Теорія журналістики - Приступенко Т.О. -
ВСТУП

Засоби масової інформації України — важливі соціальні інститути, що значно впливають на все життя суспільства: громадську думку, погляди, поведінку людей, розбудову держави. Саме вони є гарантом демократичної правової країни, у якій поважають права людей, зокрема право на доступ до своєчасної та об'єктивної інформації. У перехідний до демократії період засоби масової інформації також впливають на мораль суспільства, формують його культуру. Роль морального аспекту в журналістиці невпинно зростає у зв'язку з формуванням нових демократичних цінностей.

Саме вони великою мірою сприяють тому, щоб праця представників ЗМІ була плідною, корисною та ефективною для суспільства. Це не завжди можливо у повному обсязі як з об'єктивних, так і з суб'єктивних причин, але прагнення і старання є. Особливо, якщо зважити на непрості відносини між владою та журналістикою, характерні риси яких перш за все стосуються особливостей функціонування влади та ЗМІ на сучасному етапі. Адже обидва є соціальними інститутами суспільства, наділеними владно-комунікативними діями і відповідно величезним впливом на суспільство.

В умовах розвитку та трансформації політичного життя України відбувалися суттєві зміни і в царині мас-медіа. Насамперед це стосується кількісних характеристик інформаційного простору ЗМІ, виникнення різних форм власності у мас-медіа, наявності політичного та іншого багатоманіття в діяльності журналістики. Так, станом на друге півріччя 2004 р. Державним комітетом телебачення та радіомовлення було зареєстровано та перереєстровано понад 20 тис. періодичних видань, понад 8 тис. з яких припадало на загальнодержавну, регіональну та/або зарубіжну сфери розповсюдження, близько 12 тис. — на місцеву сферу.

Відбувалися зміни і в інформаційному законодавстві. Ухвалювалися нормативні та підзаконні акти в галузі ЗМІ, які мали на меті удосконалити функціонування мас-медійного простору України, всіх його підсистем, реалізувати міжнародні стандарти діяльності журналістів у вітчизняній практиці преси. Зокрема йдеться про суттєві зміни до законів України "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів", "Про телебачення і радіомовлення України", "Про рекламу", "Про авторське право та сумісні права", окремі положення нових Кримінального та Цивільного кодексів та ін. Ці новації стосувалися, наприклад, заборони втручання або перешкоджання журналістській діяльності; заборони політичної цензури; удосконалення системи оплати праці та пенсійного забезпечення представників комунальних ЗМІ; змін у нарахуванні державного мита судами під час розгляду судових справ, пов'язаних з питаннями захисту честі та гідності до ЗМІ. Була передбачена також державна підтримка видатних діячів інформаційної галузі, соціальний захист дітей журналістів, які загинули або стали інвалідами у зв'язку з виконанням службових обов'язків тощо.

Проте в умовах, що сформувалися наприкінці 1990-х — на початку 2000-х років, ці зміни становили лише нормативний взірець, який, на жаль, був малопродуктивним щодо стабільності та демократичного функціонування інформаційного простору держави. Влада намагалася не втрачати своїх повноважень щодо ЗМІ, сконцентрувати свої зусилля на контролі діяльності преси. Свідченням цього стали факти адміністративного втручання в мас-медіа, наявність "темників", переслідування журналістів за критику, політична цензура. Особливо гостро ці антидемократичні явища соціум відчував у період виборчих перегонів до Верховної Ради у 2002 р. та президентських виборів у 2004 р.

Станом на друге півріччя 2004 p. МВС України порушило 15 кримінальних справ за фактом загибелі журналістів. В окремих випадках робили висновок, що криміналу немає і закривали справу. Відповідно до цього Генеральна прокуратура двічі перевіряла законність і вмотивованість таких рішень і підтверджувала, що все відбувалося в межах закону: якщо не було підстав вважати, що відбулося вбивство, то ніхто й не трактував нещасний випадок як розправу за професійну журналістську діяльність.

Звичайно, відносини між владою та ЗМІ не бувають простими в жодному суспільстві, навіть у демократичному. Ситуація в українській державі ускладнюється ще й тим, що вітчизняні мас-медіа поки що не можуть звільнитися від державно-владної інформаційної діяльності. Значна частина телерадіомовних каналів та періодичної преси перебуває у державній власності. А це означає, що влада є основним монополістом масово-комунікативних функцій. Водночас ЗМІ, які є формально недержавними, невладними, належать впливовим політико — економічним угрупованням, висвітлюючи їхню позицію на певний момент часу.

Телебачення, радіо, газети все частіше нав'язують нашому суспільству чужі звичаї, мораль, смаки, розбещують молодь пропагандою насильства, позбавляють громадян України можливостей споживати національний інформаційний продукт, виштовхують власного товаровиробника з інформаційного ринку. Поява нових інформаційних продуктів у країні загалом орієнтована на виконання завдань політичного характеру в інтересах засновників, державних кураторів або фінансових груп. Тому фактично всі телерадіоканали та переважна більшість друкованих ЗМІ поділені між впливовими фінансово-політичними колами. Вони стають важливим елементом політичного капіталу, доводять "корисність" фінансово-політичних угруповань для влади, перетворюються на засоби масової пропаганди.

В Україні поширена практика замовних статей з метою дискредитації окремих громадян і посадових осіб, у яких оприлюднюється свідомо неправдива або конфіденційна інформація. Помітно зростає й кількість анонімних публікацій: користуючись псевдонімом, журналісти (а також пересічні громадяни, державні службовці) намагаються донести до громадськості інформацію з найгостріших питань і водночас уникнути можливих утисків.

Для вирішення цієї проблеми є лише один спосіб — кожен журналіст має вирішити для себе: чи йому все життя працювати на замовників, чи стати особистістю, людиною честі та відмовитися від "брудної" роботи, яку йому нав'язують, збудити в собі національний дух і не дати змоги "замовникам" зруйнувати віру, надію на майбутнє в країні, знищити останні натяки на якусь мораль та культуру в суспільстві. І для того щоб змінити становище в країні, потрібно почати із самого себе, із самовиховання в дусі духовності та моралі.

На негативному досвіді суцільного наступу брутальності та жорстокості, засилля злочинних структур тощо ми маємо переконатися в тому, що ані економічне чи політичне життя, ані право, ані засоби масової інформації, ані елементарні взаємини між людьми не можуть нормально розвиватися, доки у них немає мінімальної етичної основи.

Сьогодні саме від ЗМІ залежить, чи буде вирішена проблема свободи слова, проблема кризи державності в суспільстві. Гостро постаючи перед окремими соціумами й перед людством у цілому, етична проблема все ж за самою суттю лишається передусім проблемою конкретної людської особистості, вибір якої становить основу морального самовизначення суспільства, нації, людства. А вирішити цю проблему кожній людині зокрема, починаючи від Президента і закінчуючи простим громадянином, мають допомогти засоби масової інформації, журналісти. Але чи спроможні вони це зробити? Тому питання професійної етики журналістів, як тих, хто відповідає за людство і перед людством, а також самовиховання журналістів є на сьогодні найактуальнішими.

Проблеми професійної етики вивчаються як у нашій країні, так і за кордоном. На сучасному етапі, зважаючи на новочасні явища у суспільстві та науці, з'явилося чимало цікавих наукових розвідок і навчальної літератури, присвячених проблемам ролі й місця журналістики у сучасному суспільному розвитку, характерним рисам та ознакам журналістики. Проте ці видання переважно аналізують проблемні ситуації морального вибору журналіста, але не містять теоретичних узагальнень щодо формування журналістами нового мислення в суспільстві, нової свідомості, зрештою, нового суспільства, що на сьогодні є передумовами становлення демократичного суспільства.

У навчальному посібнику основна увага зосереджена на практичній діяльності засобів масової інформації, сучасних проблемах журналістської моралі, які впливають на демократичний та моральний розвиток країни, а також аналізуються праці видатних літературних діячів минулого, наукові джерела, що насамперед мають більш загальний характер стосовно поставленої проблеми, а вона потребує сучасного розгляду, висновків та рекомендацій особливо у розголосі останніх подій у сфері мас-медіа та суспільстві загалом.

У зв'язку з цим важливими є праці О.Д. Кузнецової, у яких вперше в Україні зроблена спроба системно викласти оригінальну концепцію професійної етики журналістів, її особливості та закономірності, міжнародні й національні фахові етичні норми, документи щодо діяльності, відносин, поведінки журналістів, відхилення у матеріалах ЗМІ від етичних норм.

Під час вивчення правових засад у пригоді стануть матеріали парламентських слухань з питань інформаційної діяльності та свободи слова 16 січня 2001 р. та 4 грудня 2002 р. Корисною також буде праця "Професійні кодекси журналістики" фінського дослідника Л. Брууна, який зробив ґрунтовний огляд 59 кодексів журналістської етики різних країн.

З українських дослідників окремі питання журналістської етики у своїх працях порушували В.И. Здоровега, А.З. Москаленко, Т.О. Приступенко. Дослідник преси Аркадій Животко виклав моральні й етичні засади журналістів у книзі "Історія української преси". Цікавою також є робота "Професійна етика журналіста" Д. Авраамова, який уперше подав об'єктивний, науковий підхід до журналістської стики, дослідив професійну мораль журналіста в моральній системі радянського суспільства.

Проаналізувавши наукові джерела у сучасному контексті у сфері мас-медіа та взявши до уваги рекомендації дослідників і пресознавців, автор посібника дійшла висновків, що в Україні ще недостатньо узагальнюючих робіт із журналістської етики, майже немає емпіричних досліджень журналістської стики, які могли б допомогти не тільки виявити вади в роботі ЗМІ, а й відшукати резерви, механізми підвищення якості засобів масової інформації, дати практичні поради, забезпечити належний рівень розвитку їх моральності. Актуальними є фундаментальні, емпіричні, комплексні дослідження, покликані виявити роль, значення журналістської етики і моралі ЗМІ в перехідний період до демократії, моральні критерії їх діяльності, взаємозалежність розвитку суспільства і ЗМІ, вплив системної суспільної трансформації на трансформацію ЗМІ, а також аналіз явищ, стану моралі в ЗМІ для розроблення конкретних обґрунтованих рекомендацій. На основі зробленого аналізу механізму діяльності ЗМІ України щодо реалізації та впровадження у практику в посібнику подаються наукові узагальнення, які допоможуть глибше зрозуміти порушені проблеми.

З цією метою були також проаналізовані нормативні документи, які стосуються виконання прав та обов'язків журналістів (Конституція України1, закони України "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення та радіомовлення", "Про авторське право та суміжні права", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про захист суспільної моралі", "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації", "Про професійних творчих працівників та творчі спілки", "Про рекламу", "Про інформаційні агентства", "Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення", "Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України", "Про державну таємницю", "Про внесення змін до деяких законів України за результатами парламентських слухань "Проблеми інформаційної діяльності, свободи слова, дотримання законності та стан інформаційної безпеки України", "Про боротьбу з тероризмом", "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань забезпечення та безперешкодної реалізації права людини на свободу слова", "Про телекомунікації", "Про внесения змін до деяких законодавчих актів України щодо встановлення відповідальності за порушення закнодавства про друковані ЗМІ", Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод, Кримінальний кодекс України (2001 p.), Цивільний кодекс України (2004 р.) та ін., а також Кодекс професійної стики журналістів України.

Крім того, у центрі уваги був аналіз практичної діяльності ЗМІ України, деяких періодичних видань та окремих журналістів. Об'єктом дослідження стали матеріали таких друкованих й електронних видань, як "ПІК", "Дзеркало тижня", "Українська правда", а також деякі програми телебачення ("Студії "1+1", Нового каналу, СТБ).

У процесі вивчення сучасної газетної практики, її взаємозв'язку з попереднім досвідом розвитку вітчизняної журналістики важливо звернутися до праць таких учених у галузі теорії та практики преси, як Л.З. Москаленко, В.В. Різун, В.І. Шкляр.

Становлення системи цінностей громадянського суспільства — тривалий процес. На перехідному до демократії етапі українському суспільству необхідні універсальна ідея і такі цінності, які б сприяли формуванню громадянської єдності різних суспільних груп, партій, конфесій, визначили мету розвитку суспільства.

Зважаючи на моральне зубожіння суспільства, світоглядну кризу, па перший план висуваються загальні етичні цінності громадянського суспільства, що найбільше повинні бути притаманні журналістам, відповідальним за формування громадської думки.

З урахуванням набутого українською пресою досвіду, його аналізу іншими науковцями у посібнику окреслені шляхи подальшого розвитку демократії, формування преси як "четвертої влади". Відповідно до цього розглянуто сучасний стан морально-етичних умов розвитку й діяльності журналістики України, основні проблеми політичного розвитку суспільства, а також свободи преси — однієї з головних цінностей демократії.

Аналіз і розроблення теми, її обґрунтування та бачення автором були підпорядковані таким цілям:

— виокремити етику як науку, що безпосередньо впливає на формування й становлення суспільства, виховання соціуму;

— виявити причини відсутності моралі у суспільстві та пресі загалом;

— з'ясувати, в чому насправді полягає ціннісний критерій журналістської етики й моралі, який має пояснити мету етичної діяльності журналіста;

— перевірити гіпотезу про залежність моралі суспільства від моралі преси, працівників мас-медіа взагалі та кожного окремого журналіста;

— перевірити гіпотезу про залежність моральності мас-медіа від фінансової та економічної несвободи, належності видання певним партіям, групам;

— проаналізувати Кодекс професійної етики журналістів України та виявити його вади;

— з'ясувати, у чому полягає найголовніша мета журналістів на сьогодні, за умов практичної відсутності свободи преси та кризи культури й моралі у суспільстві;

— виявити, яким чином преса може вплинути на повну зміну існуючого становища в суспільстві.

Отже, вирішення всього комплексу проблем допоможе узагальнити набутий досвід журналістики в розбудові державності з метою подальшого підвищення дієвості та ефективності ЗМІ, визначити шляхи розвитку демократії в Україні.

Розділ 1 ЕТИКА ЯК НАУКА. РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА НА ЗАСАДАХ ДУХОВНОСТІ
1.1. Питання етики
1.2. Етика як наука
Висновки
Розділ 2 ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ЕТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЖУРНАЛІСТІВ
2.1. Право на слово
2.2. Журналістська етика в контексті етики загальної
2.3. Ціннісний критерій журналістської етики
2.4. Етичні цінності журналістів демократичного суспільства та законодавство
2.5. Етичні засади журналістської діяльності під час виборчих перегонів