Україна і світове господарство - Філіпенко А.С. -
Глава 3. Валютна інтеграція в умовах фінансової глобалізації: реалії та перспективи України

Й. Шумпетер у книзі "Сутність грошей" так характеризував національну грошово-валютну систему: "Валютна політика — це не лише формування, здійснення впливу та регулювання окремого ланцюга ринкового устрою. Іноді палкий, але зрештою постійно великий інтерес до функціонування грошового механізму та вартості грошей пояснюється тільки тим, що в грошовій системі нації віддзеркалюються всі її прагнення, вчинки, страждання та сутність і саме через грошову систему нації здійснюється доленосний вплив на її економічний та суспільний розвиток".

Випадково чи ні. але Й. Шумпетер завершив роботу над "Сутністю грошей" у 1929 р., коли історія 300-річного домінування фунта стерлінгів у світовій економіці доходила кінця, звільняючи місце доларові США. Чи уявляв Й. Шумпетер, яку неперевершену роль відіграватимуть валютні відносини в останні 70 років другого тисячоліття? Мабуть, так. Адже недаремно він поряд із К. Марксом та Дж. Кейнсом увійшов у трійку найвпливовіших у XX ст. економістів.

Яким постає світ на початку III тисячоліття? Одна з головних його ознак - економічна глобалізація. Глобалізація міжнародних економічних відносин відбувалася на основі широкомасштабної лібералізації зовнішніх ринків товарів і послуг, скасування контролю та обмежень міжнародного руху капіталів, заміни на початку 70-х років XX ст. системи фіксованих валютних курсів системою вільного курсоутворення, а також відмови від планового господарювання на користь поступового впровадження в країнах з перехідною економікою ринкових механізмів.

На початку 90-х років розвиток комунікаційних і інформаційних технологій привів до створення нових платіжних систем, які неймовірно прискорили обробку інформації, вможлививши безперервне зростання обсягів міжнародного руху капіталів та валютної торгівлі.

Посилення тенденцій злиттів та поглинань у фінансовій сфері як на національному, так і на міжнародному рівні спричинило безпрецедентне нагромадження банківських активів.

Складові фінансової глобалізації й розвиток фінансового сектора в Україні

Розглянемо деякі тенденції фінансової глобалізації з погляду реальних можливостей участі України в цих процесах. Серед складових фінансової глобалізації можна виділити такі:

• розвиток платіжних систем та безготівкових розрахунків:

• збільшення міжнародних капіталопотоків у формі прямих та портфельних інвестицій:

• еволюція ринків похідних фінансових інструментів:

• зростання обсягів торгівлі на валютних біржах:

• формування регіональних валютних угруповань:

• інтеграція міжнародного банківського капіталу:

• розвиток офшорного банківського бізнесу;

• реформування світової фінансової архітектури.

Розвиток платіжних систем та безготівкових розрахунків

Впровадження новітніх клірингових систем типу SWIFT (Society for Worldwide Interbank Financial Telecommunication) або TARGET (Trans-European Automated Real-time Gross Settlement Express Transfer) уможливило здійснення надзвичайно швидких та ефективних безготівкових розрахунків на багатосторонній основі.

TARGET - це нова транс'європейська автоматизована експрес-система брутто-розрахунків у режимі реального часу, створена з метою сприяння інтеграції країн ЄС. Учасниками TARGET ? близько 34 000 кредитних інститутів ЄС. У 2000 р. через TARGET щодня здійснювалось у середньому близько 185 000 операцій загальною сумою понад 1 трлн євро. Тривалість платежів, що здійснюються за допомогою TARGET, не перевищує 10 хв. TARGET працює з 7-ї ранку до 7-ї вечора за центральноєвропейським часом, що дає їй змогу більше часу працювати одночасно з системами Азії й Америки та сприяє поліпшенню міжнародних платежів у глобальних масштабах.

На сучасному етапі низкою банків країн ЄС. зокрема "Дойче Банком", запропоновано ряд послуг щодо користування розрахунковою системою TARGET через систему українських банків. Крім того, Євросоюз розробляє програми щодо полегшення проведення платежів, пов'язаних з рухом ліквідних капіталів, приміром, вкладанням коштів у цінні папери між Україною та ЄС, а в межах технічної допомоги запроваджено проекти розвитку електронних систем фінансових бірж в Україні.

Серед нещодавніх досягнень банківської системи України — створення ефективної та потужної платіжної системи на основі впровадження в 1994 р. системи електронних платежів, невдовзі, в 1997 p.. реформованої у зв'язку з переходом вітчизняної банківської системи на міжнародні стандарти бухгалтерського обліку й звітності. Всебічне розширення безготівкової сфери розрахунків населення на основі впровадження Національної системи масових електронних платежів (НСМЕП), координатором створення якої с Національний банк України,— один із факторів, що сприятиме додатковій мобілізації ресурсів банківською системою. Поряд з цим зусилля комерційних банків України мають бути спрямовані на активізацію безготівкових розрахунків за допомогою пластикових карток з огляду на те. що такі розрахунки набувають дедалі більшої популярності у світі.

Збільшення міжнародних капіталопотоків у формі прямих та портфельних інвестицій

Бурхливий розвиток нових індустріальних країн Азії, Латинської Америки та Близького Сходу, а також країн Східної Європи (emerging markets) відкрив нові можливості для міжнародного інвестування. Поступова стабілізація після фінансових криз 1997—1998 pp. швидко повернула довіру та інтерес інвесторів до цих регіонів. За даними Інституту міжнародних фінансів у м. Вашингтон, чисті приватні капіталопотоки в ці регіони становлять 190 млрд дол. США (2000 p.). Незважаючи на короткострокову нестабільність, фінансові ринки в нових індустріальних країнах обіцяють портфельним інвесторам необмежені можливості в довготривалій перспективі. Згідно з останніми дослідженнями, зростання ВВП. зокрема, таких країн, як Індія. Малайзія. Чилі. Таїланд та Південна Корея, в період з 1998 по 2018 р. у цілому становитиме від 100 до 250 %. Абсолютним рекордсменом є Китай. ВВП якого, за прогнозами, збільшиться за цей час у сумарному вигляді на 315 %. Для порівняння: показники зростання ВВП США, Японії та ЄС за цей період дорівнюватимуть від 45 до 60 %. За оцінками Світового банку, для досягнення означених темпів зростання нові індустріальні країни мають залучити капітальні ресурси на суму понад 300 млрд дол. США, близько 80 % цієї суми становитимуть приватні інвестиції.

Щодо економічного розвитку України, то за весь період реформ у 2000 р. реальний ВВП України вперше мав позитивне зростання — 6 %. Передбачено забезпечити зростання ВВП у 2001 р.— 4 %, а у 2002—2004 pp.— у середньому на 6,5 %.

За обсягами прямих іноземних інвестицій (IIII) Україна посідає останнє місце серед країн Центральної та Східної Європи. Сукупні прямі іноземні інвестиції в Україну зросли з 484 млн у 1994 р. до 3822,4 млн дол. США на 01.04.2001 p., що в перерахунку на душу населення становить 78 дол. США (тоді як у Чехії у 2000 р. цей показник дорівнював 2200, в Польщі — 1000, Угорщині — 1300 дол. США). У 2000 р. обсяг прямих іноземних інвестицій (нетто) в Україну збільшився порівняно з попереднім роком на 18,2 % (табл. І) і становив 594.7 млн дол.— це менше 12 дол. на душу населення. Згідно з експертними дослідженнями, потреба української економіки в інвестиціях сягає 40— 50 млрд дол. США. За даними рейтингового агентства Institutional Investor, у списку кредитоспроможності, до якого ввійшло 136 країн світу, Україні належить 112-та позиція. У списку Україні передують Танзанія. Камерун та Мозамбік. Після України рейтинг продовжували африканські держави Нігерія. Того та Бенін (табл. 2). З того часу рейтинг України практично не змінився.


Таблиця 1

Зовнішньоекономічна позиція України (млн дол. США)

Рік

Баланс товарів і

послуг

Рахунок поточних операцій,

% до

ВВП

Іноземні інвестиції (нетто)

Резервні активи (в тижнях імпорту)

Обсяг зовнішньої о борі у

Обсяги зовнішнього боргу,% до ВВП

Обслуговування довгострокового

зовнішнього боргу. % до експорту

1994

-1366

3.1

151

1.9

7167

18.9

11.2

1995

1190

3.1

257

3,2

8217

22,2

8.0

1996

-1122

2.7

526

4.8

8840

19.8

6.6

1997

-1536

-2,7

581

5.60

9555

19.1

7.3

1998

-1207

3.1

747

2.19

11 483

27.1

12.5

1999

1821

5.2

489

3.73

12 438

40.4

16.1

2000

1406

4.7

594

4.24

10 327

32.2

14.6

2001 *

1199

3,2

800

5.55

9734

28.3

2002 *

1285

3.0

1050

7,88

9088

25.8

Таблиця 2

Рейтинг кредитоспроможності (вибіркові країни)

Місце

Країна

Індекс кредитоспроможності

Зміни за півроку

Зміни за рік

Вересень 1998

Березень 1999

1

1

Швейцарія

92.7

0.6

0.1

2

2

Німеччина

92.5

0.3

0.2

4

3

США

92.2

1.0

-0.4

3

4

Нідерланди

91.7

0.0

1.2

6

5

Франція

90.8

0.4

1,5

5

6

Велика Британія

90.2

-0.5

0,9

7

7

Люксембург

89,9

0.6

1,6

8

8

Австрія

88.7

-0,1

1.3

9

9

Норвегія

86.8

-1.5

-0,5

10

10

Японія

86.5

1.8

4.3

29

29

Чехія

59.7

0.3

-1,0

34

30

Словенія

58,4

2.6

2,9

38

33

Польща

56,7

2.8

4.8

60

58

Естонія

42.8

2.1

3,9

88

87

Казахстан

27.9

0.2

1.5

81

104

Росія

20.0

10.1

-N.2

110

108

Узбекистан

18.3

-0.4

-1.3

108

112

Україна

17.2

-2,6

-3,3

118

113

Нігерія

16.8

0.5

1.6

112

114

Того

16.6

-1.5

-0,8

117

115

Бенін

16,3

-0.2

-1.0

122

121

Куба

12.4

-0.1

0.2

121

122

Білорусь

11,9

-2,7

1.0

128

126

Грузія

10.9

0.0

0.3

125

127

Албанія

10,7

1.3

-0.4

129

129

Югославія

8,9

-0.9

-1.3

136

130

Північна Корея

7,8

1.9

2.7

132

133

Ірак

7,1

0.1

-0,3

133

136

Конго

6.1

-0.9

-0.7

Середній показник рейтингу

40,9

-0.2

-0.3

Забезпечення темпів реального економічного зростання в Україні щонайменше на рівні країн Східної Європи та підвищення кредитоспроможності с передумовами залучення нових інвестицій на міжнародних ринках капіталу в національну економіку.

Еволюція ринків похідних фінансових інструментів

Можливість керувати валютними і фінансовими ризиками незалежно від попередніх вимог та обов'язків спричинила вибухоподібне зростання частки деривативів у структурі фінансових інструментів у 80-х роках. Разом з тим динаміка зростання обсягів біржової торгівлі деривативами с незначною порівняно з позабіржовими ринками (так звані over-the-counter, або ОТС). Обсяги торгівлі позабіржовими деривативами зростають щороку на 40—45 %, а біржовими — на 2—5 %. Це пояснюється незначними розмірами операційних видатків, більшою гнучкістю та універсальністю позабіржових деривативів порівняно з біржовими інструментами. їх здатністю повністю пристосовуватись до вимог тих чи інших фінансових операцій.

С. Лисюк пише: "Розвиток ринку строкових операцій в Україні гальмується, по-перше, відсутністю обґрунтованої законодавчої бази, яка б відповідала реальній економічній ситуації в Україні та загальноприйнятим у світовій практиці регуляторним механізмам, що діють на ринку деривативів. По-друге, досі не вирішено питання бухгалтерського обліку операцій із ф'ючерсними контрактами та іншими похідними фінансовими інструментами. По-третє, розвиток ринку строкових контрактів стримується стагнацією виробничої сфери і відсутністю інтересу з боку головних на цей час учасників ринку підприємств та аграрних структур, які здійснюють експортно-імпортні операції. По-четверте, необхідною умовою успішної роботи ф'ючерсного ринку є наявність високорозвинутих товарних і фінансових ринків. Вони мають відповідати щонайменше трьом критеріям: бути високоліквідними; протягом досить тривалого часу зберігати чіткі й незмінні правила торгів: характеризуватися передбачуваною динамікою".

Розвиток ринку деривативів в Україні є важливим елементом інтеграції в систему міжнародних фінансів, передумовою залучення нашої країни до процесів фінансової глобалізації.

Зростання обсягів торгівлі на валютних біржах

За даними досліджень, проведених Банком міжнародних розрахунків, у період із квітня 1995 р. до квітня 1998 р. приріст світової валютної торгівлі склав 26 %. Для порівняння: в 1992—1995 pp. обсяги торгівлі валютами збільшилися на 45 %. У квітні 1998 р. щоденні обсяги торгів на валютних біржах світу дорівнювали 1500 млрд дол. У 2000 р. обсяг щоденних торгів на валютних ринках світу досяг 2 трлн дол. США. Серед валютних бірж світу перше місце належить Лондону — 32 % світової валютної торгівлі (1995 р.— ЗО %), за ним ідуть Нью-Йорк - 18 % (16 %), Токіо - 8 % (10 %), Сінгапур — 7 % (7 %), Франкфурт — 5 % (5 %), Гонконг — 4 % (6 %). На світових валютних ринках провідну роль, як і раніше, відіграє долар США. В цілому міжнародні позиції долара США залишаються стабільними (табл. 3): на нього припадає близько 44 % світової валютної торгівлі, 60 % світових валютних резервів, долар США обслуговує 44 % світової торгівлі товарами й послугами і 54 % міжнародних емісій та кредитів; 78 % доларової готівки перебуває поза межами США.

Після тривалого розширення валютних ринків у 1995—1997 рр. обсяг торгів валютою в Україні останнім часом значно зменшився (з 37,7 млн дол. США в 1997 р. до 13,5 млн дол. США у 2000 р.). Як зазначають експерти Українсько-Європейського консультативного центру з питань законодавства, "падіння обсягів торгів валютою в Україні на початку 1998 р., найімовірніше, сталося через те, що спекулятивний іноземний капітал стрімко покинув країну, відчувши загрозу банкрутства уряду. Наступний етап звуження ринку стався в серпні—жовтні 1998 р., одночасно з номінальним знеціненням гривні

Таблиця 3

Частки ключових валют у міжнародному використанні, 1998 р. (%)

Валюта

Офіційне використання

Валюта деномінації у приватних трансакціях

Прив'язка другорядних валют (peg)

Валютні резерви центральних банків (1999 р.) *

Частка в загальному обсягу світової торгівлі валютами

Міжнародні емісії та кредити

Міжнародна торгівля

Готівка

поза межами країни походження валюти

Долар США

39

60,3

44

54

48

78

Німецька марка

6

12,1

15

11

16

22

Єна

0

5,1

11

8

5

Фунт стерлінгів

0

3,9

6

8

15

0

Французький франк

29

1.3

3

6

0

Інші валюти Європейської валютної системи

4

9

0

Екю

0

0.8

1

0

0

Інші

22

15,5

15

12

16

та зростанням загального занепокоєння щодо фінансової стабільності України. Передбачуваність обмінного курсу, відновлена Національним банком України в листопаді 1998 р.. а також пожвавлення економічної активності та покриття імпортерами зовнішніх заборгованостей позитивно вплинули на подальше зростання обсягів валютних торгів в Україні".

Формування регіональних валютних угруповань

Створення Європейського валютного союзу з єдиним наддержавним органом регулювання монетарної політики посилило дискусії в академічних колах та на міждержавному рівні щодо перспективного введення спільних валют у найбільших регіональних торговельних блоках, таких як НАФТА. АСЕАН або МЕРКОСУР.

У 1961 р. лауреат Нобелівської премії Р. Манделл установив економічні основи критеріїв для створення оптимальної валютної зони. Як зазначає С. Кульпінський. жодне з наявних нині великих інтеграційних угруповань не спроможне повністю відповідати цим критеріям через низку об'єктивних причин. По-перше, досягти оптимуму в принципі неможливо — розроблені критерії є лише орієнтиром для прийняття політичних рішень. По-друге, структурні дисбаланси мають місце переважно між регіонами й секторами, і лише в окремих випадках — між країнами, тобто причини їх виникнення криються у відсутності міждержавної координації економічної та фінансової політики. В такому економічному об'єднанні з досить високим рівнем торговельної залежності, як СНД. спроби створення платіжного союзу та міждержавної розрахункової одиниці не принесли бажаного успіху саме через розбіжності в економічній політиці та відсутності наддержавного регуляторного органу .

Зміни в структурі світових резервів

Запровадження євро може привести до змін у структурі світових офіційних резервів. Сьогодні офіційні сукупні резерви розподіляються між промисловими країнами та країнами, що розвиваються, у співвідношенні 43 %: 57 %. Загальна їх сума, за оцінками МВФ, на кінець 2000 р. дорівнювала 2 трлн дол. США (табл. 4). Країни, що розвиваються, утримують близько 60 % своїх резервів у доларах. 15—20 % — у європейських валютах, тобто у пропорції — 60 : 20. Таким чином, зміна співвідношення лише на 10 % (50 : 30) може спричинити реструктуризацію резервів на суму від 50 до 75 млрд дол. Загальні розміри диверсифікації офіційних резервів, переважно шляхом продажу долара, можуть коливатися від 100 до 300 млрд дол. У грудні 1999 р. Гонконг прийняв рішення збільшити з 10 % до 15 % частку євро у своїх резервах, загальна сума яких становить 104 млрд дол. США. Аналогічне рішення ухвалив Китай, який планує у довготривалій перспективі збільшити до 30 % частку євро у своїх сукупних резервах, які наприкінці 2000 р. становили майже 167 млрд дол. США і ? другими після японських у світі. Те ж саме стосується змін резервів промислових країн. Тільки сума резервів Японії, які майже цілком виражені в доларах, оцінюється в 350 млрд дол. США. Передбачається, що для проведення інтервенцій на євроринках Японія потребуватиме резервів у сумі не менш як 50 млрд євро. Друга за розміром диверсифікація очікується з боку США (їх резерви в німецьких марках є еквівалентом близько 20 млрд дол.).

Формування структури валютних резервів України значним чином залежить від часток торгівлі зі США та країнами єврозони. Якщо у 2000 р. частки експорту й імпорту України з ЄС дорівнювали відповідно 14,7 % і 18,6 %, то із США ці показники становили 4,6 % і 2,4 %. Виходячи з цього, доцільним є зосередитися на валютному резервуванні саме в євро. зменшивши відповідно обсяг доларових резервів. Стримуючим чинником є те. що у валютній структурі розрахунків за експорт та імпорт товарів і послуг доларові США належить 71,8 %, тоді як євро разом з німецькою маркою - лише 2,9 %.

Таблиця 4

Розподіл офіційних сукупних резервів по групах країн (млрд .дол США)

Група країн

1993

1996

1999

2000

Промислові країни

607

794

773

865

ЄС

251.6

292.8

237

344

Країни, що розвиваються

536,4

819.8

1025

1134

Азія

306

475

629

703

Східна іа Центральна Європа

35.8

86.9

103.5

121

Близький Схід

64.9

77.2

95.2

111

Латинська Америка та Карибіка

110.4

150,4

154.6

151

Африка

19.3

30.3

42,7

48

Всі країни

1144

1612

1798

2000

Співвідношення резервів промислових країн до резервів країн, що розвиваються, %

53:47

49:51

43:57

43:57

Євро відіграватиме роль "якоря", або "валюти прив'язки", насамперед для країн Східної Європи, які претендують на вступ до ЄС, а також тих країн, які мають значні торговельні зв'язки з єврозоною. З погляду зовнішньополітичних пріоритетів України, спрямованих на інтеграцію з СС. Україна теоретично могла б запровадити систему повзучої прив'язки (як альтернативу плаваючому валютному курсу) обмінного курсу гривні до кошика, у склад якого входив би євро.

Щодо золота, то після розпаду в 1971 р. Бреттон-Вудської валютної системи, яка передбачала прив'язку долара до золота, воно як резерви дедалі швидше втрачає своє значення у світі. Прибутковість операцій із золотом є досить низькою, отже, банкам набагато вигідніше зберігати валютні вклади, наприклад, у формі позичок. У цілому у світі в середньостроковій перспективі планується поступово продати близько 2000 т резервного золота.

Після розпаду СРСР весь золотовалютний запас разом із закордонними активами центрального банку залишився в Росії. У 1992 р. офіційні запаси золота України становили лише 0,0003 мли тройських унцій, або 9.33 кг. У квітні 2001 р. офіційні запаси золота України дорівнювали 0.4649 мли тройських унцій, або 14.5 т золота, світові офіційні запаси якого становлять 935.6 мли тройських унцій, або 29 078 т. В Україні нещодавно розпочато видобуток золота в межах програми "Золото України", спрямованої на збільшення національних запасів цього коштовного металу.

Інтеграція міжнародного банківського капіталу

У 1998 р. в ході широкомасштабної концентрації капіталу у світі було зареєстровано 26 000 випадків злиття або поглинання однієї фірми (банку або концерну) іншою. На це було витрачено понад 2.4 трлн дол. Одна чверть усіх об'єднань відбулася на транснаціональному рівні. В результаті концентрації європейського банківського капіталу кількість кредитних інститутів у ЄС за 1994—1997 pp. скоротилася на 500. Протилежна тенденція спостерігається лише у Швеції та Ірландії через порівняно низький рівень податків у цих країнах. Введення євро посилило тенденції злиттів та поглинань. У 1999 р. у банківському секторі єврозони було зареєстровано 245 операцій типу "злиття-поглинання" на загальну суму 149 млрд євро. Банківська система ЄС. імовірно, відіграватиме роль провідного міжнародного кредитора, зважаючи на значні кредитні ресурси ЄС. з одного боку, і невисокі темпи економічного зростання та низькі депозитні відсотки в ЄС — з іншого. В 1999 р. на банки ЄС припадало 57 % усіх міжнародних кредитів, на Японію — 14%, на США— 12%.

Банківська система України характеризується високим рівнем концентрації капіталу в невеликій кількості банків. На 01.04.2001 р. вісім найбільших банків володіли 51,5 % сукупних активів усіх 154 діючих банків. Загальні активи вітчизняних комерційних банків дорівнювали 20.5 % ВВП. тоді як загальні активи банків провідних держав Заходу в 1.5—2 рази перевищують обсяг ВВП. Сплачений статутний банківський капітал України становить усього 1,9 % ВВП, тоді як у країнах з перехідною економікою ЦСЄ — в середньому 40 %, країнах ОЕСР — понад 80 %.

Слід зазначити, щодо 2001 р. формування банківською системою України власного капіталу здійснювалося на фоні поступового знецінення національної грошової одиниці, що суттєво ускладнювало цей процес. З 2001 р. спостерігається ревальвація гривні. Актуальними в Україні є тенденції нарощування капіталу шляхом злиття чи приєднання банків з огляду на зниження за рахунок цього системного ризику. Проблема залучення коштів у банківську систему має загальнодержавне значення: якщо в Польщі банківські депозити до ВВП у 2000 р. становили 35 %, а в Чехії — близько 70 %, то в Україні — менш ніж 10 %. З метою підвищення гарантованої повернення вкладів населення в банківську систему в Україні створено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

За станом на 1 квітня 2001 р. Національним банком України зареєстровано 194 банки. Серед них — 2 державні банки (Ощадний та Укрексімбанк), 168 акціонерних товариств (119 відкритих та 49 закритих) та 26 товариств з обмеженою відповідальністю. В їх числі 31 комерційний банк, створений з участю іноземного капіталу (16,0 % загальної кількості), серед яких 7 банків зі 100-процентним іноземним капіталом: "Credit Lyonnais Ukraine", "Пекао Україна". "RailTeisenbank ІІкгаіпе", "Credit Suisse First Boston Ukraine". "ING Barings Ukraine", "Citybank Ukraine", "Societе Generale Ukraine". Частка участі іноземного капіталу в банківській системі становить 15,2 %.

Розвиток офшорного банківського бізнесу

Офшорний банківський бізнес виник у середині 60-х — наприкінці 70-х років, які характеризувалися розвитком та розширенням транснаціональної банківської активності, швидким зростанням ринків євровалют спочатку в Європі, а пізніше — в усіх основних географічних регіонах світу. Як пише Я. Данилюк, відповідно до напрямів використання та джерел поповнення фінансових ресурсів виділяють такі чотири види офшорних фінансових центрів: первинний, обліковий, залучаючий, акумулюючий. Первинний центр обслуговує клієнтів з усього світу, але насамперед — з економічно розвинутих країн, які не тільки постачають надлишки капіталу у фінансовий центр, а й позичають кошти, зібрані тут. Функції первинного центру виконують Лондон і Нью-Йорк. В обліковому центрі діє сприятливий режим регулювання та оподаткування. Фінансове посередництво здійснюється передусім між нерезидентами: центр відіграє роль фінансового перевалочного пункту: джерела та споживачі капіталу перебувають за його межами. Типові зразки облікового центру — Багами (440 банків) та Кайманові острови (550 банків). Залучаючий центр (модель якого найбільш цікава для України в контексті створення вільної банківської зони) виконує функції внутрішнього фінансового посередника, спрямовуючи офшорні капітали з-за меж регіонального ринку місцевим споживачам. Наприклад. Сінгапур (близько 260 банків) отримує капітал на Лондонському ринку євровалют та на Близькому Сході, а потім направляє його позичальниким із тихоокеансько-азійського регіону через сінгапурський ринок азійських доларів. Лкумулюючии центр є протилежністю залучаючого. Він головним чином виконує функцію зовнішнього фінансового посередника. Ринкова територія акумулюючого центру генерує надлишки капіталу шляхом незначного поглинання коштів регіональною економікою. Нагромаджувані надлишки капіталу використовуються за межами центру (Бахрейн наприкінці 70-х — на початку 80-х років — 166 банків). Створення спеціальної банківської зони на території У країни дасть змогу підвищити привабливість країни для іноземних інвесторів; відкриє нові можливості фінансування; стимулюватиме вдосконалення фінансової інфраструктури тощо.

Протягом останнього десятиліття XX ст. зазнав бурхливого розвитку ринок так званих хедж-фондів. їхня діяльність, яка провадиться за рахунок кредитних ресурсів різноманітних портфельних інвесторів та приватних осіб переважно в офшорних зонах і не підлягає прямому контролеві наглядових фінансових установ, спрямована на проведення арбітражних або спекулятивних операцій. У період 1988—1997 р. їхня кількість зросла з 1400 до 5500. Капітальні активи фондів збільшилися з 42 до майже 300 млрд дол. США. Ця сума є невеликою, якщо враховувати, що сукупні капітали портфельних інвесторів, які оперують у країнах ОЕСР, у 1995 р. становили 23 400 млрд дол. Третина всіх хедж-фондів працює з коефіцієнтом фінансового лівериджу (відношення боргу до акцій), який є більшим ніж 2:1. Фахівці вважають за необхідне посилити нагляд за діяльністю хедж-фондів. але водночас визнають, що останні доповнюють палітру фінансових ринків та, згідно з експертними оцінками Федерального німецького банку, навіть деколи сприяють стабілізації їх діяльності.

Реформування світової фінансової архітектури

Фінансові кризи в Азії, Латинській Америці та Росії 1997 та 1998 р. викликали значну критику на адресу МВФ, а також вимоги щодо необхідності підвищення стабільності міжнародних капіталопотоків. Під гаслом перебудови архітектури світової фінансової системи колишній директор-розпорядник МВФ М. Камдессю спрямував дискусію на обговорення поступових змін.

Незважаючи на розвинутість банківських систем у Європі, фінансові кризи в Азії, Росії та Латинській Америці виявили певні недоліки цих систем, зокрема недостатню здатність прогнозувати наочні ризики неплатоспроможності країн-боржників. Лише в Азії провідні банки Німеччини надали неконтрольованих кредитів майже на 72 млрд. банки Великої Британії -56 млрд, Франції 51 млрд, Нідерландів — 20 млрд, Італії — на 2,6 млрд дол. США. Нещодавні фінансові кризи стали поштовхом для розробки нових міжнародних механізмів контролю та нагляду за операціями на світових фінансових ринках, передусім за активністю приватних інвесторів. Ініціативним кроком у цьому напрямі стало створення на початку 1999 р. наднаціональної багатосторонньої фінансової інституції — Форуму стабільності фінансових ринків.

Слід також звернути увагу на дві негативні тенденції, пов'язані з фінансовою глобалізацією: відмивання грошей у глобальних масштабах та неконтрольоване зростання обсягів фондової торгівлі.

За оцінками експертів, щорічно у світі в законний фінансовий обіг вливається від 150 до 500 млрд дол.. набутих злочинним шляхом. Найсприятливішими для відмивання грошей є нові фінансові ринки в країнах із перехідною економікою. Зростають масштаби нелегального експорту капіталу та позабанківського грошового обігу і в Україні: якщо в 1994 р. частка неконтрольованої грошової маси становила 24,7 %, то в 1999 р. — 44,4 %, тобто суму в 8,6 млрд грн.

Німецький економіст В. Ханкель уважає, що неконтрольоване зростання біржових індексів на провідних біржах світу від Нью-Йорка до Франкфурта може створити передумови для повторення краху 1929 p., коли за один тиждень (24—29 жовтня) акції Нью-Йоркської біржі втратили 90 % своєї вартості, що відповідало третині вартості сукупного майна США. З огляду на це тенденції зростання у структурі ВВП індустріальних країн частки нетоварної продукції, яка охоплює фінансові послуги, відносно частки товарного виробництва потребують детального вивчення. Якщо в 1944 р. частка товарної продукції у ВВП США дорівнювала 55 %. у 1980 р. — 40,7 %, то в 1997 p.— лише 32,50 %. Це означає, що в 1997 р. 67,5 % ВВП США становили послуги, більшість яких є за характером фінансовими (як-от комісійні брокерів з нерухомості або премії продавців опціонів) і не мають товарної основи. Інший приклад, що наводить на роздуми. З 1970 до 1999 р. у США було створено 60 млн нових робочих місць, понад 90 % з яких припало на сферу послуг, переважно фінансового характеру. На підставі цих показників американський економіст Р. Фріман дійшов висновку, що протягом останніх 30 років у США відбувалося наростання від'ємної динаміки реального сектора економіки.

Підсумовуючи, зазначимо, що фінансова глобалізація створює умови для швидкого залучення інвестицій, спрощує надання фінансових послуг, відкриває можливості для необмеженого зростання доходів. Водночас користування новими технологіями вимагає надзвичайної обережності, створення відповідних систем контролю та інститутів нагляду за міжнародним рухом капіталів. Безпорадність урядів та міжнародних фінансових організацій під час фінансових криз в Азії, Росії та Латинській Америці продемонструвала, які катастрофічні наслідки може мати брак інформації та прозорості у фінансовій сфері. Залучення України до процесів, які відбуваються у сфері міжнародних фінансів, потребує глибоких знань щодо функціонування внутрішнього ринку, а також опанування міжнародного досвіду в цій сфері, яка розвивається надзвичайно динамічно.

Складові фінансової глобалізації й розвиток фінансового сектора в Україні
Валютна політика в Україні: реалії та перспективи
6. Співпраця України з міжнародними економічними організаціями
глава 1. Україна — ГАТТ/СОТ
Інституційна основа та принципи діяльності СОТ
Об'єктивні передумови та економічна доцільність вступу України до СОТ
Етапи процесу приєднання України до СОТ
Проблеми адаптації національної економіки та законодавства до вимог СОТ
Глава 2. Україна — МВФ
Глава 3. Україна —світовий банк