Технологія і техніка шкільного уроку - Кузьмінський А.І. -
3.6. Підготовка вчителя до уроку

Загальноосвітня школа — це великий життєвий театр, театр різноликий і різноголосий. У ньому беруть участь багато дійових осіб: учні, вчителі вихователі, батьки та ін. Сучасне суспільство не може функціонувати й розвиватися без цього театру. Кожна дитина впродовж тривалого періоду перебуває під безпосереднім впливом школи-театру. Ефективність цього впливу залежить безпосередньо від діяльності головного учасника цього дійства — вчителя-вихователя. Це вічна, незаперечна істина. її підтримували й відстоювали відомі педагоги незалежно від епох і соціальних устроїв. Уже в XX ст. В.О. Сухомлинський, звертаючись до широкого громадського загалу, писав: "Вихователь — це особа, яка за дорученням народу має повсякденний доступ до найдорожчого народного багатства — душі, розуму, думок, почуттів дітей, підлітків і юнацтва. Перед ним, з одного боку, моральні цінності, створені, вистраждані протягом століть, з другого — багатство народу, його майбутнє, його надія — молоде покоління. Вихователь творить найбільше багатство суспільства — людину. В цьому творенні найголовнішим є вміння знайти в моральних цінностях нашої Вітчизни і всього людства те, що треба вкласти в юні душі".

Діяльність учителя не можна звужувати до особи, яка "передає", транслює знання. Він передусім вихователь, який забезпечує, створює оптимальні умови для всебічного гармонійного розвитку особистості. Основна сфера його діяльності — урок. Адже впродовж навчання в загальноосвітній школі учень має відвідати в середньому 10—11 тисяч уроків. Варто зауважити, що діяльність учителя-вихователя не обмежується лише рамками уроків. Вона тісно пов'язана з різними формами й видами позакласної і позашкільної роботи з вихованцями, батьками учнів, представниками громадськості. Вчитель, таким чином, за влучним виразом, "назавжди викликаний до дошки", весь час перебуває на великій сцені життя. Це зумовлено ще й тим, що необхідність знань з педагогіки зустрічається на кожному кроці життєвої діяльності людини.

Ці обставини вимагають від учителя постійно наполегливо працювати над собою. І не лише в сенсі збагачення свого тезаурусу, але й у плані духовного збагачення. За висловом поета, "душа обязана трудиться и день и ночь, и день и ночь!" Учитель щоденно віддає своїм вихованцям знання, душевні сили. І якщо він не буде так само щоденно збагачувати себе все новими й новими морально-духовними й інтелектуальними цінностями, він буде збіднюватися і не зможе дарувати своїм вихованцям ані морально-духовні вартості, ані надбання інтелектуальних досягнень попередніх поколінь.

У російського письменника К.Г. Паустовського є цікава повість-легенда "Золота троянда". В ній письменник переповідає давню легенду про життя солдата армії Наполеона Шамета. Солдати під командуванням Наполеона брали участь у мексиканській війні. Шамет захворів на тяжку лихоманку. Його відправили назад на батьківщину. Полковий командир скористався нагодою і доручив Шамету відвезти до Франції свою восьмирічну доньку Сюзанну. Командир був удівцем і тому змушений був усюди возити доньку із собою. На цей раз вирішив розлучитися з нею і відправити її до сестри в Руан.

Під час повернення Шамета до Франції над Атлантичним океаном стояла велика спека. Маленька Сюзанна весь час мовчала. Ніщо не радувало її. Шамет як міг турбувався про дівчинку. Він пригадував різні життєві історії. Це дещо розважало її. Вона навіть просила ще і ще раз повторювати окремі розповіді, домагаючись усе нових подробиць.

Шамет напружував пам'ять і видобував з неї все нові й нові деталі, поки врешті-решт не втратив упевненість у тому, що вони дійсно мали місце. Це були вже не спогади, а слабенькі їх тіні. Він ніколи не думав, що йому доведеться відновлювати в пам'яті давно минулі події свого життя.

Одного разу в голові Шамета виникли невиразні спогади про золоту троянду. Він ніби бачив чи пригадував цю троянду, яка була викувана з почорнілого золота і підвішена до розп'яття в будинку старої жінки. Всі мешканці селища дивувалися, чому старенька жінка не продає свою дорогоцінну річ. Вона могла б отримати за неї великі гроші. Лише мати Шамета запевняла, що продавати золоту троянду — гріх, тому що її подарував старенькій "на щастя" коханий, коли жінка, тоді ще смішлива дівчинка, працювала на сардиновій фабриці.

— Таких золотих троянд мало на світі, — говорила мати Шамета. — Але всі, в кого вони є в домі, обов'язково будуть щасливими. І не лише вони, але й кожен, хто доторкнеться до цієї троянди.

Хлопчик з нетерпінням чекав, коли ж до жінки прийде щастя. Але ніяких ознак щастя не було. Будинок старенької дрижав від вітру, ввечері в ньому не запалювали вогнів.

Так Шамет і виїхав із селища, не дочекавшись змін у долі старенької жінки. Лише рік по тому знайомий кочегар з поштового пароплава в Гаврі розповів йому, що до старенької несподівано приїхав з Парижа син-художник —- бородатий, веселий і чудакуватий. Халупу з того часу було вже не пізнати. Вона наповнилась багатством. Художники, кажуть, отримують великі гроші за свою працю.

Одного разу, коли Шамет, сидячи на палубі, розчісував Сюзанні волосся, вона запитала:

— Жан, а мені хто-небудь подарує золоту троянду?

— Усе може бути, — відповів Шамет. — Знайдеться й для тебе якийсь дивак, який подарує тобі золоту троянду.

Шамет привіз Сюзанну в Руан, передав її з рук в руки тітоньці.

Старий солдат за роки свого сумного життя перепробував багато різноманітних занять. Час від часу він пригадував маленьку дівчинку Сюзанну. Де вона, що з нею? Він знав, що тепер вона вже доросла дівчина, а її батько помер від ран. Збирався поїхати в Руан і провідати Сюзанну та все відкладав свої наміри.

В останні роки Шамет працював паризьким сміттярем. Робота припадала, в основному, на нічні години. Одного ранку стомлений Шамет повертався з роботи. Переходячи міст Інвалідів, він побачив молоду жінку, яка стояла біля парапету й дивилася на Сену. Шамет зупинився, зняв свого запиленого капелюха і сказав:

— Пані, вода в Сені в цю пору дуже холодна. Давайте я краще проведу вас додому.

— У мене немає тепер дому, — відповіла жінка і повернулася обличчям до Шамета.

Вони пізнали одне одного, зраділи. Шамет привів Сюзанну в свою хижку, де вона змогла обігрітися, дещо заспокоїтися. Молода панночка з часом розповіла Шамету про те, що її зрадив коханий, молодий красень актор. Поки Сюзанна жила в Шамета, він доклав багато зусиль, щоб примирити між собою молодих людей. Актор повернувся до молодої леді і забрав її з собою. На прощання Шамет побажав Сюзанні добра і щастя. А вона з відчуттям смутку відповіла:

— Ось коли б хто-небудь подарував мені золоту троянду. Це було б напевне на щастя. Я пам'ятаю твою розповідь на пароплаві, Жан.

— Хто знає! — відповів Шамет. — У всякому разі, не цей панок піднесе тобі золоту троянду.

Молоді люди поїхали. Шамет продовжував працювати сміттярем. Але після цього випадку він перестав викидати пил із ювелірних майстерень. Він вирішив по крихітках збирати золоті пилинки і з часом викувати з них золоту троянду.

Пройшло багато часу, поки золотого порошку накопичилося стільки, що можна було зробити з нього золоту троянду. Усю ніжність, яка давно була загнана в глибину серця, Шамет хотів віддати тільки їй, тільки Сюзанні.

Коли троянда була готова, Шамет дізнався, що Сюзанна рік тому виїхала з Парижа в Америку — і, як казали, назавжди. Ніхто не зміг повідомити Шамету її адресу.

Шамета огорнув тяжкий сум. Він кинув роботу, закрився у своїй халупі. Його провідував лише ювелір, який викував золоту троянду. Невдовзі Шамет помер. Ювелір підняв голову небіжчика, дістав з-під подушки золоту троянду.

Невдовзі ювелір продав її старому літераторові. Саме літераторові ювелір розповів історію золотої троянди. Під впливом цієї історії літератор у своїх записках занотував:

"Кожна хвилина, кожні кинуті мимоволі слово і погляд, кожна глибока або жартівлива думка, кожен непомічений порух людського серця, так само як і легкий пух тополі або вогонь зірки в нічній калюжі, — усе це часточки золотого пилу.

Ми, літератори, видобуваємо їх десятиліттями, ці мільйони піщинок, збираємо непомітно для самих себе, перетворюємо на сплав і потім виковуємо із цього сплаву свою "золоту троянду" — повість, роман або поему.

Золота троянда Шамета! Вона певною мірою уявляється мені прообразом нашої творчої діяльності. Дивно, що ніхто не спробував простежити, як із цих дорогоцінних порошинок народжується живий потік літератури.

Однак подібно до того, як золоту троянду старого сміттяра призначено для щастя Сюзанни, так само нашу творчість призначено для того, щоб краса землі, заклик до боротьби за щастя, радість і свободу, широта людського серця і сила розуму панували над пітьмою і сяяли, як незахмарене сонце".

Аналогічно з роздумами досвідченого літератора з погляду педагогічної діяльності, копіткої праці вчителя-вихователя в сенсі його підготовки до великої місії в галузі творіння Людини, підготовки до кожного уроку важливо усвідомлювати, що ми маємо прагнути до того, щоб дарувати кожній дитині своєрідну золоту троянду щастя. А для цього необхідно щоденно, впродовж багатьох років педагогічної праці по крупинках збирати духовні й інтелектуальні цінності, перековувати їх у троянди щастя й дарувати своїм вихованцям.

У системі підготовки вчителя до педагогічної діяльності загалом і підготовки до конкретних уроків, які б залишали помітний слід у серцях і розумі вихованців, необхідно володіти науковими основами педагогічної праці. У цьому контексті на перше місце виходить проблема вільного часу. Особливість педагогічної праці полягає в тому, що діяльність учителя не обмежується лише часом, який виділений на проведення уроків чи окремих виховних заходів, що регламентовані розкладом. Це лише завершальний акорд педагогічного дійства. Йому передує копітка й наполеглива попередня робота. На запитання, чого більше всього не вистачає учителеві, кожен творчо працюючий педагог відповідає, що для розв'язання все нових і нових завдань не вистачає передусім часу. Тому вчителеві важливо не лише ефективно використовувати робочий час, але й уміло підпорядковувати свій вільний час своїй професії.

В.О. Сухомлинський неодноразово зауважував, що проблема часу — це бич педагогічної праці. Від наявності вільного часу залежить успіх чи неуспіх професійної діяльності педагога. К.Д. Ушинський писав, що вчитель живе до тих пір, поки він навчається. Як тільки він перестає навчатися, в ньому вмирає вчитель.

Що треба розуміти під поняттям "вільний час"? Вільний час — це органічна частина часу життя і діяльності особистості. Разом з тим значення його в педагогічній діяльності настільки важливе, що нині з усією гостротою постає проблема вільного часу як першочергова. Коли ми говоримо про вільний час, то це не значить що це час байдикування. Для вчителя це той час, який він має використовувати для свого творчого розвитку, духовного збагачення, накопичення інтелектуального потенціалу, який буде використано в процесі підготовки до уроку і його проведення.

Важливо розуміти сутність часу, щоб раціонально підходити до його використання. Варто навчитися розрізняти календарний і психологічний час. Календарний час пов'язаний із чергуванням дня і ночі, порами року. Природа функціонує в його ритмі. Не завжди цей ритм підходить для людини, бо в неї відчуття часу залежить від багатьох факторів (типу темпераменту, віку, стану здоров'я та ін.), в результаті чого календарний час ніби перетворюється на особистий час, який у своїй основі є психофізіологічним.

Тому важливо навчитися контролювати свою діяльність з погляду раціональності використання часу на той чи інший вид роботи. Здавна відомо, що в процесі активної праці час летить дуже швидко, а в стані неробства тягнеться надто повільно. Невипадково народна мудрість говорить: "Довгий день до вечора, коли робити нічого".

Час, який сприймається людиною, — це психологічний час, бо його хід залежить не стільки від обертання Землі навколо своєї осі і навкруг Сонця, скільки від психічного стану організму, від змісту й організації життя та діяльності. Сумні, негативні почуття уповільнюють час, радісні, стверджуючі — прискорюють його. Сприйняття часу залежить також від стану фізичного і психічного здоров'я. Спробуйте поспостерігати за собою в різні моменти життя й діяльності, в різних психологічних ситуаціях, при різних станах здоров'я і ви переконаєтеся, що в одному випадку не встигнеш оглянутися, як час уже збіг, а в іншому — він тягнеться неймовірно довго. Проте це явище оманливе. Ілюзію різного ходу часу створюють конкретні справи людини, її вчинки, звершення. Чим вони більш значимі, змістовніші, тим багатший час. Народ з давніх-давен зауважував: "Згаяного часу і конем не доженеш" або: "Страченого часу і конем не впіймаєш". Російський поет СЯ. Маршак з цього приводу писав:

Мы знаем: время растяжимо.

Оно зависит от того,

Какого рода содержимым

Вы наполняете его.

Бывают у него застои,

А иногда оно течет,

Ненагруженное, пустое,

Часов и дней напрасный счет.

Пусть равномерны промежутки,

Что разделяют наши сутки,

Но, положив их на весы,

Находим долгие минутки

И очень краткие часы.

Вільний час як соціальна категорія має свою величину (обсяг), зміст і форму. Величина вільного часу залежить від тривалості робочого часу і непродуктивних затрат. Чим менше робочий час і непродуктивні витрати часу, тим більше вільного часу. На жаль, учителі мають вкрай обмежений вільний час. А в останні роки спостерігається тенденція до його скорочення.

Культура використання вільного часу залежить передусім від загальної культури педагога, від рівня його професійної кваліфікації, здібностей, від уміння цінувати фактор часу, дбати про його раціональне використання.

Що означає цінувати фактор часу? Це значить, по-перше, проводити якісне оцінювання часу, тобто визначати, скільки потрібно часу для виконання тієї чи іншої роботи. По-друге, навчитися порівняно швидко й точно визначати початок і завершення роботи. По-третє, вміти вкладатися у намічені строки. По-четверте, вміти спланувати свою працю впродовж дня, тижня і на більш тривалий період, у тому числі й на перспективу. По-п'яте, знати і вміти здійснювати контроль, облік та оцінювання витрат часу. Все це разом узяте є важливим складником культури використання вільного часу.

Суттєвим є питання, де і як шукати резерви вільного часу в діяльності вчителя. їх необхідно шукати всюди, де є сфера його використання, включаючи й вільний час. У цьому контексті важливо виділити найбільш загальні блоки діяльності вчителя, які можуть бути предметом вивчення і знаходження резерву часу. Такими блоками цілісної діяльності педагога є: а) питання загальної організації праці вчителя в школі (режим роботи школи; планування системи роботи; організація нарад, зборів; умови праці тощо); б) організація творчих пошуків, спрямованих на оволодіння системою принципів і методів наукової організації праці; створення системи навчання й виховання учнів; створення системи самоосвіти й самовиховання; в) активізація діяльності учнів, спрямована на розвиток творчої ініціативи й самостійності; організація суспільно корисної діяльності та розвиток учнівського самоврядування; г) активізація діяльності батьків, робота над підвищенням їхньої психолого-педагогічної культури; д) організація праці й побуту вчителя.

У процесі пошуків резервів економії часу педагога важливо дотримуватися певних правил, які можуть виконувати рекомендаційну функцію. Кожен учитель, виходячи з власного досвіду, умов праці, може визначити для себе систему правил раціонального використання робочого й вільного часу. Та все ж ці правила мають ґрунтуватися на принципах наукової організації педагогічної праці.

Правила економного витрачання часу:

1. Точно і ясно формулюйте мету діяльності й поведінки. Узгоджуйте її з більш високою метою. Приступайте до роботи лише тоді, коли ясно бачите її мету, розумієте її корисність.

2. Завжди шукайте найбільш доцільні методи і прийоми роботи.

3. Завжди прагніть обрати й ефективно використати доцільні засоби праці.

4. Систематично плануйте роботу на завтра, на близьку і більш віддалену перспективи. Пам'ятайте, що план — це надійний орієнтир системи роботи в часі, керівництво до дії.

5. Нормуйте, регламентуйте, розраховуйте роботу в часі і просторі.

6. Ураховуйте і контролюйте процес і результат праці, бо без цього неможливі виправлення результатів праці, її оцінювання та вдосконалення.

7. Оптимізуйте діяльність і поведінку. В кожному конкретному випадку треба вміти знаходити в певних умовах якнайкращий варіант рішення.

8. Прогнозуйте свою діяльність і поведінку. Намагайтесь визначати близьку, середню і далеку перспективи.

9. Стимулюйте свою працю і діяльність вихованців, пам'ятаючи, що стимули спонукають до проявів внутрішньої дієвості.

10. Підходьте до роботи комплексно. Будь-яку роботу виконуйте як складову цілісної діяльності, органічну частину системи.

11. Вивчайте і запроваджуйте нові технології організації праці.

12. Спирайтесь у своїй роботі на досвід творчої діяльності колективу педагогів.

Творчо працюючі вчителі добре знайомі з набутками щодо економії часу. Для молодих педагогів нагадаємо лише частину тих чинників, які так чи інакше сприяють організації праці в сенсі її ефективності, бережливого використання часу й оптимізації.

1. Сформуйте в собі психологічну готовність до діяльності. До будь-якої роботи треба готуватися завчасно. Це дозволить зібрати свої власні розумові й фізичні сили, відволіктися від сторонніх справ.

2. Завчасно підготуйте до праці своє робоче місце, що є важливою органічною частиною процесу праці; це те безпосереднє середовище, яке полегшує, прискорює працю, сприяє її ефективності.

3. Визначте певний розпорядок роботи. Йдеться про обґрунтовану послідовність видів діяльності, про чергування праці й відпочинку, їх розрахунок у часі й просторі.

4. Працюйте рівномірно, систематично, на кожен день визначайте кількість годин на конкретний обсяг праці.

5. До роботи приступайте зразу й серйозно. Період входження в роботу можна скоротити, якщо для цього все підготовлено, сформована цільова установка діяти без затримок.

6. Працюйте інтенсивно, але без зайвого напруження. При цьому не лише робота йде вдало, але й процес розвитку особистості відбувається більш ефективно. Мозку і м'язам потрібно давати відповідне навантаження, тренувати їх.

7. Не піддавайтесь шаблону, намагайтесь працювати творчо. З часом з набуттям досвіду в мозку людини формуються стереотипи діяльності й поведінки, в тому числі й певні навички і звички.

8. Правильно чергуйте різні види діяльності. Передусім чергуйте розумову працю з фізичною.

9. Навчіться поєднувати окремі види діяльності. Наприклад, під час читання наукової книги критично аналізуйте її зміст, робіть необхідні виписки. Це дозволяє, з одного боку, економити час, а з іншого — глибше засвоювати зміст прочитаного.

10. Не випускайте з виду дрібниць. У процесі роботи все необхідне треба мати на робочому столі й у потрібному місці, щоб не витрачати часу на пошуки (письмове приладдя, довідники та под.).

11. Не робіть частих перерв у розумовій праці, бо кожен раз після перерви потрібен певний час для входження в роботу.

12. Розумно організовуйте свій відпочинок. Людський організм відразу весь не стомлюється. Стомлюються лише окремі групи м'язів і клітин мозку. Для здорового організму відпочинок — це не обов'язково відключення від усіх видів діяльності. Кращий відпочинок — доцільна зміна видів діяльності.

13. Установіть серед робочого дня годину повного відпочинку. Зазвичай це година відпочинку після обіду, коли маса крові скеровується до травної системи і мозок певною мірою знекровлюється, а отже, ослаблюється. Відпочивайте завжди у певний час.

14. Виховуйте повагу до робочого часу. Необхідно з повагою ставитися не лише до свого, але й до чужого робочого часу.

15. Усувайте можливі перешкоди. Не допускайте відволікання від праці непотрібними телефонними розмовами, сторонніми справами.

16. Якщо відчуваєте стомленість у вечірній час, а робота не просувається, перенесіть її на ранок, пам'ятаючи народну мудрість "Ранок мудріший за вечір". Адже під час нічного сну організм відновлює свою працездатність. Разом з тим не варто нехтувати й іншою порадою: "Зроби сьогодні все, що можна не відкладати на завтра".

17. Поспішайте повільно. Це парадоксальне міркування правильне в тому сенсі, що з погляду наукової організації праці не варто поспішати, метушитися, що призводить передусім до помилок, передчасної втоми. В цьому контексті стане в нагоді інша народна мудрість: "Поспішиш — людей насмішиш".

18. Привчайтесь вести щоденник і записну книжку. Звільняйте, не завантажуйте свою пам'ять інформацією (іменами людей, адресами, номерами телефонів, цифрами, фактами та под.), яка вимагає напруження мислення. Народна мудрість вчить: "Своєчасно не записана думка — це втрачений скарб", "Записна книжка — це запасний розум".

19. Учіться володіти собою, керувати своєю діяльністю; працюйте над виробленням власних умінь і навичок розумової праці.

Це лише деякі найбільш суттєві поради щодо раціонального використання робочого й вільного часу вчителя.

У процесі педагогічної діяльності важливо володіти основами наукової організації праці (НОП). Вони визначені передусім у принципах, які є основою, вихідними положеннями, що визначають засоби, форми й методи роботи вчителя щодо становлення свого професіоналізму і, зокрема, підготовки до уроків.

Розглянемо основні принципи наукової організації педагогічної праці.

Принцип цілеспрямованості.

Цілеспрямованість — це прагнення досягти певної мети, підпорядкованість їй певних дій, думок тощо.

Будь-яка свідома діяльність розпочинається з визначення цілі (мети), а завершується її досягненням. Ціль, таким чином, є одним з обов'язкових, першорядних елементів поведінки і свідомої діяльності людини. Ціль — категорія філософська, психологічна, соціальна й педагогічна. С.Л. Рубінштейн пов'язував діяльність особистості з наявністю певних цілей. "Наявність у людини волі, — писав він, — пов'язана з наявністю значимих для неї цілей і задач. Чим більш значимі й притягальні для людини ці цілі, тим — при інших рівних умовах — сильнішою буде її воля, більш напружене бажання, більш наполегливе прагнення до здійснення. Значущою ціллю є для людини те, що пов'язане з її потребами й інтересами"1. Наявність певних цілей є необхідною передумовою виникнення мотивів діяльності людини, моделювання перспектив розвитку. Зникає ціль — припиняється рух уперед.

Питання, як реалізувати загальну мету виховання в конкретній педагогічній діяльності, не є легким. Педагогічна праця — імовірнісна система. Тут немає і не може бути жорсткого припису щодо того, як правильно формулювати ціль і завдання навчання й виховання учнів. Разом з тим у педагогічній праці може мати місце алгоритм творчої діяльності, що передбачає фіксування в мозку впорядкованої сукупності вимог, які мають допомогти педагогу самостійно сформулювати цілі й завдання своєї діяльності.

Цей алгоритм може бути сформований на основі творчого підходу до реалізації таких завдань:

1. Ціль (мета) конкретної педагогічної діяльності виводиться не лише з її змісту, але й з більш високих цілей; вона коригується з урахуванням вікових та інших особливостей учнів, форм, методів, засобів, умов інтелектуальної праці.

2. Мета конкретної діяльності є спільною для педагога і його вихованців. Вона допомагає організовувати навчальний процес, мобілізовувати учнів на конкретну діяльність з позицій педагогічного співробітництва.

3. Загальна мета конкретної діяльності сама по собі не досягається. Вона реалізується певною сукупністю різноманітних завдань.

4. Завдання педагога й учнів різні, як різні й їх функції. Учитель має здійснювати передусім керівну, організуючу функцію, створювати оптимальні умови для фізичного, психічного й соціального розвитку особистості. Перед учнями стоїть завдання активно діяти в напрямі опанування знаннями, уміннями й навичками, раціональними методами самостійної пізнавальної діяльності.

Якщо виходити з положення, що кожний принцип НОП — це своєрідний стимул — засіб організації педагогічної праці, а доцільність — її перше вихідне положення, як і цілісна діяльність, то технологія доцільності — це передусім логіка побудови і взаємодії цілей різних рівнів у конкретній діяльності. На цій основі мають відбуватися відповідні інструментування, алгоритмізація педагогічної діяльності. Тут може йтися про побудову так званого "дерева цілей" (І.П. Раченко). "Дерево цілей" — це своєрідна робоча схема, яка полегшує розуміння процесу доцільності.

Виходячи з вимог принципу доцільності, необхідно ретельно продумувати й відображати в плані уроку різні аспекти цілей організації навчально-виховного процесу. В цьому контексті слід дотримуватися таких правил.

1. Науково визначена ціль (мета) є вихідним положенням організації педагогічної праці, важливим елементом структури цілісної діяльності, інтегруючим і системо-утворюючим фактором, який спрямований не лише на передбачуваний результат, але й на етапи, форми, методи та засоби діяльності.

2. Будь-яка мета складної педагогічної діяльності реалізується за допомогою сукупності завдань.

3. Процес доцільності може бути поданий трьома взаємопов'язаними ланками, а кожна з них — двома етапами: утворення цілей; реалізація цілей та оцінка результатів діяльності.

4. Правильно сформульовані мета, завдання, конкретні питання полегшують організацію психічної діяльності учнів (уваги, сприйняття, мислення, пам'яті, уяви та ін.), сприяють організації індивідуальної й колективної діяльності вихованців.

5. Формулювання мети й завдань безпосередньо учнями сприяє прискоренню розвитку в них таких цінних якостей особистості, як цілеспрямованість, наполегливість, кмітливість, організованість.

6. На основі отриманих знань про важливість доцільності оволодіння методами самостійної пізнавальної діяльності учні проходять важливу школу учіння, школу самостійної діяльності в процесі опанування знаннями, вміннями й навичками впродовж усього життя.

Принцип вибору методів, прийомів і засобів.

У системі наукової організації педагогічної праці важливе місце займає вибір методів, прийомів і засобів діяльності. Педагогічна діяльність є досить специфічною. Вона вимагає двосторонньої організації діяльності педагога й учнів. І педагогу, і учням важливо знати не лише що робити, але і як робити. Тому в процесі організації педагогічної праці важливо визначити методи і прийоми своєї діяльності. Метод — це своєрідний інструмент інтелектуальності праці вчителя. Адже відомо, що людина будь-якої сфери діяльності (слюсар, токар, перукар, модельєр, будівельник, тесля та ін.), визначивши мету своєї праці (що зробити?), завчасно продумує її послідовність, а головне — добирає найбільш придатні й ефективні методи (інструменти) своєї роботи. Це ж стосується й педагогічної праці вчителя.

Творчий пошук нових і вдосконалення вже існуючих методів організації навчально-виховного процесу — провідний напрям педагогічної творчості, стрижень удосконалення педагогічної майстерності. Він пов'язаний з формуванням професійно значущих якостей і умінь педагога, розвитком його мисленнєвої діяльності. В системі будь-якої діяльності є багато різноманітних методів і прийомів. Це досить динамічна категорія, яка постійно змінюється, доповнюється, вдосконалюється. Той чи інший метод є органічною частиною самої теорії і, мабуть, однією з найбільш важливих її функцій. Суттєвим є те, що вчитель у кожному конкретному випадку має сам обирати певний метод діяльності відповідно до пізнаної закономірності.

Перша закономірність полягає в тому, що метод праці має бути доцільним. Якщо мета діяльності відображена в мозку образом майбутнього результату праці, а завдання — етапами досягнення поставленої мети, то метод становить сукупність (композицію) доцільних прийомів, за допомогою яких ця діяльність здійснюється.

Друга закономірність правильного вибору методів полягає у виокремленні з доцільних методів найбільш оптимального з урахуванням обставин, які склалися на певний час.

Третя закономірність вибору методів полягає в тому, щоб уже на етапі розробки орієнтовної основи діяльності вміти реконструювати той чи інший метод, включаючи в нього такі прийоми, які найкращим чином сприяли б досягненню поставленої мети.

Доцільність вибору й ефективність використання техніки. Слово "техніка" означає засоби, які педагог може використовувати у процесі своєї праці (від найелементарнішого — лінійка, циркуль і до складного — комп'ютер). У найбільш узагальненому вигляді техніка — це та сукупність засобів педагогічної діяльності, яка створюється для здійснення процесу праці з метою її полегшення, прискорення й підвищення ефективності.

Термін "техніка" в педагогіці має інше значення. Він означає сукупність умінь та особливостей поведінки педагога для успішної реалізації вимог принципів, методів і засобів навчально-виховного процесу.

Сучасні досягнення комп'ютерної техніки, фундаментальні розробки комп'ютерних технологій дають змогу педагогам широко використовувати цю техніку в системі підготовки до уроків.

Принцип плановості.

Скласти план своєї роботи — означає спроектувати її відповідно до визначеної мети, розробити її організаційну структуру, а потім і модель системи, програму дій.

Розрізняють поточне й перспективне планування. Поточне планування — це розробка й проектування системи конкретної діяльності вчителя й учнів на найближчий час (проведення уроку, заняття гуртка та ін.). Перспективне планування передбачає розробку планів роботи на ближню, середню й далеку перспективи.

Педагог, як правило, планує свою діяльність на основі власного досвіду. В.О. Сухомлинський у книзі "Сто порад учителеві" одну пораду присвятив питанням планування виховної роботи. "Тут не може бути ніякого трафарету й рецепта, — писав Василь Олександрович. — Усе, що відвертає учителя від безпосередньої виховної роботи, всяка писанина для показу — зовсім непотрібна річ. Але планування виховної роботи не належить до такого виду папірців. Це складова частина виховної роботи. Без планування я не уявляю повноцінного виховання, особливо тих його складових частин, які я називаю важко вловимими.

Планування виховної роботи — це насамперед уявлення про ідеал виховання. Вихователь повинен уявляти, що має вийти з доставленої в його майстерню "брили мармуру". Від того, наскільки ясне це уявлення, залежить розуміння суті й необхідності планування виховної роботи".

Науково обґрунтоване планування різних видів навчально-виховної роботи і, зокрема, праці педагога допомагає забезпечити цілеспрямованість, упорядкованість і перспективність праці вчителя.

Здійснюючи планування, необхідно враховувати такі моменти:

1. План — проект, модель, система діяльності. Проектування систем навчання, виховання й розвитку учнів становить сутність організаційно-діяльнісного підходу до планування.

2. Планування — процес розробки плану, провідний принцип організації діяльності й одна з основних функцій управління навчально-виховним процесом.

3. Процес планування включає в себе: а) формування цілей і задач; б) розробку програми послідовних дій; в) вибір відповідних форм, методів, засобів досягнення мети; г) розрахунок роботи в часі, облік і контроль процесу та результатів діяльності.

4. Уміння планувати діяльність — важливе вміння особистості, яке характеризує її не лише як виконавця, але й як організатора.

Принцип нормування.

Нормування педагогічної праці передбачає встановлення необхідних витрат для виконання визначеного обсягу роботи за певних організаційно-педагогічних умов. Проте слід мати на увазі, що специфіка педагогічної праці у тому, що її не можна нормувати конкретно в часі. Отже, проблема виміру педагогічної праці і пов'язаного з нею нормування полягає не стільки в тому, чи можливо виміряти, нормувати працю, скільки в тому, як це краще зробити.

Що входить у поняття "робочий час учителя"? Це той час, упродовж якого вчитель виконує свої безпосередні професійні обов'язки. Одна його частина регламентована і проводиться, як правило, в школі. Друга — нерегламентована і здійснюється вдома. Час уроку — це в основному 45 хвилин. А ось час підготовки до уроку навряд чи можна чітко регламентувати. Це залежить від багатьох чинників: рівня професіоналізму педагога, змісту навчального матеріалу, що буде опрацьовуватися на уроці, наявності засобів навчання, рівня розвитку учнів.

У процесі реалізації вимог принципу нормування педагогічної праці треба мати на увазі такі аспекти:

1. Нормування — важлива передумова наукової організації праці вчителя, становлення його педагогічної майстерності, підвищення ефективності навчання й виховання учнів.

2. Під час оцінювання праці вчителя треба враховувати специфіку процесу й результатів його цілісної діяльності, а також фактичних витрат часу, сил і засобів, відповідно до конкретних умов.

3. Головне в процесі нормування й дотримування визначених норм — творчий підхід, вміння виділити головне, суттєве, що піддається обов'язковому нормуванню із врахуванням реальних обставин.

4. Удосконалення часових норм, які мають наукове обґрунтування або склалися стихійно, для педагога має бути органічною частиною його щоденної творчої діяльності, важливою складовою педагогічної майстерності.

Принцип обліку й контролю.

Облік передбачає, в основному, реєстрацію, фіксацію всього того, що певною мірою нормується й порівняно легко піддається кількісному вимірюванню й визначенню. Облік — це засіб удосконалення змісту й організації педагогічної праці. Педагог має враховувати все найбільш важливе й суттєве, що він здійснює в процесі своєї діяльності. Такий облік має здійснюватися планомірно з дотриманням певної системи. Тільки вивчаючи процес праці, його складники, можна своєчасно внести у свою діяльність певні корективи, поправки й цим поліпшити результати праці.

У системі здійснення контролю й обліку педагогічної діяльності важливо усвідомлювати:

1. Облік і контроль — важливі компоненти цілісної діяльності педагога.

2. Облік і контроль необхідні для правильного функціонування процесу педагогічної праці, бо дають змогу отримати інформацію про його перебіг, забезпечувати зворотний зв'язок.

3. Облік — це в основному реєстрація, фіксація предметної, кількісної інформації того, що піддається виміру та визначенню.

4. Контроль у педагогічній діяльності — це система вимірів і отримання головним чином системної якісної інформації про стан справ, їх зміст та організацію.

5. Науково обґрунтовані облік і контроль можливі й ефективні за умов правильно сформульованих цілей і задач діяльності, застосування доцільних форм, методів і засобів педагогічної праці.

Принцип оптимальності.

Передбачає організацію найбільш сприятливих умов організації педагогічної діяльності. Сутність оптимальності як принципу НОП полягає в тому, що з її допомогою оптимізуються, з одного боку, всі принципи НОП, а з іншого — вся цілісна діяльність та окремі її компоненти на основі теорії організації педагогічної праці, тобто ідеального взірця.

Оптимальність як принцип наукової організації педагогічної праці — важливий інструмент удосконалення педагогічної практики, розв'язання завдань ефективності та якості педагогічної праці, а отже, й навчання та виховання учнів.

У процесі реалізації вимог принципу оптимальності треба мати на увазі таке:

1. Оптимальність як органічна частина системи принципів наукової організації педагогічної праці і як провідний принцип групи вимірів процесу та результатів праці в кожному конкретном

3.7. Технологія й техніка аналізу уроку
Висновки
Розділ 4. ПРОФЕСІЙНА МАЙСТЕРНІСТЬ УЧИТЕЛЯ -ВИРІШАЛЬНИЙ ЧИННИК ЕФЕКТИВНОСТІ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ НА УРОЦІ
4.1. Функції вчителя
4.2. Якості вчителя-вихователя
4.3. Педагогічна майстерність учителя-вихователя
Морально-духовні вартості
Професійні знання
Соціально-педагогічні якості
Педагогічні вміння