Історія України: відповіді на екзаменаційні білети - Лазарович M.B. -
96. Проблеми соціально-економічного та політичного реформування українського суспільства в 1994— 2004 рр. Президент Леонід Кучма. Прийняття нової Конституції

Влітку 1994 р. Президентом України було обрано Л. Кучму. Він спирався на підтримку промислового директорату, частини номенклатури та лівих політичних сил. Про бажаність його приходу до влади дала зрозуміти Москва. Кучма проводив передвиборну боротьбу під гаслами радикальних економічних реформ, відновлення зв'язків із Росією та іншими країнами СНД, надання російській мові статусу офіційної, боротьби з корупцією та організованою злочинністю.

Одним із перших кроків новообраного Президента стало ініціювання ним конституційного процесу, який завершився 28 червня 1996 р. ухваленням Конституції України. Вона проголосила Україну суверенною і незалежною, унітарною, демократичною, соціальною, правовою державою з єдиним громадянством та державною українською мовою. Найвищою соціальною цінністю в Україні визнаються людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який реалізує її через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. її громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Кожен має право на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань, свободу світогляду і віросповідання, об'єднання у політичні партії та громадські організації тощо. Суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Право приватної власності є непорушним. Конституція декларує також права на працю, відпочинок, соціальний захист, житло, охорону здоров'я, освіту, правову допомогу та ін. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Усі громадяни України зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України.

Головною проблемою новообраного Президента була економічна криза. Вже у жовтні 1994 р. він проголосив стратегію економічних перетворень, яка передбачала вивільнення цін, обмеження дефіциту державного бюджету, впровадження вільної торгівлі, сувору монетарну політику, масову приватизацію підприємств, земельну реформу.

Протягом перших 2—3 років після проголошення економічного курсу Л. Кучми в економіці окреслилися зрушення на краще. Почалась реальна приватизація, в результаті якої частка державної власності скоротилася з 96 до 62 %. Важливим підсумком стала фінансова стабілізація.

У вересні 1996 р. була проведена грошова реформа, її суть полягала у фактичній деномінації в 100 тис. разів карбованця, який перебував тоді в обігу, і заміні його гривнею. Разом з тим було здійснено лібералізацію цін, валютного курсу, роздержавлення земель тощо.

Однак, незважаючи на певну стабілізацію, що намітилася на 1997 р. у низці галузей, економічну кризу подолати не вдалося. І без того непросте фінансове становище України значно погіршилося внаслідок кризи в Південно-Східній Азії (1997) та Росії (1998). Загострення економічної ситуації передусім відобразилося на становищі населення; До 1999 р. середньомісячна зарплата, що виплачувалася вкрай нерегулярно, знизилася майже вдвічі і становила менше 50 дол. США. Зростали ціни на продукти та споживчі товари. Збільшилась чисельність безробітних. За межею бідності опинилася більшість українських громадян.

Причини - такого становища крилися в низькій якості економічної політики, відсутності політичної волі щодо оптимізації податкової системи" (прямі й непрямі податки сягали 60—80 %), зниженні бюджетних витрат тощо. Зокрема, жорсткі податкові вимоги за високих цін на кредитні ресурси паралізували виробничо-споживчий обіг. Втрата виробниками обігових засобів призводила до зниження конкурентоспроможності продукції.

Значною мірою чинна податкова система сприяла формуванню "тіньової" економіки, обсяги якої на 1999 р. сягнули не менше 60 % ВВП. По суті, "тіньовий" сектор економіки став економічною та фінансовою базою для утворення паралельної державі інфраструктури влади, деформував свідомість людей, призводив до правового нігілізму.

Негативним фактором для розвитку економіки став величезний зовнішній борг. Упродовж 1994— 1999 рр. він зріс більше ніж утричі й становив 12,5 млрд. дол. США за ліквідних валютних резервів у 768 млн. дол. Сюди додавалося зростання внутрішньої заборгованості з виплати заробітної плати, стипендій, пенсій, інших соціальних виплат, загальна сума яких збільшилася з 36 млн. до 12 млрд. грн.

Не вдалося Л. Кучмі розгорнути й широко рекламовану боротьбу з таким лихом, як корупція та хабарництво. У грудні 1999 р. він змушений був визнати, що "криміналізовані буквально всі сфери економіки" і "доводиться говорити про фактичну втрату керованості" економічними процесами. Україна перетворилася в одну з найкорумпованіших держав світу.

Загострення соціально-економічної та політичної ситуації в країні стало родючим ґрунтом для зростання впливу лівих сил. Свідченням цього був їхній успіх на виборах до Верховної Ради в березні 1998 р., які відбувалися за змішаною мажоритарно-пропорційною системою. Відповідно до поданих голосів КПУ отримала в парламенті 124 депутатських місця, Рух — 45, СПУ-СелПУ — 35, НДПУ — 23, "Громада" — 20, ПЗУ — 19, ПСПУ — 16, СДПУ(о) — 16. Решта місць дісталася безпартійним депутатам. Головою парламенту було обрано консервативно налаштованого представника селянської партії О. Ткаченка.

Кампанія з виборів Президента України розпочалася у травні 1999 р. Претендентами на президентську посаду було зареєстровано 15 осіб. За результатами голосування до другого туру виборів вийшли чинний Президент Л. Кучма та лідер комуністів П. Симоненко. Завдяки принципу "меншого зла" переміг Л. Кучма, набравши 56,25 % голосів.

Після президентських виборів унаслідок т.зв. парламентського оксамитового перевороту 2000 р. було створено правоцентристську парламентську більшість, - спрямовану на співпрацю з президентом і урядом, та реформування економіки. Новим головою парламенту став центрист І. Плющ. Реалізацію курсу реформ було покладено на новий Кабінет Міністрів, який з 22 грудня 1999 р. очолив колишній голова Правління Національного банку

України В. Ющенко. Урядова програма виходу з економічної кризи отримала назву "Реформи заради добробуту".

Після невпинного економічного занепаду впродовж 10 останніх років уряду В. Ющенка вдалося уникнути дефолту, реструктуризувати й скоротити на 17 % обсяг зовнішнього державного боргу; зберегти життєстійкість енергетичної системи; перейти до політики збалансованого державного бюджету; зміцнити фінансову дисципліну в країні; замінити бартер грошовими розрахунками; утримати стабільність грошової одиниці й поліпшити збирання податків настільки, що це дало змогу майже на третину скоротити заборгованість за заробітними платами, а пенсії навіть підвищити на 10 %; закріпити тенденції до економічного зростання. Якщо впродовж 1992—1999 рр. розмір валового продукту країни скоротився на 60 %, то протягом 2000 р. він уперше за десятиріччя зріс на 6 %.

Серед недоліків діяльності уряду В. Ющенка у 2000 р. — повільне вирішення соціальних завдань розвитку. Зокрема, внаслідок інфляції зростання реальних доходів населення, по суті, не сталося. Не вдалося йому створити безпечних і стабільних умов для національного капіталу, домогтися значного зниження податків, установити необхідний порядок у державному секторі економіки тощо. Однак названі проблеми нагромаджувалися роками і їх вирішення потребувало тривалого часу.

Свідченням правильності обраного кабінетом В. Ющенка курсу стало нарощування темпів економічного зростання в січні — квітні 2001 р. порівняно з аналогічним періодом попереднього.

На тлі ефективної діяльності уряду В. Ющенка повною несподіванкою стало рішення Верховної Ради України від 26 квітня 2001 р. про його відставку. Причини відставки, санкціонованої Президентом, крилися в тому, що політика В. Ющенка викликала незадоволення комуністів та олігархів, які, по суті, об'єднались у нову парламентську більшість. Щойно розбагатілі побоювалися втратити прибутки, їх непокоїла боротьба уряду проти корупції та тіньової економіки. Комуністів так само не влаштовувало оздоровлення країни, оскільки з поліпшенням умов життя народу їхні шанси перемогти на виборах істотно знижувалися.

Незважаючи на відставку уряду В. Ющенка, здійснені ним економічні реформи дали можливість новому Кабінету Міністрів, який з 29 травня 2001 р. очолив народний депутат України А. Кінах, продовжити курс на зростання економіки. Зокрема, у 2001 р. зростання ВВП в Україні становило понад 9 %. Проте надалі уряд А. Кінаха не зберіг динаміку позитивних економічних змін. Як наслідок, уже наприкінці того ж року сповільнилися темпи зростання реальних доходів населення, виробництва товарів народного споживання, промислової продукції та продукції ЛПК.

Новим прем'єр-міністром 21 листопада 2002 р. став голова Донецької облдержадміністрації В. Янукович. За його прем'єрства зростання економіки впродовж 2003—2004 рр. істотно прискорилося. Зокрема, приріст ВВП у 2003 (9,4 % ) та 2004 р. (12,7 %) перевищив середню величину за всі попередні роки незалежності. Заборгованість із зарплат скоротилася у 2,5 раза, а в бюджетній сфері була повністю погашена. Середня заробітна плата протягом 2 років підвищилася на 42 %, а мінімальна — на 44 %. Правда, це зростання населення не відчуло, оскільки ціни на товари, які становлять основу споживчого кошика, зростали втричі швидше, ніж реальні заробітки; державний борг України збільшився на 20 млрд. грн. Бездумне підвищення зарплат і пенсій, пов'язане з участю В. Януковича в президентських виборах, не лише призвело до дестабілізації фінансово-грошової сфери, знецінення гривні та стрімкого зростання цін, а й поставило на межу краху пенсійну систему держави.

На відміну від нехай повільних і непослідовних, але загалом позитивних змін, які, починаючи з 2000 р., відбувалися в українській економіці, події на політичній арені України мали протилежний знак. Другий президентський термін Л. Кучма розпочав з активних дій, спрямованих на реформування політичної системи. 16 квітня 2000 р. відбувся всеукраїнський референдум, учасники якого підтримали посилення президентської гілки влади за рахунок повноважень парламенту.

На заваді реалізації результатів референдуму стала політична криза наприкін. 2000 р. — у першій пол. 2001 р. Вона розпочалася з оприлюднення народним депутатом О. Морозом 28 листопада сенсаційних аудіо записів колишнього охоронця Президента М. Мельниченка начебто розмов Президента України та інших посадових осіб, які засвідчували причетність керівництва держави до викрадення, а можливо, й убивства, опозиційного журналіста Г. Ґонґадзе, повальну корупцію у найвищих ешелонах влади, порушення виборчого законодавства, прав людини, залякування суддів, обмеження свободи слова тощо.

У грудні — січні 2000—2001 рр. у багатьох містах виросли наметові містечка, які доносили інформацію про опір. Опозиційними до чинної влади силами було створено низку структур: комітет "Україна без Кучми", Форум національного порятунку, Громадський комітет опору "За правду", до яких увійшли такі відомі політики, як Ю. Тимошенко, Л. Лук'яненко, О. Мороз, С. Головатий, Т. Чорновіл та ін. їх основною вимогою була відставка Президента України та його найближчого оточення.

Апогею протистояння у державі досягло 9 березня 2001 р., коли під час святкування річниці народження Т. Шевченка в сутичці демонстрантів з міліцією постраждали десятки людей з обох сторін і сотні опозиціонерів було затримано.

Навесні напруженість у суспільстві почала спадати. Негативну реакцію Заходу на події в нашій державі істотною мірою пом'якшили дві визначні події: перший в історії візит в Україну Папи Римського Івана Павла II у червні 2001 р. та святкування 10-ї річниці проголошення державної незалежності України. Згодом політичні пристрасті вихлюпнулися на парламентські вибори 2002 р., що, як і попередні, відбувалися за змішаною мажоритарно-пропорційною системою. За результатами виборів перемогу святкував правоцентристський блок В. Ющенка "Наша Україна". До парламенту також пройшли КПУ, пропрезидентський блок "За єдину Україну", опозиційні блок Ю. Тимошенко й СПУ, а також СДПУ (о).

Тріумф опозиційно налаштованих до влади "Нашої України", КПУ, блоку Ю. Тимошенко та СПУ на парламентських виборах 2002 р. не приніс їм значних дивідендів. Натомість пропрезидентські сили завдяки потужній владній підтримці зуміли на лише перемогти у більшості мажоритарних округів, а й обрати головою Верховної Ради свого ставленика — В. Литвина, колишнього керівника Адміністрації президента. Це призвело до нечуваного протистояння між пропрезидентськими та опозиційними силами.

Восени Україною знову прокотилася хвиля протесту. Зокрема, 16 вересня, в день річниці загибелі Г. Ґонґадзе, опозиція провела в столиці Всеукраїнські народні збори "Повстань Україно!" за участю десятків тисяч громадян. Багатотисячні маніфестації відбулися в усіх обласних центрах, багатьох містах і селах. їх учасники висунули вимогу Президенту Кучмі про негайну відставку, ухвалили звернення до глав іноземних держав та організацій про міжнародну ізоляцію режиму Кучми. Як з'ясувалося згодом, ці протестні заходи, докорінно вплинувши на свідомість суспільства, були генеральною репетицією революційних подій 2004 р.

Отже, нав'язана Україні владою кланово-олігархічна модель розвитку довела її до глибокої кризи, ! тотальної бідності, безробіття, фактично стану національної катастрофи. Проте суспільство терпіло з останніх сил, чекаючи дня президентських виборів, щоб скористатися правом на вільне волевиявлення і легітимно змінити осоружну владу.

97. Українська помаранчева революція 2004 р.
98. Україна на сучасному етапі (2005—2010 рр.)
99. Діяльність України на міжнародній арені після проголошення незалежності
100. Культура незалежної України
Рекомендована література з курсу "Історія України"
Відчуття вічності. Вступне слово.
Книга перша. Лицарі дикого поля.
РОЗДІЛ ПЕРШИЙ
БОГДАН ГЛИНСЬКИЙ. Князь, гетьман українського козацтва.
Костянтин Острозький. Князь, великий гетьман литовський, гетьман українського козацтва.