Історія України - Пасічник М.С. -
Розділ 7. УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVI — ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII ст.

Початки українського козацтва і вихід його на політичну арену. Одну з найвідоміших сторінок в історії України вписало козацтво. До середини XVI ст. козаками ("козак" слово тюркського походження) в Україні називали людей, які займалися уходними промислами (мисливством, рибальством) на південному порубіжжі та воювали з татарами. При цьому вони залишалися в межах своєї станової незалежності і не звільнялися від пов'язаних з нею обов'язків перед властями та окремими магнатами. Крім того, у Великому князівстві Литовському, до складу якого входили українські землі, назва "козак" стосувалася нижчого прошарку татар, осаджених (поселених) Вітовтом у своїй державі наприкінці XIV ст* Вони належали до окремих підрозділів, які діяли у складі литовського війська під керівництвом своїх отаманів і в нагороду за цю службу одержували невеликі земельні наділи. Єдина згадка про надання землі татарам поблизу Овруча наприкінці XV ст. жалуваною грамотою Казимира Ягеллона наштовхнула одного а дослідників цього періоду в історії Литовської держави — М. Любавського — на думку, що певна їх частина могла бути осаджена й на Київщині. До речі, про такі ж явища за князювання Гедиміна йдеться в люстрації Канівського замку 1552 р. Однак на сьогодні немає свідчень про якийсь стосунок татар до генези українського козацтва. Водночас цілком вірогідно, що діяльність литовських князів могла сприяти трансформації назви "козак" в Україні.

На письмі слово "козак" вперше згадано в "Таємній історії монголів" за 1240 р. як назва людини самітної, не пов'язаної ні з домівкою, ні з сім'єю. У словнику половецької мови за 1803 р. це слово трактувалося як "страж", "конвоїр". У збірці коротких житій святих від 1308 р. розповідалося про вбивство козаками якогось Альмачі. Отже, це слово багатозначне. Така вже доля слів і понять. Як і люди, вони з'являються на світі, живуть і Відмирають. З'явившись в пратюркській мові, слово "козак" поступово набуло в українській значення незалежної, вільної, мужньої й хороброї людини, захисника України й оборонця православної віри.

В актових документах до середини XVI ст. збереглися лише фрагментарні згадки про козацтво. Однак і наявні відомості дають підставу для конкретних висновків щодо джерел його формування.

Уже в 1492 р. кримський хан Менглі-Гірей повідомляв великого князя литовського Олександра про напад загону козаків з Києва та Черкас на турецьку галеру під Тягинею. У цьому поході, безумовно, могли брати участь вихідці й з інших міст і містечок України. Проте не слід забувати, що хан добре володів інформацією про становище на прикордонні з Литовсько-Руською державою, оскільки сам неодноразово здійснював грабіжницькі набіги на її територію. До того ж Менглі-Гірей був зацікавлений у суворому покаранні литовськими властями конкретних винуватців козацької експедиції, щоб запобігти її повторенню.

Досить важливим джерелом формування козацтва були військовослужбовці. З метою оборони краю від татарських набігів при місцевій владі створювали спеціальні загони військових. Такі ж загони мали в своїх маєтках і магнати. Зацікавлені у козацьких промислах, старости південних повітів нерідко й самі брали в них участь. Серед найвідоміших — Предслав Лянцкоронський, Остафій Дашкович, Бернарт Претвич. У джерелах XVII—XVIII ст. їх називали організаторами козацтва, першими гетьманами. Насправді ж старости всіляко приховували факти спільних дій з козаками, оскільки це призводило до ускладнення державних стосунків з Кримським ханством і тому загрожувало монаршою немилістю.

Соціальний гніт в Україні наприкінці XVI ст. викликав покозачення значної частини селян та міщан. Поодинці й цілими сім'ями люди втікали з панських маєтків і оселялися на південних та південно-східних окраїнах. Вони оголошували себе козаками, намагаючись повністю уникнути залежності від феодалів і через займанщину розпочати вільне гоподарювання. Інші вступали до січового товариства. Водночас простежується й інше джерело поширення цього стану. Так, на думку дослідника В. Щербака, більшість старшини була вихідцями з шляхти, про що свідчить козацький реєстр 1581 р. До речі, у цьому документі чітко простежується національний склад тих, хто перебував на державній службі. Крім українців, це поляки, татари, білоруси, росіяни, молдавани. Більшість козаків не мали постійного місця проживання і ходили в степ на промисли або служили у заможних міщан.

В документах того часу чисельність козаків не називається. Згадуються вони серед служебників Щурової "роти" і в складі загону київського воєводи Д. Путятича. З часом збільшення їх кількості стало помітним для властей. У пам'ятках 1524 р. є відомості, що литовський князь погодився взяти на державну службу дві тисячі козаків і розташувати залогами проти татар. Козацьке населення зосереджувалося в основному на півдні Київщини і Східного Поділля, а з другої половини XVI ст. значна кількість козаків осідає нижче від дніпровських порогів на островах та на обох берегах Славутича. Процес їх концентрації супроводжувався зростанням тимчасових укріплених "городців" для захисту від татар і зберігання та первинної обробки продукції промислів.

Отже, суспільні процеси значною мірою впливали на джерела формування українського козацтва. Спочатку козакували переважно вихідці з міст і містечок, що пов'язувалося з розвитком уходництва та боротьбою проти татарської агресії. Соціально-економічні й політичні зміни другої половини XVI ст. зумовили перехід у козацтво значної частини колишніх бояр та слуг. Польська експансія в Україну створювала сприятливі умови для поповнення його лав представниками шляхти як польського, так і українського походження. Водночас посилення соціального й національного гноблення спричинило покозачення широких верств селянства та міщанства.

Таким чином, появі козацтва сприяли два основні взаємопов'язані чинники: природне прагнення людей до особистої, політичної, господарської і духовної свободи та необхідність захистити південноукраїнські землі від татар.

Запорозька Січ як одна з форм української державності.
Державний устрій козацтва.
Внутрішній устрій козацтва став зародком нової Української держави.
Військові походи українського козацтва проти турків і татар.
Козацько-селянські повстання.
Розділ 8. УТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КОЗАЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ ЗА ЧАСІВ ХМЕЛЬНИЧЧИНИ (1648—1657 рр.)
Причини та особливості національно-визвольної війни.
Державницькі спрямування гетьмана України Б. Хмельницького.
Українсько-московські взаємини.
Формування державного устрою.