Україна і світове господарство - Філіпенко А.С. -
Глава 4. Економічне співробітництво між Україною і США: невикористаний потенціал

У даному випадку ми не ставимо перед собою завдання подавати надто деталізовану статистичну картину українсько-американського торговельно-економічного співробітництва та в усіх нюансах аналізувати товарну номенклатуру взаємних експортно-імпортних операцій. Виходячи з надзвичайно високої ролі США у світовій економіці та величезної заінтересованості України в багаторазовому збільшенні обсягів двосторонньої торгівлі, прагнемо насамперед розібратися у складних процесах становлення і розвитку українсько-американських торговельно-економічних відносин, причинах наявних тут проблем. Вважаємо, що в усіх випадках слід розглядати проблему на ширшому тлі змін у позиції США щодо України після розпаду Радянського Союзу, неодмінно зважаючи на безумовно вирішальну роль США в становленні та розвитку таких відносин.

Еволюцію американської торговельно-економічної політики стосовно України необхідно аналізувати в контексті відомої стратегії розширення, яка має на меті залучення нових держав до євроатлантичних інтеграційних процесів через сприяння демократизації суспільних відносин та впровадження ринкових реформ на американський зразок. Саме під таким кутом зору розглядаємо факт підписання вже 7 травня 1992 р. урядом Сполучених Штатів Америки з урядом України угоди про гуманітарне та техніко-економічне кооперування, а також наступних документів: міжурядової угоди про науково-технологічне кооперування від 4 березня 1994 р.. спільної американо-української заяви про дружбу і партнерство, підписаної в березні того ж 1994 р. Остання, за майже загальним визнанням, знаменувала собою серйозний крок на шляху до узгодженої позиції у сфері вдосконалення української податкової системи та інвестиційного клімату загалом, відкривала можливості для співробітництва у сфері технологій і науки. Непересічне значення мала вражаюча програма обмінів технологіями між НАСА та відповідними українськими відомствами.

За даними американського державного департаменту, у 1994—1996 рр. обсяги двосторонньої торгівлі під незаперечним, на нашу думку, впливом безпрецедентної відмови України від ядерного статусу зросли в 4 рази. Тільки 1996 р. Україна поставила до США понад 0,5 млн т чорних металів. 60 тис. т залізної та марганцевої руди, 240 тис. роликових підшипників, інших продуктів. Серед 67 країн — торговельних партнерів України Сполучені Штати вийшли на друге місце (після Німеччини).

Але чим більше українська держава відставала в наближенні до названих у заяві про дружбу і партнерство критеріїв, тим обережнішими, а часом і відверто негативними ставали підходи США до розвитку двосторонніх торговельно-економічних відносин. По-перше, американське керівництво виходить із того, що Україна за 10 років незалежності досі не спромоглася стати на шлях реалізації послідовної, чіткої, прозорої та зрозумілої економічної програми. По-друге, у Вашингтоні вважають некомпетентними й корумпованими зв'язки між представниками української влади і бізнесом. По-третє, цілковите нерозуміння офіційних кіл США викликає "надто затяжний пріоритет компрадорської буржуазії над промисловою у загальному процесі переходу до ринкових відносин". По-четверте, в Сполучених Штатах економічну політику щодо України розглядають крізь призму підвищених ризиків, породжуваних невпорядкованістю податкової системи, невідповідністю інвестиційного законодавства національним потребам, алогічністю приватизаційного процесу, плутократичністю влади.

Заступник державного секретаря США С. Телботт. "відповідальний" у зовнішньополітичному відомстві своєї країни за пострадянський простір, у виступі в Гарварді на семінарі з питань безпеки України 8 квітня 1999 р. чітко сформулював основні критерії й вимоги до України, якими визначалося і визначатиметься далі ставлення Сполучених Штатів до розвитку двосторонніх відносин: "Допоки Україна йтиме шляхом економічних і політичних реформувань, ми підтримуватимемо широку мережу програм та ініціатив, які вже поставили Україну на друге місце серед отримувачів американської допомоги у світі та на перше в пострадянському просторі... Ми докладатимемо зусиль з надання допомоги Україні у більш повному інтегруванні в міжнародні інститути і структури".

За період, що минув з часу цього виступу, уряд і ділові кола США дійшли до невтішного для нас висновку про те. що Україна має серйозні проблеми у справі здійснення економічних і політичних перетворень ринково-демократичного ґатунку. Не випадково американські політики впродовж 2000 р. демонстрували досить відвертий негативізм щодо цілісності системних перетворень в Україні. Як наслідок, попри збереження незначного зростання обсягів українсько-американської торгівлі, не відбулося помітних зрушень у діяльності двосторонньої комісії "Україна—США", не дістала суттєвого конкретного наповнення угода про дружбу і стратегічне партнерство між нашими державами.

У цьому контексті привертає до себе увагу той факт, що хвилеподібні сплески антиукраїнських кампаній були започатковані газетою "Файненшл тайме", яка відбиває інтереси великого капіталу, насамперед транснаціональних корпорацій. Це можна розглядати як чергову демонстрацію невдоволення інвестиційним кліматом в Україні й спробу вплинути на політичну ситуацію в нашій державі. Тим паче що останні дні 2000 р. були позначені окремими дуже гострими випадами американської преси проти вищих ешелонів влади в Україні.

Так. у числі за 26 грудня впливова газета "Вашингтон пост" умістила у буквальному сенсі сенсаційну статтю колишнього радника українського уряду, співробітника фонду Карнегі. співредактора щойно виданої книги "Економічні реформи в Україні: нескінченний порядок денний" А. Еслунда "Роздоріжжя в Україні", яка починається такими словами: "Україна переживає найсерйознішу політичну кризу після здобуття незалежності". Характерно, що в аналітичній публікації Національної розвідувальної ради США "Глобальні тенденції — 2015". яка з'явилася у ті ж грудневі дні. прогнозуються дуже важкі часи для України та Росії. Це дає додаткові підстави стверджувати про певну координованість зусиль, здійснюваних у США для дискредитації влади в Україні.

Провокативною є думка Еслунда про те. що наслідком політичної кризи можуть стати... зміни на краще у відносинах між Україною і Заходом. Причому цей автор позитивно оцінює економічні досягнення України у 2000 р.. щоправда, додаючи далі неабияке застереження: "Значно більше, ніж навіть у Росії, ситуація в пострадянській Україні домінована купкою магнатів, котрі зробили гроші на зв'язках у державному керівництві".

Тепер спробуємо визначити деякі ключові етапи у формуванні загальної позиції США щодо України, оскільки від цього залежать правильність розуміння витоків і причин складнощів, що мають місце нині, а також точність, достовірність і логіка рішень українського керівництва, спрямованих на подолання наявних проблем в економічних і торговельних відносинах.

Передусім зазначимо, що протягом усіх 90-х років адміністрація Клінтона—Гора будувала свою українську політику з винятковим акцентом на забезпеченні американських національних інтересів. Можливо. США і справді заінтересовані в тому, щоб Україна була процвітаючою демократичною державою, як про це неодноразово говорив 42-й Президент Сполучених Штатів. Однак офіційний Вашингтон жодного разу не продемонстрував готовності піти на якісь жертви для сприяння прискореному виходові нашої країни з економічної скрути. А це є зайвим підтвердженням того, що у своєму підході до стратегічного партнерства з Україною американський державний істеблішмент керується тезою, яку умовно можна сформулювати таким чином: "Україна ще має заслужити високе звання стратегічного партнера найбільшої у світі національної економіки".

Другий момент, що заслуговує на підвищену увагу, полягає в тому, що протягом 1992—1993 рр. головним в українській політиці Білого дому було прагнення прискорити денуклеаризацію України. Безперечно, саме на знак високої оцінки рішення Києва про відмову від ядерної зброї Вашингтон проголосив 1994 рік "роком України".

Третя складова еволюції американської політики щодо України - постійно підкреслюване намагання адміністрації Клінтона сприяти стабільним українсько-російським зв'язкам. У практичному вимірі це вилилося в те. що більшість рішень економічного характеру ухвалювалися на основі порівняння української ситуації з тим, що відбувається в Росії. Часто мав місце механістичний підхід в оцінках реформ у нашій державі, до уваги зовсім не бралися історичні причини катастрофічних диспропорцій в українській економіці,її мілітаризація, залежність від поставок з Росії, політизація економічних угод Росією Єльцина. Необхідність зміни кута зору стала очевидною вже у середині 90-х, коли навіть такі серйозні видання, як "Волл-Стріт Джорнел". почали закликати американського президента відмовитися від курсу "насамперед Росія" і перейти до реалізації рівномірного підходу до всіх держав—наступниць СРСР.

Тривалий час напередодні президентських виборів в Україні 1999 р. американські аналітики і політичні діячі у традиційному для них стилі демонстрували тривогу щодо значного посилення позиції комуністів. Перемогу Леоніда Кучми американці сприйняли з підкресленим спокоєм і висловлюваннями надії на активізацію політичного та економічного реформування. Колишній посол США в Києві С. Пайфер, виступаючи 2 грудня 1999 р. перед колективом Інституту міжнародних відносин, з цього приводу проголосив досить неоднозначне положення: мовляв, переобрання Президентом України Л. Д. Кучми означає, що саме тепер український уряд мас вирішити, "чи Україна далі переживатиме стагнацію, чи стане на шлях енергійних і справжніх змін. Президент Кучма має щасливу нагоду для руху вперед... Його політичні повноваження сьогодні є і залишатимуться надалі досить сильними. Політичний календар спонукає до жорстких рішень у напрямі рішучих реформ".

Хоча сьогодні є підстави говорити про збереження заінтересованості Сполучених Штатів у сприянні стабільному розвиткові України, маємо констатувати й інше: висловлені послом США сподівання адміністрації Білого дому, схоже, і по сьогодні розглядаються Вашингтоном як нереалізовані чи реалізовані недостатньо. Тож і згадана вище заінтересованість Сполучених Штатів набуває практичного економічного наповнення і впливає на розгортання двосторонньої торгівлі тільки в контексті суб'єктивних американських оцінок перебігу подій у нашій державі та перспектив її розвитку. Звідси — обережність і навіть певна настороженість до торговельно-економічних відносин.

Загалом же українській стороні слід відмовитися від ілюзій своєї значимості для США. але водночас зважати на те, що Сполучені Штати справді заінтересовані в тому, щоб Україна увійшла до кола сильних і стабільних американських партнерів, у тому числі й у сфері економічних відносин і торгівлі. Основні форми двостороннього співробітництва, які відповідають національним інтересам США, чітко визначив все той же Пайфер у Чернівцях 23 вересня 1999 р. Це двосторонні програми допомоги, обсяги якої в середньому становлять 300 млн дол. на рік і мають на меті сприяння економічним і демократичним трансформаціям, вилученню застарілих ядерних озброєнь та підвищенню безпеки на атомних станціях. Окремою позицією названо готовність США підтримувати українські проекти в межах програм МВФ. Світового банку та Європейського банку реконструкції й розвитку. І. нарешті, за словами Пайфера, Сполучені Штати заінтересовані в тому, щоб реалізовувати програми обміну, в яких беруть участь тисячі українців.

Впадає в око відсутність спеціального положення про американські інвестиції в Україні. Говорячи про них, Пайфер та інші американські політики завжди посилаються на труднощі* бар'єри, корупцію тощо. Саме українська сторона, підкреслюють вони, винна в тому, що економічна взаємодія не задовольняє обох партнерів. Це, за словами Пайфсра. "сфера, де існує потреба в поліпшенні. Широка й активна торгівля та інвестиційні зв'язки підуть на користь обом народам та зміцнять стратегічне партнерство". Але для цього, вважають у США, Україна має створити відповідні умови, зокрема запровадити систему законів, які б захищали права бізнесменів, власників акцій та інших інвесторів. Саме через нереалізованість цієї вимоги на 1999 р. капіталовкладення США — головного зарубіжного інвестора в Україні — становили лише близько 0,5 млрд дол. із загальної суми 2,8 млрд дол. Для порівняння відзначимо, що тільки за перші вісім місяців 1999 р. інвестиції Сполучених Штатів у Польщі сягнули 5 млрд дол.

Американські компанії справді хотіли б бути присутніми в Україні на стабільних засадах. Але поки що вони сумніваються і неначе застигли в очікуванні, оскільки, на їхню думку, в Україні діє надто ускладнена і непередбачувана податкова система, запроваджені надмірне регулювання і ліцензування, поширена корупція, а для укладення інвестиційної угоди необхідно пройти складний процес узгоджень і збирання підписів чиновників. На підтвердження ще раз звернімося до висловлювань Пайфера: "Причини відсутності заінтересованості потенційних інвесторів в Україні є простими: надвисокі й нестабільні податки, складне й довільне регламентування і ліцензування, митна служба, яка занадто часто вбачає в бізнесі ворогів, всеосяжна корупція, труднощі з виконанням контрактів та судових рішень. Ці чинники заважають створенню, як ми кажемо, "готового поля для гри". Іноземні інвестори доходять висновку, що вони є небажаними в Україні і що конкуренція товарів або бізнесу є менш важливою, ніж розбудова гарних зв'язків".

Згоден з цим і Президент України. Так, у спільній декларації Л. Д. Кучми та А. Гора від 16 травня 1997 р. про результати чергового засідання двосторонньої Комісії підтверджено безсумнівний зв'язок між реформами в Україні та поглибленням економічного кооперування між двома країнами. Вказано на критичну потребу України в поглибленні економічних реформ та реструктуризації економіки з метою наближення до західних критеріїв і залучення необхідних інвестицій.

Серед причин недостатності темпів розвитку двосторонніх економічних відносин вагоме місце належить невиконанню сторонами рішень, які приймалися Комісією "Кучма—Гор". Того ж 1997 р.. скажімо, було домовлено, що Сполучені Штати нададуть Україні підтримку в 1) розробці й запровадженні ключових законів і правил у сфері етики та конфлікту інтересів; 2) модернізації і вдосконаленні поставок та процедури ліцензування; 3) полегшенні процедури судочинства, коли йдеться про інвестиційні проекти та розв'язання конфліктів, які при цьому виникають. Навіть без спеціального аналізу можна стверджувати, що більшість з цих пунктів залишилися нереалізованими.

Те ж саме, на жаль, можемо констатувати і щодо прийнятої тоді ж спільні і-и* ної ініціативи про реформу газового сектора України. Йшлося, зокрема, про те. шо вже до кінця 1997 р. в Україні будуть створені достатні легітимні підстави для залучення зарубіжних інвестицій у цей критичний для української економіки сектор. Результати поки що близькі до нульових. А вжити слід було таких заходів: І) запровадити принцип конкуренції у транзиті, складуванні й торгівлі газом: 2) гарантувати участь міжнародних енергетичних корпорацій у запровадженні новітніх технологій; 3) забезпечити незалежність і стабільність регулятивних повноважень, прозорість і неупередженість регулювання; 4) оздоровити фінансову й управлінську практику шляхом приведення її у відповідність міжнародним комерційним стандартам; 5) надати недискримінаційний доступ до газопроводів постачальникам і споживачам; 6) охороняти місцеве і глобальне довкілля.

На засіданні Комісії в Києві 22 липня 1998 р. Президент України і віце-президент США обговорювали вже здебільшого військово-політичні аспекти співробітництва, а також зосередилися на принципах і критеріях оптимального проходження перехідного етапу в Україні, модернізації законодавства тощо. Досить невиразними виглядали й результати засідання Комісії у грудні 1999 р. Більше того, з тих пір засоби масової інформації фактично перестали згадувати про Комісію.

* * *

Якщо зважити на те, що місячні обсяги американського експорту наближаються до 100 млрд дол., а імпорту — навіть перевищують цю суму, то 87-ме місце України у списку торговельних партнерів США 1999 р. та 92-те 2000 р. свідчить про величезний потенціал нереалізованих можливостей у цій сфері. Той факт, що Україна мас серйозний для себе позитивний баланс у двосторонній торгівлі, також не може бути оцінений однозначно, особливо з огляду на постійні антидемпінгові процедури, обмеження та загрози скорочення українського експорту.

Аби добитися реальних зрушень, необхідно якомога швидше забезпечити стабільний економічний розвиток нашої держави воднораз із прискореним наближенням до демократичних критеріїв, що висуваються до нас найпотужнішим серед стратегічних партнерів, яким залишаються Сполучені Штати Америки.

Глава 5. Україна — латинська Америка: економічна взаємодія
Концептуальні основи української стратегії щодо Латинської Америки
Україна — Латинська Америка: проблеми економізації двосторонніх відносин
Досвід структурних реформ у Латинській Америці: уроки для України
Глава 6. Світогосподарські зв'язки України з країнами азійсько-тихоокеанського регіону
Сучасний стан зовнішньоекономічних зв'язків України з країнами Азії
Перспективи розвитку зовнішньоекономічних відносин України з деякими країнами Азії
Глава 7. африканський вектор зовнішньоекономічної політики України
Економічний потенціал країн Африки
Україна — Африка: напрями й форми партнерства