Педагогіка вищої школи - Туркот Т.I. - Мистецтво володіння студентською аудиторією

Якщо абстрагуватися від теорії і звернутися до педагогічної практики, то однією з найбільш актуальних проблем, котрі хвилюють викладачів вищої школи, є проблема формування лекторської майстерності, в структуру якої входить уміння володіти студентською аудиторією. Тому одним з першочергових завдань, які слід вирішити молодому викладачеві, - є створення позитивного враження на слухачів. Зазначимо, що 7% першого враження сформує те, як говорить викладач;

38% - що він говорить; 55% - як він виглядає. На схемі 9 запропонована класифікація знакових систем передачі інформації викладачем, яку слід урахувати в практичній діяльності.

Схема 9

Загальна класифікація знакових систем передачі інформації викладачем

Загальна класифікація знакових систем передачі інформації викладачем

Отже, якщо лектор - викладач намагається стати авторитетним джерелом інформації, то слід звернути особливу увагу на структуру та зміст лекції, яку планується прочитати. Навчальна інформація на лекції повинна бути: актуальною, значущою, науково достовірною, аргументованою, змістовною, чітко структурованою.

Викладаючи зміст лекції, необхідно відповідно до означеного плану називати питання, чітко розкривати їх зміст, завершуючи короткими висновками, і, забезпечуючи логічний зв'язок, переходити до наступного питання. Такий підхід допомагає студентам краще усвідомлювати зміст кожної обговорюваної проблеми, осягати структуру лекції у цілому. Мова лектора повинна мати певну синтаксичну архітектуру:

- речення мають бути порівняно короткими, простими за синтаксичною побудовою;

- фрази повинні бути виразними;

- бажаними є слова і вирази: "розглянемо", "прошу звернути увагу", "зупинимося детальніше...", "підведемо підсумок" тощо;

- безумовною вимогою є дотримання правил орфографії, пунктуації, розумне використання лексичного багатства мови.

Лекторська майстерність передбачає також вибір правильної дистанції в аудиторії. Ця відстань на лекції має бути в діапазоні від 1,2 до З м і більше (так звана соціальна і громадська зони). Наближення під час лекції на меншу відстань означатиме вторгнення в особистісну зону студентів і може викликати у студентів психологічний дискомфорт, особливо якщо порушувати ці кордони систематично. Однак іноді це можна робити для демонстрації свого дружнього відношення і бажання більш довірливого спілкування.

Лектору слід також весь час пам'ятати про положення тіла по відношенню до слухачів. Оптимальне положення - обличчям до аудиторії (а при записах на дошці - впівоберта до неї), найгірша позиція - спиною до аудиторії. Коли студенти перемальовують схему чи таблицю, можна пройти між рядами з метою контролю за їх роботою і конспектуванням.

На початку лекції нотатки слід покласти туди, де їх можна добре бачити і вільно користуватися ними, а також вибрати зручне місце для годинника, щоб слідкувати за часом.

Початок лекції - це завжди складний момент. Коли лектор почав говорити і подолано перше хвилювання, необхідно намагатись почути свій голос і прослідкувати за інтонацією. На початку лекції бажано зробити стислий початковий коментар: інтонацією голосу, цікавим фактом необхідно привернути увагу аудиторії.

Важливо вміти утримувати увагу студентів у процесі лекції. Психологічні дослідження доводять, що тривалість та концентрація уваги досить обмежена: час між піками уваги сягає приблизно восьми хвилин. Згадаємо розмірковування героя повісті А.П.Чехова "Скучная история професора Миколи Степановича (його прототипом, на думку багатьох дослідників, був учений - гістолог, професор МДУ проф. Бабухін), методику проведення лекції якого ми аналізували в модулі 3. Для активізації уваги студентів слід використовувати наочність, звертатись до аудиторії з запитаннями, використовувати технічні засоби навчання. Іншими ефективними засобами привернення уваги є: залучення слухачів до участі в обговоренні проблеми, наведення історичних довідок, проблемні запитання, співвідношення теми з потребами студентів тощо.

У ракурсі лекторської майстерності великого значення набуває вміння викладача досконало володіти своїм голосом. Паралінгвістичні особливості мовлення можна віднести до професійно важливих педагогічних якостей. Гучність голосу може бути пов'язана з природними даними особистості, будовою гортані, шириною грудної клітки, типом дихання тощо. Одні люди навіть у звичайних умовах говорять дуже голосно, тому що це їх індивідуальні особливості. Тихий голос також може бути результатом сукупної діяльності різних психофізіологічних механізмів. Дуже часто гучністю або силою голосу свідомо маніпулюють, доводячи їх до крику або до дуже тихої мови, навіть до шепоту. На лекції більш ефективною є техніка постійної зміни гучності голосу з акцентом на найбільш важливих моментах інформації. Визначення, найбільш важливі повідомлення, дати, прізвища, географічні назви і т.п. можуть підкреслюватися інтонаційно та висотою голосу, подібно тому як у письмовій мові окремі слова і речення виділяються шрифтом, розміром, підкреслюванням. Монотонна мова без інтонаційних наголосів приводить до послаблення уваги слухачів і втрати інтересу до лекції і, навпаки, жвава, виразна, інтонаційно багата мова стимулює слухачів, тримає їх увагу і мислення в тонусі. Недопустимим яа лекції є варіант перекрикування студентів і глушіння їх своїм голосом. Така поведінка викладача призводить до ще більшого посилення шуму в аудиторії і безладу, кінцевим результатом яких є відсутність інтересу до предмету і низька якість знань.

Гучність голосу пов'язана з його висотою, а тип голосу - зі статевими ознаками, роботою ендокринних залоз, загальним самопочуттям людини, особливостями будови її тіла, віком. Слід знати, що для сприйняття більш приємні низькочастотні голоси з багатим тембром. Високочастотні голоси з металевим відтінком можуть викликати роздратованість, агресію, суб'єктивне відчуття злості.

Ураховуючи те, що звучання голосу саме по собі ще не визначає якість процесу мовлення, а змістовна сторона мовлення пов'язана з утворенням членороздільних звуків - носіїв змісту, слід включити в поняття мовної техніки питання дикції (те, що належить до утворення та вимови голосних та приголосних звуків людської мови). Нарешті, до мовної техніки слід віднести ще один важливий компонент - орфоепію - правила літературної вимови та наголосу. Орфоепія встановлює норми вимови тих чи інших звуків та їхніх сполучень, визначає закономірності складового наголосу. Подібний поділ техніки мови на окремі елементи досить умовний і проводиться лише для зручності пояснень окремих елементів звучної мови. Живе мовлення - складний динамічний процес, в якому тісно взаємопов'язані та взаємообумовлені всі названі елементи мовної техніки. Чітка та ясна дикція є необхідною для педагога, актора, читця, оратора, лектора. Погана дикція заважає розумінню аудиторією суті тексту, що проголошується. К. С. Станіславський, ідеї якого використовуються у формуванні основ педагогічної майстерності, писав: "У гарного актора повинні звучати всі голосні та приголосні. Тільки тоді він буде любити слово. Якщо він звикне до цього, тоді він не буде базікати. Це пов'язане в першу чергу з його уявленням, але потрібно також, щоб він полюбив слово, як звук, як спів... вірш можна читати тільки тоді, коли поставлений голос... коли звук йде в маску, в тім'я. Тоді... слово буде співати"*.

Темпоральш характеристики мови також відносяться до паралінгаістичних. Для української мови нормальним темпом вважається швидкість вимови приблизно 250 складів на хвилину, тобто 4 склади в секунду. Цей темп мовлення можна вважати типовим. Зменшення темпу викликає відчуття про невпевненість людини або просто недостатній рівень знань. Навпаки, збільшення темпу мовлення до 400 складів на хвилину може свідчити про схвильованість чи стурбованість викладача Експериментально доведено, що слухачі краще сприймають той темп мови, який притаманний власне їм. Тому викладачеві слід витримувати більш повільний темп, наприклад, у фуга студентів-іноземців чи першокурсників, а при високій інтелектуальній підготовці аудиторії слід використовувати більш високий темп. Оптимальним слід вважати змінний темп мови в залежності від складності матеріалу, психологічних особливостей аудиторії, особистого самопочуття. Для привернення особливої уваги до найбільш важливих повідомлень можна використовувати інтонаційні паузи. Однак, необхідно уникати надмірної паузації, непотрібних слів і зворотів типу "е-е-е", "м-м-м", 'Значить", "так сказати*' тощо. Подібні слова називають словами-паразитами або емболами (від англ. embole- закупорювати). Чим більше подібних пауз і слів у мові викладача, тим більший у нього ризик виглядати в очах студентів людиною не дуже розумною, неосвіченою чи невпевненою у собі.

Значне місце серед невербальних засобів педагогічного спілкування посідають жести, поза та постава. Впевненість у ході, виважені жести повинні справляти враження ділової і зібраної людини. Обличчя викладача не може бути похмурим, з виразом пихатості, зарозумілості, презирливості. Бажано надати йому привітності, сконцентрованості і діловитості. Погляд повинен бути прямим, налаштованим на взаємний контакт і відвертість. Негативне враження на аудиторію справляють метушливі жести викладача та похмурий вигляд. Доведено, що той слухач, на якого частіше спрямовує погляд викладач, оцінює лекцію більш позитивно, ніж той, на якого взагалі не звертали уваги, тому бажано тримати в полі зору всіх студентів.

Жести лектора зазвичай виконують різні функції, найчастіше підсилюючи вербальні засоби спілкування, і водночас виконуючи самостійну роль. Так, підняті права рука зі вказівним пальцем, - жест погрози, підняті відкриті долоні - знак примирення, жест здивування -підняті плечі тощо. Викладач повинен досконало навчитися керувати своїми жестами та мімікою. У цьому на допомозі Йому можуть стати деякі педагогічні "хитрощі": наприклад, приховати невпевнені рухи рук можна тримаючись за спинку стільця або кафедри, вибравши в аудиторії привітне обличчя тощо.

Однією з великих проблем викладачів - початківців є хвилювання, страх перед непередбачуваними ситуаціями, які виникають в аудиторії.

Найбільш типовими проблемами є:

- як правильно розподілити час на лекції чи практичному занятті?

- що робити, коли лектор втратив послідовність викладу?

- як поводитися, коли студенти намагаються задавати "незручні запитання"?

Щоб правильно розподілити час на лекції молодому викладачу слід, по-перше, її апробувати перед виходом в аудиторію з хронометражем часу на кожну її частину і лекцію загалом. По-друге, бажано підготуватися до зміни обсягу викладу інформації через певні причини. Тому нотатки до лекції потрібно розподілити за групами "необхідно", "бажано", "можливо". Якщо треба скоротити час лекції, слід сконцентруватися на "можливому", і взяти дещо з "бажаного". Це буде легше зробити, якщо позначити нотатки різними кольорами або сконцентрувати матеріал у вигляді таблиці зі стовпчиками 'Необхідно/ бажано/ можливо". Якщо на лекції вже викладено весь матеріал, а час ще залишився, слід організувати підведення підсумків, залучивши до цього процесу студентів. У вільний час можна використати матеріал з пунктів "бажано" і "можливо".

Для підвищення ефективності сприйняття матеріалу при читанні лекції в розмовному темпі кращим варіантом її організації може бути наступний: виокремлюється головна думка, яку студентам рекомендують записати, а потім викладач надає її детальне пояснення. Деякі пояснення студенти можуть відобразити в конспекті окремими словами або умовними позначками, тобто вести на лекції опорний конспект.

Декотрі викладачі, захопившись монологом, втрачають зворотній зв'язок з аудиторією. Як його забезпечити? Тут рекомендується обмін репліками, запитаннями, установлення візуального контакту через вираз обличчя та очей. Бувають випадки, коли викладач пояснюючи матеріал, бачить нерозуміння на обличчях студентів, і щоб не втрачати часу, говорить, що він спирається на те, що студенти вивчили раніше. Таким чином підкреслюється, що студенти самі винні у тому, що недостатньо засвоїли попередні теми. У подібній ситуації кращий психолого-педагогічний ефект матиме короткий екскурс у раніше вивчене з повторенням його принципових положень. "Втрата" декількох хвилин на лекції сприятиме глибшому розумінню змісту нової інформації та відгукнеться більш глибокими знаннями студентів.

Що робити, коли лектор втратив послідовність викладу?

Для заповнення "дірявої"паузи можна:

o спокійно оголосити невеличку перерву;

o зробити короткі висновки з раніше викладеного матеріалу

(наприклад, "Дозвольте ще раз окреслити ситуацію...");

o поставити запитання слухачам або запропоновувати їм задати

запитання;

o перейти до наступного запитання;

o спокійно звернутися до свого конспекту чи тез.

Слід завжди мати напоготові жарт або цікавий епізод з історії науки чи власної практики (наприклад: "Мені на думку спала повчальна історія..."

Викладачеві слід ураховувати, що кожна студентська аудиторія містить слухачів з різними модальностями. Загальновідомо, що прийом інформації, ЇЇ трансформація і закладання в пам'ять у вигляді знань, вмінь і навичок на навчальних заняттях здійснюється, в основному, трьома шляхами: зором, слухом і відчуттям. Внутрішній досвід також прийнято розподіляти на такі категорії (модальності): візуальний (зір), аудіальний (слух) і кінестетичний (рухи і дотики). Відповідно можна здійснити диференціацію студентів на "візуалістів", "аудіалістів" та 'естетиків". М.К. Тутушкіна зауважує, що переважання у людини будь-якої з модальностей знаходить прояв у лексиці. Наприклад, одне і теж поняття у людей з різними модальностями буде звучати по різному: показати, пояснити або відчути, продемонструвати чи осмислити. Тому для кращого засвоєння навчального матеріалу всіма групами слухачів бажано використовувати різні канали подання інформації, дублювати поняття словами, які відповідають різним модальностям. Важливо також емоційно залучати до слухання студентів, котрі не зацікавлені лекцією, а іноді і протистоять лекторові.

Доступність лекції досягається при гармонійному поєднанні абстрактного (логічні структури, системні побудови, математичні та інші моделі), образного (образність викладу інформації, її ілюстрування, включаючи і словесні приклади) і емоційного аспектів. Гармонія цих аспектів сприяє активізації у слухачів обох півкуль головного мозку, а матеріал лекції стає однаково доступним як "ліво" - так і "правопівкульним" студентам, емоційність підвищує потужність нейронних мереж, розвиває інтуїцію, допомагаючи виникненню асоціацій. Наразі доцільним буде урахувати пораду К.Гельвеція: "Думка досягає свідомості через ворота почуттів". Уміле поєднання вказаних аспектів зі змістовною стороною лекції підвищує інтерес слухачів і їх пізнавальну мотивацію.

Отже, викладачеві слід мати у своєму арсеналі правило, згідно якого лектор сам створює свою аудиторію. Так, якщо в лекцію включити доцільний жарт, цікавий історичний або життєвий епізод, то це підвищує її результативність.

Обов'язковим елементом лекції є відповіді на запитання студентів. До цього етапу слід підготуватися як психологічно, так і спрогпозувавши зміст можливих запитань. Пропонуємо скористатися наступними рекомендаціями:

o слід надати можливості тому, хто запитує, час завершити запитання;

o під час відповіді слід бути лаконічним, ввічливим, точним, пам'ятати поради А.Дістервега: "Не лише у вихованні, а й у навчанні лаконічний учитель - найкращий. Ті, хто хибують багатослів'ям - найгірші".

■ якщо запитання нечітке, необхідно повторити його для усієї студентської аудиторії;

- якщо запитання специфічне, слід уточнити, "перефразувати" його для розуміння усіма присутніми;

o якщо запитання вимагає глибокого обговорення проблем, які мають значення лише для студента, який запитує, бажано дати стислу відповідь і запропонувати обговорити проблему індивідуально після завершення лекції;

■ якщо не знаєте відповіді, краще зізнатися в цьому, та пообіцяти дати відповідь пізніше або звернутися до аудиторії, бо можливо що хтось із студентів може відповісти на це запитання;

■ якщо запитання не стосується теми, то слід дати стислу відповідь і обговорити його пізніше;

o якщо запитання провокаційне, не треба дозволяти втягнути себе у суперечку з автором. Лінія поведінки викладача має бути впевненою, тактовною, але не агресивною;

o якщо запитання відверто спрямоване на те, щоб викликати сміх, приєднайтеся до слухачів, а потім продовжіть лекцію;

o у деяких випадках відповіддю на запитання може бути доцільний жарт. Так, брати Гонкури, порівнюючи дотепність з розумом, стверджували: " Сміх - мірило розумового розвитку. Люди, котрі сміються безглуздо, ніколи не бувають розумними. Сміх - це фізіологія розуму." Ціцерон у своєму творі для ораторів зауважував, що смішне містить у собі: а) двозначність; б) несподівані умовиводи; в) каламбури; г) незвичайне тлумачення власних імен; д) прислів'я; є) алегорію; ж) метафори; з) іронію. Ці засоби можна використовувати в ситуаціях педагогічної імпровізації.

Насамкінець окреслимо правило, якого необхідно дотримуватись завжди: у стосунках зі студентами, які є вашими опонентами, схильні до лінощів чи пустощів, не можна опускатися до помсти чи проявів необ'єктивності.

Педагогічна імпровізація як елемент лекторської майстерності
Рекомендації молодому викладачеві
Міні-модуль 5.5. Педагогічний імідж
Поняття педагогічного іміджу
Імідж навчального закладу: структура та шляхи формування
Імідж педагога з позицій гештальтпсихології
Механізми формування особистого іміджу
Міні-модуль 5.6. Професійний стрес та професійне "вигорання" у педагогічній діяльності. Засоби їх запобігання
Поняття професійного стресу. Особливості його перебігу
Засоби саморегуляції поведінки в умовах професійно-педагогічного стресу
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru