузей "високих технологій", як це робили всі розвинуті країни світу. Такий підхід дасть Україні можливість поступово інтегруватись у світове економічне середовище, зберігаючи та нарощуючи інноваційний та технологічний потенціали промислового розвитку. Для цього є всі можливості. Сьогодні, незважаючи на фінансову й економічну кризу, ми маємо наукомісткі та високотехнологічні виробництва переважно експортної орієнтації, де Україна вже зарекомендувала себе як лідер світового науково-технічного прогресу і нагромадила певний науково-виробничий потенціал для забезпечення та посилення ринкових позицій у міжнародному поділі праці. Йдеться про галузі та окремі виробництва з розробки ракетно-космічної техніки та літакобудування, особливо важких транспортних літаків і авіаційних двигунів, суднобудування, верстатобудування, а також мікроелектроніки, систем зв'язку (особливо оптико-волоконних і телеграфії*), електротехніки, приладобудування, виробництво деяких видів продукції легкої й харчової промисловості тощо. Крім того, ми маємо галузі виробництва, за рахунок яких Україна здатна вийти на рівень світових досягнень, що забезпечать їй конкурентні переваги на світовому ринку. До них належать науково-технічні та виробничі напрями розробки нових матеріалів та технологій їх обробки, біотехнології. фізики низьких температур, ядерної фізики, електрозварювання, космічної технології, нових джерел енергії, екологічного захисту, технології комунікації тощо.

Для забезпечення розвитку цих стратегічних пріоритетів державна промислова політика наступного десятиріччя має бути спрямована на:

* подолання кризових явищ у промисловому виробництві, забезпечення життєздатності промислових підприємств — "точок зростання" вітчизняної промисловості, розробку та поетапне впровадження конкретних заходів, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності національного виробництва;

* прискорення структурної перебудови промисловості в цілому, галузей та підгалузей, реструктуризації окремих виробничих комплексів і підприємств, а також засобів управління промисловістю, децентралізацію і розвиток вертикальних та горизонтальних промислових зв'язків;

* подолання енергетичної кризи, всебічний розвиток енергозаощаджувальних технологій із загальним зниженням енерго- та ресурсомісткості виробництва, в тому числі першочергово — у базових галузях промисловості;

* диверсифікацію військово-промислових виробництв, що втратили оборонне значення, вивід надлишкових потужностей та створення у ВПК замкнених циклів виробництва військової техніки;

* переорієнтацію промислових підприємств на виробництво продукції з використанням власної ресурсної бази та наскрізних технологічних ланцюжків;

* вивід зайвих потужностей у базових галузях промисловості, оновлення та модернізацію виробничих фондів, впровадження нових технологій зі сприйняттям світових науково-технічних досягнень та виходом на сучасний мобільний рівень технологічної культури;

* збереження та подальше нарощування експортного потенціалу, захист національних товаровиробників на внутрішніх та зовнішніх ринках;

* підвищення конкурентоспроможності продукції, забезпечення високої якості та дизайну продукції, освоєння її прогресивних видів, придатних для експорту та імпортозаміщення;

* розвиток виробництв для потреб власної міжгалузевої й внутрішньогалузевої кооперації та системи виробничого сервісу для підвищення збалансованості економіки і зменшення зовнішньої економічної залежності України;

* вирішення екологічних питань шляхом розвитку технологій мінімізації забруднення, відновлення довкілля та утилізації відходів (дезактивація, утилізація та поховання радіоактивних відходів, токсичних речовин, ракетних палив та боєприпасів; утилізація, переробка та використання промислових та побутових відходів: очищення питної води, водойм, підземних та стічних вод від технологічних забруднень).

Ці завдання можуть бути вирішені за умов концентрації фінансових ресурсів і фондових активів на найефективніших напрямах промислового розвитку, які забезпечують або швидку окупність вкладених коштів, або можливість входження у світові ринки. І першочерговим кроком має бути здійснення комплексу заходів зі стимулювання попиту внутрішнього і зовнішнього потенційного інвестора, а також посилення ефективності управління.

Кластерна модель промислового розвитку як основа успішної реалізації державної конкурентної стратегії
Методи, форми та інструментарій державної інвестиційної політики
Глава 2. Україна в міжнародних аграрних відносинах: торговельний аспект
Уроки першого етапу
Період зростання
Зовнішньоторговельна політика України: вибір курсу
Глава 3. Перспективи розвитку України як транзитної держави
Стан та основні чинники транзитності держави
Роль автотранспорту в розвитку транзитності
Місце залізниць у розвитку транзиту
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru