Козацькі вожді України - Сушинський Богдан -
Григорій Тискиневич, гетьман запорізького козацтва.

Поки переважна частина козаків діяла в складі польського війська на просторах Московії, в самій Україні неабияк загострилася релігійно-політична ситуація. Саме так, релігійно-політична. Формально все почалося 1596 року, коли в Бресті (Бересті) з ініціативи Пали Римського та керівництва польської католицької церкви було вкладено унію. Тобто сталося об'єднання католицької та православної церков. Для українського народу це означало не тільки нові релігійні, а й національні утиски. Значна частина православних священників рішуче виступила проти уніатства, зібрала власний собор і створила власну церкву, що мала протистояти уніатству, єзуїтству, споляченню.

Відомо, що проти уніатства гостро виступив князь Василь-Костянтин Острозький. З'явилася ціла низка письменників-полемістів та проповідників, що прагнула довести протиправність унії, ЇЇ нежиттєздатність і богопротивність. Досить згадати імена афонського ченця Івана Вишенського, богослова Христофора Філалета з його трактатом "Апокризис", письменника, філософа й богослова Мелетія Смотрицького, архімандрита печорського Никифора Тура...

Не залишилися осторонь цієї боротьби і запорізькі козаки. Одним із перших владно подав голос на захист православна запорізький гетьман Григорій Тискиневич. Історикам не відомі будь-які обставини життя цього козацького вождя - звідки він походить, коли народився і коли помер, чи де загинув. Але в історію України він увійшов уже хоча б тим, що 29 травня 1610 року Тискиневич виступив з рішучою пересторогою-протестом проти прагнення уніатів позбавити православний люд його храмів. Зокрема, проти спроб покатоличити храми Києва.

До нас дійшли слова з його послання до церковних провідників Києва й усієї України, в якому гетьман заявив: "Разом з народом православної віри, старовинної релігії хочемо стояти при духовних особах, що не відступали і не відкинулись її, і проти завзяття напасників головами своїми її боронити".

Ця заява мала величезне значення. Адже зрозуміло було, що церковні діячі, переважна більшість яких - українці, з уніатством миритися не збираються. Отже, не минути збройних виступів. І тут церковникам-полемістам важливо було знати, на чиєму ж боці запорізькі козаки. Кого підтримує національне козацьке військо? Чи готове воно допомогти народові у його прагненні зберегти свою давню віру? На всі ці запитання гетьман Тискиневич дав вичерпну відповідь: "Головами своїми готові боронити православну віру!". І це одразу ж додало впевненості православному духовенству.

Особливо запекла боротьба розгорнулася в Києві навколо святині українців - Київського храму Святої Софії, що й досі прикрашає центр нашої столиці. Оскільки 1610 року уніатський митрополит Антоній Грекович захотів остаточно підпорядкувати собі Святу Софію, гетьман Тискиневич пише листа київському підвоєводі Холоневському, в якому знову підтримує зусилля православних церковників, а підвоєводі пропонує вбити Грековича як пса, де тільки його стріне. Даруймо йому зайву емоційність. Але ситуація, як бачимо, була надзвичайно складною.

На жаль, інших згадок про діяльність цього гетьмана наша історія не знає. Ми ж можемо констатувати, що іноді для народу багато важили не самі козацькі шаблі, а й козацьке слово, рішучість козацьких гетьманів, їх знання нюансів тогочасної політичної палітри. Відомо, що 23 лютого 1618 року кілька десятків козаків оточили будинок митрополита Грековича, схопили його і втопили в ополонці. Але нема відомостей, щоб Тискиневич був причетний до цієї розправи.

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ
Петро Сагайдачний, кошовий отаман, гетьман запорізького козацтва, гетьман України.
Петро Одинець, кошовий отаман низових козаків, український дипломат.
Дмитро Барабаш, гетьман запорізького козацтва.
Петро Жицький, наказний гетьман козацького війська.
Яцко Бородавка, гетьман запорізького козацтва.
Оліфер Голуб, гетьман реєстрового козацтва.
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ
Олексій Шафран, полковник, отаман запорізьких і донських козаків.
Марко Жмайло, гетьман запорізького козацтва.