Основи менеджменту - Федоренко В.Г. -
4.1.1. Сутність і зміст підприємницької діяльності в системі ринкових відносин

Розділ 4. Підприємництво та підприємство у сучасному менеджменті

4.1. Підприємництво як вид управлінсько-організаторської діяльності в ринковій економіці

4.1.1. Сутність і зміст підприємницької діяльності в системі ринкових відносин

Розвиток підприємства як виду управлінсько-організаторської діяль­ності історично пов'язаний з еволюцією продуктивних сил і виробничих відносин. Управлінська наука, яка відображає в сукупності своїх теоретичних положень і зміни, що відбуваються в системі виробничих відносин, відповідним чином реагує на їх уявлення про сутність підприємства як складного соціально-економічного явища.

У процесі еволюції підприємництва сформувалося чотири концеп­туальних підходи до уявлення про його сутність і зміст, організаційно-правові форми та етапність розвитку.

В західній економічній теорії поняття "підприємництво" було зафіксоване ще на початку XVIII ст. англійцем Р. Кантільйоном. Він розглядав підприємництво як особливу економічну діяльність, головною ознакою якої є ризик. Р. Кантільйон вважав, що підприємець - це людина, яка закуповує засоби виробництва, щоб виробляти і продавати продукцію з метою одержання прибутку, і несе витрати, не знаючи, за якими цінами відбудеться їх реалізація. Отже, крім здійснення підприємцем виробничої і торгової функцій, у цьому визначенні автор підкреслює таку рису підприємства, як ризик і невизначеність, що пов'язані зокрема з неможливістю передбачити ціни при реалізації виробленої продукції. Тож у першому концептуальному підході підприємництво розглядається як явище, що, по-перше, ототожнюється із ризиком і фінансовою відповідальністю, а по-друге, характеризується наявністю у підприємця власності на засоби виробництва.

У другому підході попереднє уявлення про підприємництво допов­нюється роллю організатора, яку має виконувати підприємець. Типовою для цього підходу є думка Ж.- Б. Сея, який робить акцент на організуючій функції підприємця, визначає його як людину, що здатна організувати інших, забезпечити раціональну комбінацію факторів виробництва (землі, праці, капіталу). Цей автор ставить підприємця в центр виробничого процесу. На значенні управлінської праці наголошував й Адам Сміт, котрий, хоча й уявляв економіку самодостатнім механізмом, функціонування якого забезпечується дією "невидимої руки", водночас виокремлював постать управлінця.

У визначенні, яке дав наприкінці 18 ст. Бодо, зазначені риси різних підходів інтегруються - підприємець розглядається вже як людина, що володіє підприємством і при цьому планує, організовує і контролює виробничий процес.

Ті зміни, які мали місце у розвитку капіталістичних виробничих відносин, розширили форми підприємства, сферу його дії. Останнє породило третій підхід до трактування суті підприємництва.

Наприкінці XIX ст. Френсіс Уокер вводить розмежування суб'єктів підприємництва - виокремлює тих, хто володіє капіталом і надає Його виробникові, одержуючи за це відсотки, і тих, хто отримує прибуток завдяки своїм організаторським здібностям. Інші автори додають до характеристики підприємництва такі риси, як розвиток функції власності, орієнтованої на зростання капіталу і привласнення прибутку, створення й організацію роботи нового підприємства. Отже, в концепціях третього напрямку підкреслюється основна риса підприємництва - його прямий стосунок до власності.

Таким чином, підприємець, на думку видатних теоретиків минулого, - це людина, яка на свій страх і ризик, за власні кошти організує процес виробництва з метою одержання прибутку, виявляє ініціативу. Власне, така сутнісна характеристика підприємця з невеликими модифікаціями лишається незмінною до сьогодні. Проте існує думка, відповідно до якої пряме володіння підприємцем засобами виробництва певною мірою стримує його економічну активність і заважає розкриттю організаційного таланту. Але у суспільній свідомості підприємництво все одно розглядається як пряма функція власності. Панівною залишається думка, що дії підприємства орієнтуються на зростання капіталу, розвиток виробництва і привласнення прибутку. Головним аргументом на її користь є те, що підприємництво у відриві від власності стає підпорядкованим фактором і, по суті, являє собою управлінський процес, звичайну роботу за наймом - "найманим менеджером" або "першим менеджером" (якщо йдеться про вищі управлінські ланки).

На сучасному етапі розвитку підприємництва, основною рушійною силою якого є особистий інтерес, коли кожен підприємець прагне робити те, що вигідніше йому самому, відбулися помітні зміни у співвідношенні функцій власності й підприємництва. Навіть не володіючи засобами виробництва, підприємець в умовах інформаційно-інноваційної революції є власником свого інтелектуального капіталу, інтелектуальної власності, без якої здійснення будь-яких складних інноваційних проектів стає неможливим. У процесі поєднання цих форм власності, з одного боку, інтелектуальної, а з іншого - матеріальної, можна очікувати значних прибутків як власником засобів виробництва, так і власником інтелектуального капіталу. Таке взаємодоповнення інтелектуальної і матеріальної форм власності та розподілу прибутку пропорційне матеріальному майну одного і таланту, організаторським якостям іншого, є характерною рисою сучасного цивілізованого ринку у стабільних і розвинутих країнах.

Тому для четвертого підходу до сутності підприємництва властивий його розгляд як виду управлінсько-організаторської діяльності, що здійснюється на основі особливого підприємницького таланту людини, яка має здатність виявляти перспективні напрямки розвитку бізнесу в непередбачуваній ринковій ситуації, може визначати незаповнені й найбільш прибуткові ринкові "ніші", будувати ефективні підприємницькі проекти, насамперед з використанням нововведень.

Видатний австрійський теоретик підприємництва И. Шумпетер наголо­сив на такій якості підприємництва, як новаторство, "поставив на п'єдестал" підприємця-новатора, рішуче підкреслював ідею розвитку підприємництва на основі головного джерела - нововведень, спрямованості на організацію нових підприємств, передових технологій. При цьому важлива його думка про те, що право власності на промислове підприємство або взагалі на будь-яке майно не є суттєвою ознакою підприємця. За И. Шумпетером, ринковій економічній системі притаманний саморух завдяки безперервному процесу відтворення нових комбінацій факторів виробництва, пошук яких і стає основною рисою підприємця. Саме цим він відрізняється від інших суб'єктів господарювання, які можуть використовувати тільки наявні засоби виробництва, сталі технології, стандартні форми і методи господарської діяльності. Але при цьому підприємець як самостійний суб'єкт ринку та власник інтелектуального капіталу несе особисту відповідальність за результати діяльності, на відміну від звичайного менеджера, який працює за наймом. Таких поглядів дотримувався й Ф. Хайєк. Він вважав, що економічна конкуренція спонукає підприємців до безперервного пошуку нових поєднань знань індивіда з виробничими і людськими ресурсами, які доступні у цій ринковій ситуації. Тому сутність підприємництва - пошук і вивчення нових економічних можливостей, нової економічної поведінки, а не виду діяльності. Певне узагальнення кількох поглядів на підприєм­ництво здійснив відомий автор А. Шапіро. Він наголошує, що практично всі визначення підприємця і підприємства мають на увазі таку поведінку, яка охоплює низку складових. Це, по-перше, елементи ініціативи; по-друге, процес організації або реорганізації соціально-економічних механізмів, що дає можливість вигідно використовувати фактори виробництва з урахуванням конкретної ситуації; по-третє, властивість і вміння брати на себе відповідальність за можливу невдачу (тобто готовність до ризику). Такий погляд також висловлюють американські економісти К. Р. Макконнелл і С. Л. Брю, автори популярного підручника "Економікс", які розглядають підприємницькі властивості як певний людський ресурс і визначають чотири взаємопов'язані функції підприємства:

1) прояв власної ініціативи поєднання факторів виробництва, всіх ресурсів для вироблення якого-небудь товару чи послуги, що обіцяє бути прибутковим діалогом;

2) прийняття основних неординарних рішень управління підпри­ємством, які визначають його успішну діяльність;

3) впровадження інновацій шляхом виробництва нового виду продукту або вдосконалення і радикальні зміни виробничого процесу;

4) підприємець - це людина, яка ризикує, несе відповідальність за економічний ризик. Йому не гарантований прибуток і загрожує банкрутство.

До того ж, підприємець - це новатор, який іде на ризик і прагне вироб­ляти на комерційній основі нові продукти, використовувати нові виробничі технології, нові форми організації бізнесу. Саме новаторство і творчість відрізняють підприємця і бізнесмена від господарників. Як зазначається у вітчизняній літературі, бізнесмен може бути підприємцем-новатором, а може, на відміну від підприємця, бути звичайним господарником.

У Господарському кодексі України зазначається: "Підприємство - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку" (стаття 42).

Отже, сучасні концепції підприємництва визначають підприємця як власника, який іде на економічний ризик заради реалізації новаторських ідей та одержання прибутку, самостійно організовує і планує господарську діяльність, розпоряджається кінцевими результатами.

Таким чином, на кожному етапі економічного розвитку залежно від рівня продуктивних сил, змісту державної економічної політики фор­мується певне "обличчя" підприємницької діяльності, розвиваються саме ті риси, що найбільше потрібні в конкретних історичних умовах.

Отже, у наведених концептуальних підходах до характеристики сутності підприємництва зауважуються його важливі сторони, а метою цієї діяльності визнається насамперед отримання підприємцем прибутку. Проте не зазначається суспільна спрямованість підприємництва. Лише окремі автори додають до характеристики підприємництва як основну мету виробництво і пропозицію на ринку такого товару, який не тільки принесе підприємцю прибуток, а й викличе інтерес споживачів. У західних країнах після багатьох десятиріч еволюції, в умовах постіндустріального суспільства і соціально-орієнтованої економіки, сформувалися певні загальнолюдські цінності. Підприємництво все більше набуває соціальної спрямованості. Значною мірою завдяки цьому забезпечується добробут нації, збільшується зайнятість, відбувається самореалізація трудових здібностей підприємцем і найманим працівником. Але це не знайшло відображення у змісті нових теорій і концепцій.

У зв'язку із цим окремі автори запропонували концепцію етичного підприємництва, до основних характеристик якого зараховується багато сутнісних якостей цієї діяльності та певних обмежень. Насамперед йдеться про раціональне і гармонійне узгодження економічних інтересів власника (власників) фірми, підприємця, колективу, яким він керує, а також соціально-економічних потреб суспільства, що можуть заходити і заходять у певні суперечності. Основною суперечністю підприємництва вважаємо проблему розподілу прибутку.

Хоча привласнення підприємцем прибутку, безумовно, є провідним, рушійним мотивом підприємництва, збільшення прибутку повинно відбуватися адекватно до рівня задоволення потреб трудового колективу і суспільства. Він має підвищуватися не за рахунок збільшення норми прибутку, а на основі збільшення масштабів підприємництва, швидкості обігу капіталу, реалізації інноваційних підходів і впровадження нових технологій. По-друге, етичне підприємництво - це плідна діяльність, що спрямовується не лише на отримання прибутку власником (співвласниками) і безпосередньо підприємцем, на задоволення позитивних потреб споживачів, а й дає відчутні матеріальні і соціальні результати, користь конкретним громадянам, всьому суспільству.

У концепції етичного підприємництва задоволення суспільних потреб і одержання прибутку підприємцем стають пріоритетними. Отже, навряд чи до етичного підприємництва можна зарахувати виробництво хоч і дозволених, але шкідливих речей і речовин (алкоголь, тютюн), а також рекламу іноземних товарів, придбання яких зрештою впливає на скорочення зайнятості в країні, виробництво і рекламу дозволеної, але низькоякісної продукції, демонстрацію фільмів і телепередач зі сценами жорстокості, насилля, відвертого сексу тощо.

Етичне підприємництво не можна ототожнювати з етикою підприємництва. Остання є передумовою етичного підприємництва, його базою.

4.1.2. Функції та умови здійснення підприємництва
4.1.3. Основні ознаки підприємництва та його місце в системі менеджменту
4.1.4. Суб'єкти, об'єкти, види та форми підприємництва
4.1.5. Права, обов'язки та відповідальність підприємця у системі управління
4.2. Менеджмент у сучасному підприємницькому секторі України
4.3. Сучасний стан та шляхи удосконалення системи управління підприємницькою діяльністю в Україні
4.4. Підприємство - основний суб'єкт господарювання у системі ринкових відносин
4.4.1. Сутність підприємства, його функції та принципи підприємницької діяльності
4.4.2. Види підприємств у ринковій системі управління
4.4.3. Організаційні форми підприємств, їх економічна характеристика та механізми управління