Теорія і методика виховання - Омеляненко В.Л. -
ПЕРЕДНЄ СЛОВО

Людина — дивовижне, складне й загадкове творіння природи. Серед безлічі живих істот вона виділяється своєю довершеністю і складністю з погляду біологічного, психічного й соціального рівнів. Давні філософи на перше місце своїх наукових інтересів ставили пізнання феномена людини. Грецький філософ Протагор (480—410 рр. до н. е.) констатував: "Людина — міра всіх речей". У сучасному світі, який характеризується бурхливим розвитком науки, людина теж привертає до себе пильну увагу своєю складністю й загадковістю.

Перед нами нерідко виникають питання: у чому сенс життя людини, що е головним у її бутті і діяльності. Український філософ Г.С. Сковорода (1722—1794), вважаючи, що людина є мікрокосмом, який наповнює Всесвіт, писав: "Головна мета життя людського, голова діл людських є дух людини, думки, серце. Кожен має свою мету в житті, але не кожен головну мету, себто не кожен піклується про голову життя. Один піклується про черево життя, себто усі діла свої скеровує, щоб додати життя череву; інший — очам, інший — волоссю, інший — ногам та іншим частинам тіла; інший — одягу і потрібним речам; філософія, або любов до мудрості, скеровує усе коло діл своїх до тієї мети, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, світлість думкам, яко голові всього. Коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне, то й усе — світле, щасливе, безмежне. Оце і є філософія". Обґрунтовуючи філософію життя людини на засадах народної мудрості, він акцентував увагу на першочергових обов'язках батьків — "благо народити" і "благо навчить": навчити життя, підготувати дитину до самостійності, забезпечити оптимальні умови для її духовного становлення. Отже, філософія життя — це передусім народження дитини й турбота про виховання шляхетного духу, думки, серця молодої людини.

У процесі життя практично в кожного виникає питання: у чому щастя людини, як досягти щастя. Можливі різні відповіді: поява дитини на світ — щастя; добре здоров'я — теж компонент щастя; гарна освіта, улюблена справа — важливі аспекти щасливого життя. Усе це так. На наш погляд, визначальний чинник щастя людини — в успішному вихованні власних дітей, які приносили б радість і батькам, і всім, хто їх оточує. Від правильного, педагогічно доцільного виховання молодого покоління залежить благочестивість усього нашого життя: щастя батьків, доброчинність суспільства, благополуччя всієї людської спільноти. А.С. Макаренко у своїх радіозверненнях до батьків першу лекцію розпочинав зі слів: "Виховання дітей — найважливіша галузь нашого життя. Наші діти — це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти —- це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями.

Але й це не все: наші діти — це наша старість. Правильне виховання — це наша щаслива старість, погане виховання — це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми, перед усією країною"1.

Праця з виховання — багатоаспектна, складна, часто з непередбачуваними наслідками, її не можна порівняти з працею інженера, лікаря, актора та ін. Інженер має справу з конкретним механізмом, технологічною системою. Певний апарат (телевізор, комп'ютер, автомобіль) однієї моделі повторюється у сотнях, тисячах однотипних екземплярів. Достатньо оволодіти методикою і технологією управління, обслуговування конкретного механізму й успіх забезпечений. Лікар, маючи ґрунтовну підготовку в царині своєї професії, може успішно діагностувати захворювання, призначати лікування, визначати особливості взаємодії різних органів людської істоти. Актор під керівництвом режисера до деталей вивчає свою роль, оволодіває технікою поведінки на сцені, щоб його дійство чарувало, захоплювало глядачів.

Професія педагога набагато складніша. Педагогічна діяльність не терпить шаблону, рецептивних підходів. Кожна дитина, кожна людина — окремий мікрокосм, неповторний, складний, динамічний, унікальний з погляду фізичного, психічного й соціального розвитку. Коли до польського педагога, письменника, лікаря Якута Корчака (1878—1942) зверталися за порадою з приводу виховання дітей, він відповідав: "Я не знаю і не можу знати, як невідомі мені батьки в невідомих умовах можуть виховувати невідому для мене дитину. < ... > Веліти кому-небудь продукувати потрібні думки (поради у справі виховання. — Авт.) — те саме, що доручати чужій жінці народити твою дитину. Існує категорія думок, які треба народжувати самому в муках, вони і є найбільш цінні"1. А.С. Макаренко теж неодноразово наголошував, що у справі виховання "ніякі рецепти не допоможуть".

На жаль, у значної частини людей складається думка, що виховання людини — справа проста й доступна. Це наслідок низького рівня педагогічної культури суспільства, дилетантського підходу до цієї справи. "Мистецтво виховання, — зауважував К.Д. Ушинський, — має ту особливість, що майже всім воно здається справою знайомою й зрозумілою, а декому навіть справою легкою, — і тим зрозумілішим і легшим здається воно, чим менше людина з ним обізнана, теоретично чи практично. Майже всі визнають, що виховання вимагає терпіння; дехто вважає, що для цього потрібна природжена здібність і вміння, тобто навичка; але мало хто прийшов до переконання, що, крім терпіння, вродженої здібності і навички, потрібні ще й спеціальні знання...".

Варто звернути увагу ще на один аспект педагогічної проблематики. Традиційно склалося і в теорії, і в практиці, що педагогіка (грец. pais — дитя і ago — веду, керую) — це наука про навчання, освіту і виховання дітей. Але в реальному житті процес навчання, освіти й виховання відбувається не лише в дитячому середовищі, а й з людьми будь-якого віку. Функціонування суспільства в умовах постійного ускладнення між людських відносин, наступу глобалістських тенденцій, ігнорування вироблених тисячоліттями постулатів народної педагогіки і невігластва в царині наукової педагогіки настійно потребує педагогізації всього суспільства. По-різному складається ставлення до педагогіки як до порівняно молодої самостійної галузі науки. Термін "педагогіка" вперше був запроваджений у XVII ст. англійським філософом Френсісом Беконом (1561—1626). До цього педагогічні проблеми розглядалися в контексті філософії. І нині деякі вчені не визнають педагогічну галузь як самостійну науку, в деяких країнах питання педагогіки є знову-таки складовою загальної філософії, частина вчених застосовує терміни філософія освіти, психологія освіти замість педагогіка. Але загалом педагогіка як наука про виховання, навчання й освіту розвивається і охоплює все ширше коло питань людського буття. З'являються нові її відгалуження, які більш детально й конкретно висвітлюють окремі педагогічні проблеми. Так, скажімо, порівняно недавно у науковий обіг введено термін андрагогіка, що охоплює проблеми освіти, виховання та навчання дорослих людей.

Практика свідчить, що відсутність педагогічних знань, психологічна некомпетентність, дилетантський підхід до розв'язання багатьох життєвих питань, зв'язаних із педагогічними аспектами, призводять до помилок і втрат у різних сферах і галузях життя, здавалося б на перший погляд далеких від педагогіки (медицина, аграрна сфера, управління, політика, економіка, військова справа тощо).

Пропонований навчальний посібник буде корисним студентам педагогічних ВНЗ, вчителям і викладачам загальноосвітньої та вищої школи, батькам-вихователям, а також широкому колу працівників різних сфер діяльності. Ми виходимо з позиції, що потреби в педагогічних знаннях вкрай необхідні й корисні кожному. Знання з педагогіки допоможуть піднести загальну й педагогічну культуру кожній людині, сприятимуть успіхам у професійній діяльності. Адже будь-яка діяльність відбувається у сфері людських стосунків. Кожен читач знайде у цій книзі цікавий і потрібний матеріал, який допоможе оптимізувати процес спілкування з людьми, сприятиме успішній життєдіяльності в різних сферах буття.

Розділ 1 ПЕДАГОГІКА - НАУКА ПРО ВИХОВАННЯ ЛЮДИНИ
1.1. Сутність педагогіки як науки про виховання людини
1.2. Місце і роль педагогіки в життєдіяльності людей
Приклад низької педагогічної культури
Ще один приклад відсутності належної педагогічної культури
1.3. Українська народна педагогіка, її місце у системі національного виховання
Етнопедагогіка. Народна педагогіка
Прислів'я і приказки українського народу
Казки
Балади