Історія України - Пасічник М.С. -
Антивоєнний і соціальний рух народних мас.

Викликана війною господарська розруха, значне погіршення матеріального становища народних мас спонукали стихійні антивоєнні виступи на західноукраїнських землях, які так і залишилися під владою Австро-Угорської імперії. Одним із найбільших таких виступів у період війни була масова демонстрація трудівників Львова, що відбулася 27 жовтня 1916 р. на знак протесту проти вивезення продовольства з Галичини до Німеччини. Демонстранти (а їх було кілька тисяч, у тому числі багато жінок і дітей) голосно вимагали: "Геть війну і Віддайте нам наших чоловіків і батьків!"

Революційні настрої західноукраїнських трудівників підігрівали російські полонені, табори яких містилися і в Галичині, і на Закарпатті. Так, у селі Тухля на Дрогобиччині військовополонені встановили дружні стосунки з місцевим населенням, допомогли організувати сільську бібліотеку, виступали з лекціями і доповідями. Селяни охоче зустрічали лекторів, які закликали до антивоєнних виступів.

Посилився селянський рух і в Наддніпрянській Україні, що перебувала під владою Російської імперії. Тут через нестачу робочої сили, тягла і реманенту посівні площі скоротилися на 1 млн 800 тис. десятин. Протест селянських мас викликала столипінська аграрна реформа, внаслідок якої заможні селяни одержували, зазвичай, кращі общинні землі. У 1915 р. з цього приводу відбулося селянське заворушення у селі Нижня Сироватка на Сумщині. Селяни, здебільшого солдатки, не дозволили землемірові нарізати забрані раніше ділянки. Коли ж власті намагалися зробити це примусово, селяни, озброєні вилами, косами, лопатами і кілками, розгромили волосне правління, а стражників вигнали з села. Для придушення виступу прибув загін поліції. Понад 300 сироватців заарештували і кинули до в'язниці.

Царський уряд, наляканий масовим селянським рухом в Україні, змушений був видати розпорядження про припинення землевпорядних робіт аж до закінчення війни. Властям було зрозуміло, що активізація селянського руху знаменує наближення загального революційного вибуху. Тим більше в Україні посилювався страйковий робітничий рух.

Проведений на початку 1916 р. кількаденний страйк робітників-металургів селища Кам'янського Катеринославської губернії закінчився їхньою перемогою. А страйк суднобудівників Миколаєва у той же період, підтриманий (на знак пролетарської солідарності) матеріально робітниками Луганська, Харкова, Катеринослава, Одеси та інших міст, тривав 44 дні. Налякана адміністрація заводу не мала іншої ради, як закрити підприємство, а робітників звільнити.

У тритижневому страйку шахтарів Горлівського-Щербинівського району навесні 1916 р. взяли участь 25,5 тис. осіб. Було обрано страйковий комітет. Але і цей страйк придушили царські власті, розстрілявши першотравневу демонстрацію і заарештувавши 300 її учасників.

1915 р. соціал-демократичні та есерівські гуртки української молоді в Москві змовились створити нову політичну партію. І хоч створити її не вдалося, але натомість було проголошено утворення Української юнацької спілки, яка ставила собі за мету поширення ідей соціального і національного визволення України. Знову повстало українське студентство, національно-визвольний рух якого розвивався переважно під соціалістичними гаслами. Однак він не набув поширення у період війни. На початку 1916 р. поліція розгромила нелегальні студентські громади у Харкові, а їх учасників і керівників заарештувала і відправила на заслання.

Але навіть в умовах різкого воєнного протистояння двох імперій — Австро-Угорської і Російської — українське населення, що було підпорядковане їм, продовжувало усвідомлювати свою віковічну і нерозривну єдність. З цим розумінням український народ вступав у свою другу національно-демократичну революцію.

Література

Борисенко В. Курс української історії. — К., 1996. Винниченко В. Відродження нації: У 3 ч. — К., 1990. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. — К., 1991.

Гунчак Т. Україна: перша половина XX століття. — К., 1993.

Історія України: Навч. посіб. — Запоріжжя, 2002.

Когутяк М. Галичина: Сторінки історії. Нарис суспільно-політичного руху XIX — 1939. — Івано-Франківськ, 1993.

Кондратюк К. Видатні історики України XX ст. Історіографічні нариси. — Л., 1998.

Лисяк-Рудницький І. Напрями української політичної думки // Записки НТШ. — Т. ССХХІІ. — Л., 1991.

Лисяк-Рудницький І. Нариси з історії нової України. — Л., 1991.

Литвин М., Науменко К. Історія галицького стрілецтва. — Л., 1991.

Міхновський М. Самостійна Україна // Вивід прав України. Л., 1991.

Сухий О. Галичина: Між Сходом і Заходом. Нариси історії XIX — початку XX ст. — Л., 1999.

Розділ 15. ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ ПІСЛЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1917—1921 РР.
Соціально-економічні та політичні передумови національно-визвольних змагань.
Утворення Української Центральної Ради та проблеми державного будівництва.
Організація збройних сил.
Боротьба між Центральною Радою і більшовиками за владу в Україні.
Українська державність в період 1918—1920 pp.
Українська держава в добу Директорії.
Інформаційна політика УНР.
Західноукраїнська Народна Республіка. Листопадовий чин.
Розділ 16. УКРАЇНА В СКЛАДІ СРСР. ОЗНАКИ ДЕРЖАВНОЇ САМОСТІЙНОСТІ ТА ІМПЕРСЬКОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД МОСКВИ