Історія України: відповіді на екзаменаційні білети - Лазарович M.B. -
93. Від Декларації про державний суверенітет України до референдуму про її незалежність

Починаючи з 15 травня 1990 р., вперше в історії України Верховна Рада республіки стала працювати у парламентському режимі. Вже з перших днів роботи там розпочалося протистояння між прокомуністичною більшістю — т.зв. групою 239 на чолі з 0. Морозом та демократичною меншістю — Народною радою, лідером якої став академік І. Юхновський. Забезпечивши обрання головою Верховної Ради першого секретаря ЦК КПУ В. Івашка, більшість все ж змушена була погодитися, щоб з 23 парламентських комісій 7 очолили представники опозиції.

Основним здобутком першої сесії українського парламенту стала Декларація про державний суверенітет України, прийнята 16 липня 1990 р. У преамбулі цього документа проголошувалося "верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність! рівноправність у зовнішніх зносинах". Від імені українського народу могла виступати тільки Верховна Рада. Територія України в наявних кордонах проголошувалася недоторканною. Підкреслювалося також виключне право українського народу на володіння, користування і розпорядження національним багатством України. Верховна Рада застерігала за Україною право на власні збройні сили, внутрішні війська, органи державної безпеки, українське громадянство. Проголошувався намір стати в майбутньому постійно нейтральною і неядерною державою. По суті, Декларація створила основу для республіканської законотворчості, незалежності від союзного законодавства.

Наступним кроком став Закон "Про економічну самостійність Української PCP", прийнятий 2 серпня того ж року.

Активну державницьку Позицію займала молодь. Найбільш вражаючою акцією було голодування студентів, яке тривало в Києві з 2 до 17 жовтня 1990 р. і охопило 158 осіб з 24 міст України. Головними вимогами до Верховної Ради були: відмова від підписання нового Союзного договору, відставка уряду" оголошення нових парламентських виборів на багатопартійній основі, заборона відбування військової служби громадянами України за її межами, націоналізація майна КПРС та ВЛКСМ на території республіки. Голодування було підтримане масовими демонстраціями, що зрештою змусило парламент піти на поступки. Однак до кінця року було реалізоване лише одне рішення — відставка уряду.

У парламенті знову загострилося протистояння між Народною радою і прокомуністичною більшістю. Водночас зростали розходження в "групі 239", передусім між новообраними керівником ЦК КПУ С. Гуренком та головою Верховної Ради Л. Кравчуком. Якщо Гуренко і далі зберігав лояльність до Москви, то Кравчук прагнув до реалізації Декларації про державний суверенітет.

Тим часом тривав спад виробництва в усіх галузях господарства. Національний дохід у 1990 р. скоротився на 4 %, а в 1991 р. — ще на 13 % Дефіцитом, окрім промислових товарів, стали м'ясо, молочні продукти. Зростав "чорний ринок". Знижувалися якість і тривалість життя.

З метою подолання цих негативних явищ вживалися неординарні заходи. 1 листопада 1990 р. було запроваджено продаж товарів за картками споживача з купонами, у червні 1991 р. ліквідовано контроль над економікою України з боку центральних відомств . Загальносоюзна власність на території України була перетворена на республіканську. Створювалися власна грошово-фінансова система, податкова і митна служби. Однак усе це не змогло врятувати економіку України від подальшого розвалу.

У березні 1991 р. Україною прокотилися багатотисячні шахтарські страйки. Поряд з економічними вимогами висувалися й політичні: про вихід України зі складу СРСР, розпуск компартії, перевибори Верховної Ради України тощо. Ставало очевидним, що імперія вичерпала свої можливості.

Проте імперська бюрократія не мала наміру здавати своїх позицій, перейшовши у наступ проти республік. Свідченням цього стали події 13—20 січня 1991 р., коли московська влада вдалася до застосування військової сили у Литві та Латвії, щоб придушити там незалежницькі настрої. В Україні проімперські сили вдалися до інспірування сепаратистських настроїв. Залунали голоси про необхідність створення на півдні України "незалежної Республіки Новоросії", відновлення Донецько-Криворізької республіки, у Закарпатті пропагувалися ідеї русинства. Під тиском з Москви та потуранням Києва було проголошено кримську автономію. Об'єктом провокацій стало релігійне життя, нищилися пам'ятники героям визвольних змагань та жертвам Другої світової війни тощо.

Ще одним кроком Москви, спрямованим на збереження радянської імперії, мав стати загальносоюзний референдум, на який було винесене питання з лукавим формулюванням про необхідність збереження СРСР. Щоб нейтралізувати можливе посилення імперського центру, Верховна Рада України включила до бюлетеня й внутрішньо республіканське питання про те, що Україна може входити до складу Союзу лише на засадах Декларації про державний суверенітет. У Галичині додалося також трете питання: чи має Україна стати самостійною державою? Під час референдуму, який відбувся 17 березня 1991 р., на питання союзного бюлетеня ствердно відповіли 70,2 %, республіканського — 80,2, а в Галичині 88 % українців проголосували проти Союзу.

Провівши референдум, Москва, однак, не досягла поставленої мети, оскільки в одних республіках він відбувався паралельно з місцевими опитуваннями, а інші взагалі відмовилися від його проведення. Тому М. Горбачов розпочав переговори у Ново Оґарьово під Москвою з керівниками 9 республік, в т. ч. України, про зміст нового Союзного договору. Його попереднє підписання планувалося на 20 серпня 1991 р. Щоправда, Верховна Рада України відклала обговорення проекту союзного договору на вересень.

Подальша доля України вирішилася несподівано з погляду поточного моменту, але закономірно з огляду на її тисячолітню історію державотворення та постійне прагнення до волі. 19 серпня 1991 р. групою найвищих державних посадовців СРСР вчинила спробу державного перевороту. Путчисти прагнули не допустити підписання нового союзного договору та намагалися повернути радянську імперію до стану напередодні 1985 р. Проте їх задум наштовхнувся на рішучий народний спротив. Вже на третій день організатори перевороту визнали поразку. Так безславно закінчувалося понад 70-річне існування страхітливої імперії під назвою СРСР.

24 серпня відкрилась позачергова сесія Верховної Ради України. В умовах загальнонародного піднесення та повної розгубленості депутатів-комуністі в вона проголосила незалежність України, яка мала бути підтверджена на референдумі 1 грудня 1991 р. У наступні дні Президія Верховної Ради прийняла постанови про департизацію державних органів, установ та організацій, про заборону діяльності компартії України, яка була причетна до путчу, про передачу майна КПУ та КПРС на території України на баланс Верховної Ради та місцевих рад.

1 грудня 1991 р. відбувся Всеукраїнський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності України. В ньому взяли участь 84,2 % виборців, з яких 90,32 % проголосували за незалежність України.

Одночасно з референдумом відбулися вибори Президента України. Серед 6 кандидатів майже 62 % виборців підтримали Леоніда Кравчука.

Отже, після тривалого періоду бездержавності український народ отримав ще один унікальний шанс, щоб перетворити Україну на вільну, демократичну, заможну державу, яка б стала рівноправним партнером міжнародної спільноти.

94. Українська культура другої половини XX ст.
95. Україна в період утвердження національної державності. Президент Леонід Кравчук
96. Проблеми соціально-економічного та політичного реформування українського суспільства в 1994— 2004 рр. Президент Леонід Кучма. Прийняття нової Конституції
97. Українська помаранчева революція 2004 р.
98. Україна на сучасному етапі (2005—2010 рр.)
99. Діяльність України на міжнародній арені після проголошення незалежності
100. Культура незалежної України
Рекомендована література з курсу "Історія України"
Відчуття вічності. Вступне слово.
Книга перша. Лицарі дикого поля.