Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. -
Наслідки антитоталітарних демократичних революцій. Початок посткомуністичної епохи

Уході антитоталітарних революцій комуністи змушені були відмовитися від монополії на владу. З конституцій країн ЦПСЄ вилучено статтю, що узаконювала цю монополію. Керівна роль партії не може більше декларуватися й узаконюватися, її треба домагатися через виборчий бюлетень прийнятною для народу програмою і копіткою працею по її виконанню, бо розчарувати виборця дуже легко, а завоювати довір'я — важко. Багатопартійність, опозиція стали звичайною атрибутикою парламентської держави.

Це засвідчили перші вільні (після 1945 р.) вибори у країнах ЦПСЄ, більшість із яких відбулися в 1990—1991 pp. В Угорщині до влади прийшла коаліція на чолі з Угорським демократичним форумом, у Чехословаччині — Громадянський форум, у Румунії — Фронт національного порятунку, в НДР — християнські демократи, які основним пунктом своєї програми ставили проблему об'єднання Німеччини.

Крах комунізму, як теорії і практики, означав також крах тих партій, що стояли на платформі марксизму-ленінізму. Комуністичні партії або припинили своє існування, або перейшли на платформу західної соціал-демократії. Так, у січні 1990 р. припинила своє існування ПОРП. Тривалої еволюції зазнала СЄПН. БКП трансформувалася в Болгарську соціалістичну партію. В 1990 р. у двох югославських республіках до влади прийшли не комуністи. На певний час зникла комуністична партія Румунії, яка відкрито підтримала диктатора у грудні 1989 р. Гасла демократичного соціалізму, якими комуністи намагалися замаскувати збанкрутілу теорію, послужили лише засобом поступової еволюції свідомості частини обивателів в сторону демократичного мислення.

У ході та після антитоталітарних демократичних революцій у країнах ЦПСЄ відбулися разючі зміни. Формувалася багатоукладна економіка, виникла і функціонує багато-партійна система з її свободами та людськими правами. Остаточно ліквідовано загрозу повернення до тоталітаризму Маркса — Леніна. Процес реформування суспільства набув незворотного характеру. Навіть прихід до влади лівих у 1993—1994 pp. у Польщі та Угорщині, спричинений страхом частини населення перед безробіттям, швидким соціальним розшаруванням, втратою упевненості в завтрашньому дні, зростанням злочинності та іншими явищами, що супроводжували перехідний період, не міг серйозно вплинути на процес розбудови демократичного ладу в країнах ЦПСЄ. Та й ліві, екс комуністи, відмовилися вже від марксистсько-ленінських догм і переймають досвід європейської соціал-демократії. Тим більше, що проблеми перехідного періоду вирішувалися досить успішно. Так, Польща в середині 90-х років за темпами розвитку економіки опинилася на другому місці в Європі, а Чехія мала бюджет із знаком плюс.

Особливе значення для країн ЦПСЄ мав прихід до влади нових людей, колишніх дисидентів, противників тоталітарного режиму, людей з демократичним напрямом мислення. Головною позитивною ознакою нових керівників, таких як Вацлав Гавел, Желю Желєв, Йожеф Анталл, Тадеуш Мазовецький, Лех Валенса, було те, що вони не мали негативного досвіду, досвіду командно-адміністративної чи партійної роботи в умовах тоталітаризму.

Процеси, що відбуваються сьогодні у країнах Центральної та Південно-Східної Європи, не мають аналогів у минулому. Вперше в історії здійснюється перехід від ліворадикального тоталітаризму до демократії та сучасного цивілізованого суспільства. Безперечно, він буде тривалим і непростим.

Формування регіону Центральної та Східної Європи (ЦСЄ)

Після оксамитових революцій 1989 p., які покінчили з соціалізмом у країнах колишньої Східної Європи, вивели їх зі стану васальної залежності, привели до розпаду федерацій Югославії і Чехословаччини, завершився процес фундаментальних змін у регіоні. Зник поділ на Східну і Західну Європу. Між Західною Європою і Росією виник регіон із 18 країн з населенням 190 млн. чол. і сукупним валовим продуктом 900 млрд. дол. (Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Словенія, Хорватія, Македонія, Югославія, Боснія і Герцеговина, Албанія, Україна, Молдова, Латвія, Литва, Естонія та, з певним застереженням, Білорусь, яка дедалі більше тяжіє до об'єднання з Росією).

Це район змішаних етносів, що характеризується підвищеною національною чутливістю і "балка ні за цією", тобто спробами вирішувати власні проблеми за участю і підтримкою великих держав. До того ж за останні 50 років у регіоні зросло недовір'я до Росії, яка силою нав'язала тут соціалізм, а окремі народи позбавила суверенітету. Водночас невіра в демократизацію Росії змушувала країни ЦСЄдистанціювати-ся від неї. Певну роль у цьому процесі відіграла й зовнішня політика Росії, зокрема розгорнута нею кампанія з метою недопущення розширення НАТО на Схід, що сприймалася як імперська. Звідси прагнення примкнути до західноєвропейських структур — НАТО та ЄС. Така позиція країн ЦСЄ засвідчує їх повернення до Європи, європейський вибір. Відмова від розширення НАТО на Схід означала б для них визнання російського вето на їхні власні рішення. А це вже розцінюється як втручання у внутрішні справи, що, зрозуміло, викликає абсолютне неприйняття. Вислання Варшавою на початку 2000 р. дев'яти російських дипломатів, звинувачених у шпигунстві, стало демонстрацією нових, незвичних для Росії, міждержавних відносин, що стали реаліями регіону ЦСЄ.

Усі спроби Росії не допустити виокремлення регіону, його гравітації у бік Заходу навіть шляхом каяття за 1956 р. в Угорщині і 1968 р. у Чехословаччині не дали бажаного результату. Навіть економічні та соціальні труднощі першої половини 90-х років не сприяли об'єднанню Росії з її колишніми васалами і напівколоніями. Період попередньої 45-річної "дружби" обидві сторони розцінювали з протилежних позицій. Сателіти вважали себе експлуатованими, а радянське суспільство було впевнене, що звалило на свої плечі важкий тягар доброчинства, допомагаючи своїм "молодшим братам" будувати соціалізм. До того ж за лояльність не завжди слухняних союзників доводилося платити високу ціну. Значною мірою цю слухняність забезпечувала дешева сировина з Радянського Союзу. Коли ж Росія запровадила світові ціни на сировину і розрахунки за неї у конвертованій валюті, структура колишніх зв'язків вмить розвалилася. Якщо у 70—80-ті роки 40 % господарських зв'язків РЕВ було орієнтовано на СРСР і лише 25 % — на Захід, то наприкінці 1990-х років 70 % експорту Польщі й Угорщини, 57 % — Чехії та Словаччини йшло на Захід.

Починаючи від 1993 p. західні прямі інвестиції ринули до країн ЦСЄ, особливо туди, де швидко й ефективно проводилися реформи, що сприяли переходові до ринкової економіки. Це було особливо помітно в Польщі, Чехії та Угорщині. ЦСЄ став динамічним районом Європи. За даними Комісії Європейського Союзу середньорічні темпи зростання ВВП десяти країн ЦСЄ (Болгарія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Чехія, Естонія) у 1996— 1997 pp. сягали 5 %. Особливо успішно розвивалася Польща — у 1995 р. цей показник склав 7 %, у 1997 — 6,7 %. За темпами економічного розвитку в Європі Польща поступалася лише Ірландії. Економічні успіхи означених країн дають відчутні результати: зменшується безробіття, згортається інфляція, поступово, але неухильно зростає добробут населення. Однак різниця у рівні життя в цих країнах досить значна.

Початок реалізації європейського вибору

Своє майбутнє країни ЦСЄ пов'язують з інтеграцією у Західну Європу. Перші успіхи на цьому шляху були досягнуті уже в 1999 p., коли членами НАТО стали Польща, Угорщина, Чехія. Однак масове входження країн регіону до європейських структур було започатковане наприкінці 2002 р. На саміті НАТО у Празі, що відбувся 22 листопада 2002 p., було прийняте рішення про запрошення до Альянсу Естонії, Латвії, Литви, Болгарії, Румунії, Словаччини та Словенії. Вони стануть повноправними членами НАТО у 2004 р. Через три тижні, 12—13 грудня, Копенгагенський саміт глав держав-членів Європейського Союзу запропонував десяти європейським країнам (Естонія, Латвія, Литва, Кіпр, Мальта, Польща, Словацька Республіка, Словенія, Угорщина та Чеська Республіка) стати повноправними членами Союзу. Вісім із них — країни регіону ЦСЄ, колишні соціалістичні країни й навіть радянські та югославські республіки. Протягом двох наступних років їм доведеться докласти чимало зусиль, щоб наблизитися до показників, яких вимагає членство в такому поважному Союзі. На саміті визначена й майбутня група вступників до ЄС. Болгарія, Румунія і, мабуть, Хорватія стануть його членами у 2007 р.

Формування регіону Центральної та Східної Європи (ЦСЄ)
Початок реалізації європейського вибору
Розділ 3. КРАЇНИ БАЛТІЇ
ЛИТВА
"Розлучення" по-литовськи
Перехідний період Бразаускаса — Ландсбергіса
На шляху до високо розвинутої економіки, ЄС і НАТО
Зовнішня політика
ЛАТВІЯ
Перервана незалежність: 1940—1991 pp.