Козацькі вожді України Т.2 - Сушинський Богдан -
Степан Опара, сотник медведівський, полковник, гетьман Правобережної України.

Степан Опара, сотник медведівський, полковник, гетьман Правобережної України.

На українському військово-політичному Олімпі доти незнана й дещо загадкова постать Степана Опари виникла в червні 1665 року. Цьому передували події в районі Медведівки, де сотникував цей полковник за призначенням гетьмана Тетері. Тут, поблизу Медведівки, війська Тетері, серед яких був і полк Опари, напали на військо російського воєводи Косагова, намагаючись не допустити його до Умані, де сиділи в оточенні вірні росіянам і гетьманові Брюховецькому козаки під командою кошового Сашка Туровця.

Подробиці кривавих сутичок, що точилися там, нас не цікавлять. Але зауважу, що саме дії в Медведівці та на її околицях розпалили бойовий дух полковника Опари. Відчувши, що сили обох гетьманів - і Тетері, і Брюховецького - досить незначні і ненадійні, він вирішив, що й сам може стати гетьманом. Тим паче, що тут, під Медведівкою, він опинився на чолі корпусу, який складався з двох козацьких полків, кількох загонів "охочих" та загону татар. Маючи під рукою таку силу, пан Опара войовничо роззирнувся навкруги:

"Хто тут проти того, щоб я став гетьманом Правобережжя? Відомо ж бо: хто при силі, той і гетьман". - "Ніхто не проти, батьку! - гукнуло у відповідь козацтво. - Бери булаву й веди!".

Булави як такої напохваті не знайшлося, але це не завадило Опарі підійти до Умані й наказати гарнізонові відчинити браму перед самим гетьманом. Варта заходилася чухати потилиці, намагаючись пригадати: був у них колись такий гетьман - Опара - чи ні? Не пригадала. Зате російський майор Свіньїн, який командував російським гарнізоном, умить дорозумівся, що це прийшли по його душу, і приготувався до оборони. Але Опара до бою не став. Він вишикував поперед свого війська загін татар і заявив городянам: "Бачите?! Це ще не всі. Позаду суне орда. Як не відімкнете брами, я однаково місто здобуду. Але тоді вже віддам його на поталу татарам. І спокійно дивитимусь на те, як ви оце дивитесь на мене".

Городяни зметикували: краще вже визнати нового гетьмана, ніж нового мурзу. І, попри незгоду росіян, браму розчинили. Росіяни спробували опиратись, але Опара частину таких завзятців перебив, частину полонив, а сам набрав у місті - з гарнізону та рекрутів - нові полки і, проголосивши Умань своєю столицею, заходився розсилати по всіх полках та сотнях — еге ж, як і кожен порядний гетьман, - універсали, закликаючи козацтво українське під свої прапори. Та козацтво не квапилось. Протягом останніх років воно вже бачило стількох гетьманів та претендентів, що, навчене гірким досвідом, почало пильніше придивлятися, хто є хто.

Особливо ж Опара намагався залучити до спілки реєстрових козаків. З їхньою допомогою новий "Правобережний" сподівавсь упорати всіх, хто стане супроти нього, і тим перетворитися з гетьмана самопроголошеного на гетьмана законного.

Загалом, плани його були далекоглядними. Опара досить добре уявляв собі розстановку сил тогочасних політичних та військових сил в Україні та за її кордонами. Але припустився двох помилок. Перша - всі свої плани він викладав у листах, не подбавши про надійну охорону гінців. Але татарська розвідка не спала. її агентура, що діяла і серед реєстро-виків, розголосила: знайшовся такий собі Опара. Він плекає намір ударити на білгородських татар, що підтримують Дорошенка. Не ловила гав і ханова контррозвідка, їй пощастило перехопити гінців, які везли листи до Івана Сірка та Василя Дрозда, полковника брацлавського. Що ж цікавого знайшли татари в цих листах? Зокрема, він приохочував полковників об'єднати свої військові сили і разом із ним, гетьманом, розгромити білгородських татар, а потім повиганяти з Правобережжя усі польські гарнізони. Тим паче, що чисельно вони були незначними. Одразу проти всіх? В політиці так не буває. То була його друга помилка.

Ну, а далі розгортається крутий середньовічно-політичний детектив. Білгородський хан, що стояв неподалік Січі, смиренно визнає себе за союзника й уклінно просить ясновельможного пана гетьмана завітати до себе в ставку та обговорити план наступних дій. Оскільки один загін татар, але кримських, уже був при війську Опари (до речі, в ті часи одні загони татар підтримували промосковську партію, другі - пропольську, і все за гроші та за право принагідно грабувати українське населення), то він поринув у мрії: чого б не поєднатися ще й з ханом та не вдарити на своїх, слов'янських, недругів у спілці з ним? А там... Там уже можна буде добрати способу й на самого хана...

Одне слово, пан Степан до ханської ставки прибув. Але хан, замість виголошувати - з келихом кумису в руці - тост за спільну перемогу, заарештував гетьмана з усім його почтом. Ні-ні, про страту Опари не було й гадки. Хан просто... продав його Дорошенкові. Авжеж, елементарно продав і за досить грубі гроші. А Дорошенко? Він посадив своє новопридбане "рухоме майно" на цеп і віддав його - вже не за гроші, а за саме лише "дзенькую бардзо" - полякам. Та ще й докинув листа - того, перехопленого, в якому Опара запрошував Сірка вдарити на поляків.

Поляки на відшкодування викупу Дорошенкові, як уже мовлено, не розщедрилися, зате розщедрилися на ката. Той і стратив гетьмана Правобережної України у Варшаві, на одному з майданів.

А таки "славні" були часи на нашій Україні!

Петро Дорошенко, гетьман України.
Лукаш Мартинович, кошовий отаман запорізького козацтва.
Михайло Кричевський, полковник, наказний гетьман українського козацтва.
Антон Жданович, полковник київський, генеральний суддя, наказний гетьман українського козацтва.
Павло Тетеря, гетьман Правобережної України.
Сашко Туровець, кошовий отаман запорізького козацтва.
Іван Брюховецький, кошовий гетьман, гетьман Лівобережної України.
Василь Золотаренко, полковник ніжинський, один з керівників повстання проти гетьмана І. Виговського.
Лесько Шкура, кошовий отаман запорізького козацтва.
Данило Єрмолаєнко, полковник переяславський, наказний гетьман.