Політична історія України - Танцюра В.І. -
Національно-революційна течія

На правому фланзі українського національно-визвольного руху знаходилась створена у 1902 р. з ініціативи М. Міхновського (1873—1924) Українська народна партія (УНП). її лідери вийшли з РУПу, не погоджуючись з програмними настановами щодо пріоритетності соціального визволення й автономії України у складі Росії. Вони виступали за повну національну незалежність України. Керівниками партії також були М. і С. Шемети, О. і С. Макаренко, О. Степаненко та ін.

Махновський Микола Іванович (1873—1924) — визначний український громадсько-політичний діяч, активний прихильник державної незалежності України, основоположник і перший ідеолог українського націоналізму. Народився на Полтавщині Закінчив юридичний факультет Київського університету, працював адвокатом у Харкові. В 1914 р. мобілізований до царської армії, підпоручик. 1917 р. працював у Київському військовому суді. Один з організаторів і голова товариства Український військовий клуб ім. гетьмана Полуботка", від якого на Українському національному конгресі обраний до ЦР. 1918 р. підтримав гетьмана П. Скоропадського. 1919—1924 pp. працював на Кубані. 1924 р. закінчив життя самогубством.

Програмні орієнтири УНП спочатку визначала робота М. Міхновського "Самостійна Україна". Спираючись на досягнення історичної та правової науки початку XX ст., він рішуче відкидав аргументи противників незалежності України: говорити, "ніби ми ніколи не складали держави і через те не маємо під собою історичної підстави, є тільки випливом неуцтва й незнання ані історії, ані права". Нагадавши пункти Переяславських статей, М. Міхновський робить висновок, що це був договір двох рівних сторін, двох держав, які, залишаючись "цілком незалежні одна від другої щодо свойого внутрішнього устрою, схотіли з'єднатися для осягнення певних міжнародних цілей". Московські царі, а потім і російські імператори порушили Переяславський договір. Нинішня державна адміністрація поводить себе в Україні як у завойованій країні. Цей факт сам по собі спростовує поширювану прихильниками царату тезу про існування єдиного російського народу, братерство українців і великоросів.

Для поступального розвитку України потрібна власна держава, здатна акумулювати матеріальні й культурні ресурси на користь нації. Тому весь національно-визвольний рух необхідно об'єднати та спрямувати до однієї головної мети: "Одна, єдина, неподільна, вільна, самостійна Україна, від гір Карпатських аж по Кавказькі". На думку М. Міхновського, лідером національного визволення може стати тільки українська інтелігенція, нове покоління якої виходить на арену політичної боротьби.

У 1902—1904 pp. він написав і видав у Чернівцях та Львові теоретичні й програмні роботи — "Робітницька справа у програмі УНП", "Справа української інтелігенції в програмі УНП", "Робітницьке свято Першого мая", "Десять заповідей УНП". У 1906 р. з'явилась "Програма УНП", у якій було конкретизовано ідею всеукраїнської революції, суб'єктами якої повинні стати українські робітники й хлібороби. Було висловлено мінімальні вимоги щодо термінового поліпшення економічного стану експлуатованих верств українського суспільства у російській імперії, запровадження місцевої автономії в адміністративному житті, судовій, релігійній, просвітницькій справах. Головна мета — створення самостійної української держави, що забезпечить соціальні перетворення у соціалістичному напрямі.

М. Міхновський відкидав можливість співробітництва УНП із загальноросійськими ліберальними та соціалістичними партіями, доводячи, що справа визволення України може бути тільки справою українського народу. Ідеї М. Міхновського не спрямовувалися "проти російського, чи польського селянина, робітника-неукраїнця. Вони мають на увазі російських, чи зрусифікованих урядовців, поміщиків чи капіталістів різних національностей, які експлуатують український народ, прагнуть зрусифікувати його, позбавити національних коренів... Націоналізм Міхновського — це, головним чином, оборонний, захисний націоналізм. Це — антитеза, протидія великодержавному шовінізму панівної нації", — зазначають сучасні історики І. Ф. Курас, Ф. Г. Турченко, Т. С. Геращенко.

УНП не стала масовою загальноукраїнською організацією. Центром її діяльності був Харків. Члени організації брали участь у Харківському "Обществе распространения в народе грамотности", заснували "Третє харківське товариство взаємного кредиту" (1909—1914). У 1903 р. була створена бойова організація партії — "Оборона України", яка мала оголосити у вирішальний час загальноукраїнське повстання. М. Міхновський видавав у Харкові часописи "Слобожанщина" та "Сніп" (1906, 1912).

Українські ліберали: програма, тактика
8.3. Українські фракції в парламентах Росії та Австрії
Умови парламентської діяльності українців
Українські фракції та українське питання в Державних думах Російської імперії
Українські фракції в австрійському парламенті та Галицькому сеймі
Запитання. Завдання
9. Національно-демократична революція в Україні. Боротьба за державність (1917-1920)
9.1. Створення Української Центральної Ради та її політична діяльність
Військове будівництво та його роль в національно-державному відродженні України
Криза в українсько-російських відносинах влітку 1917 — взимку 1918 pp.