Козацькі вожді України Т.2 - Сушинський Богдан -
Іван Ждан-Ріг, кошовий гетьман запорізького козацтва.

Нужен натяжной потолок в Киеве, Ирпене, Буче? тогда тебе сюда SkyKey
STOP! Тебе нужен реферат, курсовая, дипломная работа? тогда нажми КЛАЦ Промокод на скидку 5% для пользователей нашего сайта fr054-330

Іван Ждан-Ріг, кошовий гетьман запорізького козацтва.

Запорожці обрали його отаманом у лютому 1666 року, скинувши перед тим, на Раді, кошового Леська Шкуру. А скинули через те, як повідомляє Д. Яворницький, що той не пускав запорожців на виступ проти калмицьких загонів, які перебували в Україні союзниками гетьмана Брюховецького.

І козаки знали, кого обирати: від першого дня свого правління Ждан-Ріг розпочав наступ на Брюховецького та любих його серцеві калмиків.

А започаткувався конфлікт із листа кошового до гетьмана, в якому той не просто звинуватив Брюховецького у свавіллі, що заполонило всю Україну, а й виразно визначив власну позицію, даючи гетьманові кілька філософських порад, - отак собі, для роздумів. "Почули ми, що Москва буде на Кодаку, - читаємо разом з гетьманом у листі від кошового отамана запорожців, - але її там не треба. Зле чиниш, починаючи з нами сварку: зброя не допоможе, якщо удома не буде ладу. Хоча царська величність зробив тобі честь, але гідність ти дістав од Війська Запорізького. Військо ж не знає, що таке боярин (тут натяк на те, що цар "пожалував" гетьмана титулом боярина - Б. С), знає лише гетьмана..."

Задумайтеся над цими словами. Як повчально і цілком по-сучасному мовиться в листі, що коли вдома ладу немає, то жодна зброя справі не зарадить. Та й щодо честі од когось та гідності, винесеної з власного дому. Такі листи-застереження наших мудрих предків сучасним політикам українським не завадило читати якомога частіше та вдумливіше.

Чи ж прислухався Брюховецький до порад Ждана-Рога? На жаль, ні. Бін сам запросив російських воєвод в Україну, а тоді дивувався, що одному з них, Косагову довелось накивати п'ятами із Запоріжжя разом зі своїми ратниками. Та коли Косагов почав нарікати на кошового у Москві, а Брюховецький - з'ясовувати, що там сталося насправді, Ждан-Ріг тільки посміхнувсь у вуса, та написав гетьманові, що воєводи ніхто нікуди не виганяв. Сам утік і Так воно й було; запорожці не виганяли, але ставились до росіян так, як вони того й заслуговували, тож і тікали. До речі, це була тактика, яка давала змогу кошовому до часу не накликати гніву на себе, а гетьманських військ - на Січ.

Замість Косагова, до України прибув боярин Леонтьев. Але вже не на Кодак - туди він боявся потикатися. До того ж, хроністи твердять, що він мав чітку інструкцію царя: із запорожцями не ворогувати, поводитись чемно, лагідно переконувати, що жодних причин для конфлікту нема, а гнів, якщо він виникає, слід звертати не на росіян, - вони ж бо свої, одної віри, а втямити, хто їм приятель, а хто неприятель. На що козаки запорізькі резонно відповіли: та ми ж на неприятеля й звертаємо ( маючи за "неприятеля" саме росіян).

А в березні 1667 року сталася подія, яка мало не призвела до війни росіян із запорожцями. Річ у тім, що козаки напали на російського посла Юхима Ладиженського, який разом із татарським мурзою та численною охороною їхав у Крим, до хана - з подарунками та листом царя. Козаки перебили майже всіх татар, а подарунки одібрали. Брюховецький наказав розслідувати інцидент. Надійшли погрозливі листи з Москви, прибув спеціальний слідчий. Одне слово, щоб якось утихомирити і гетьмана, і царя, козаки скликали раду й усунули Ждана-Рога з отаманства.

Як згодом з'ясувалося, це був лише дипломатичний хід. Чому я так вважаю? Та тому, що вже за нового кошового - Остапа Васютенка, козаки вбили того ж таки посла Росії Ладиженського, коли він іще раз був наважився пройти до Криму повз Січ. І справа тут була не в постаті самого посла, а в тому, що козаки знали: Росія намагається поза їхніми плечима змовитися з татарами і разом протискати запорожцям. Це було вкрай небезпечно. Якщо Росія і Крим укладуть союз, то будь-який напад українських козаків на татар буде сприйматися як ворожі дії супроти росіян.

Ця ситуація ще раз підтверджує, що своїм непродуманим актом "возз'єднання* з Московією Богдан Хмельницький на багато десятиліть поставив Україну і, зокрема, запорізьке козацтво у дуже складне військово-політичне становище. Козацтво, весь український народ виявилися піділеними сферами впливу двох імперій, причому в окремі відтинки часу цей поділ набував навіть географічних ознак, оскільки по Дніпру пролягала межа між Лівобережною та Правобережною Україною.

Дізнавшись про вбивство, Брюховецький звинуватив у ньому екс-кошового Ждана-Рога, хоч жодних доказів на це не мав. І нажив собі в його особі ще одного ворога. Та й не тільки його. Незадоволених політикою Брюховецького ставало дедалі більше. І запорожці послали гінця з листом до Дорошенка. А невдовзі й ціла Січ стала на бік Дорошенка. Кон'юнктура змінилася - кошовим знову став Ждан-Ріг. Літописи донесли до нас відомості про надзвичайно успішний його похід - у жовтні 1667 року - до Криму. Козаки рушили тоді на татар двома великими загонами (другим командував Іван Сірко). Маючи під своєю булавою лише дві тисячі козаків (це дуже мало, якщо взяти до уваги, що поповнювати свої лави кошовий міг тільки коштом відбитих у татар полонених), - Ждан-Ріг перейшов мало не цілий Крим, захопив багато татарських поселень, розбив кілька загонів ординців і, зрештою, штурмом здобув фортецю Арбаутук.

Згадуючи про цей похід, наші історики називають його одним з найудатніших походів Івана Сірка. Так воно й було: козаки тоді повернулися в Україну, маючи в обозі майже дві тисячі визволених із татарського полону українців та ведучи з собою близько півтори тисячі полонених татар. Але згадують здебільшого тільки про Сірка, забуваючи що окремим загоном, як і всім походом, командував кошовий отаман Іван Ждан-Ріг, у підпорядкуванні якого перебував тоді Іван Сірко. ^ ^

Іван Біолковський, кошовий отаман запорізького козацтва.
Демян Многогрішний, наказний гетьман, гетьман Лівобережної України, гетьман сіверський
Євсевій Шашол, кошовий отаман запорізького козацтва.
Степан Вдовиченко, кошовий отаман, польовий гетьман запорізького козацтва, генеральний писар війська запорізького, гетьман війська запорізького.
Василь Дрозд, полковник брацлавський, керівник антипольського повстання.
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
Михайло Ханенко, полковник уманський, гетьман Правобережної України.
Іван Самойлович, полковник чернігівський, генеральний суддя, гетьман України.
Трохим Волошанин, кошовий отаман запорізького козацтва.
Василь Олексієнко, кошовий отаман запорізького козацтва.
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2017
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru