Фінансове право України - Воронова Л.К. -
ТЕМА 12. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДЕРЖАВНОГО КРЕДИТУ І ДЕРЖАВНОГО БОРГУ

(лекції-2 години, практичні заняття -1 година, самостійна робота - 2 години, колоквіум)

План

1. Правовий режим державного кредиту. Види державних запозичень.

2. Поняття державного боргу.

3. Управління державним внутрішнім боргом

Основні категорії: позика; державна позика; зовнішній державний борг; внутрішній державний борг; управління державним боргом; рефінансування; конверсія; консолідація; уніфікація; новація; анулювання.

12.1. Правовий режим державного кредиту. Види державних запозичень

В усіх цивілізованих державах основними методами мобілізації державних доходів є податки, позики й емісії. Другим за фінансовим значенням методом мобілізації державних доходів є позика. Нині всі розвинені держави користуються позиками. Це пов’язано із значним збільшенням бюджетного дефіциту, можливим розривом між податковими надходженнями та бюджетними витратами, тобто в умовах ринкової економіки державна позика стає обов’язковим елементом фінансової діяльності держави. Правильне й розумне застосування механізму державної позики, з одного боку, є засобом збільшення фінансових можливостей держави і важливим чинником прискорення соціально-економічного розвитку країни, а з другого - необґрунтоване його використання може призвести до істотного зростання податкового тиску в державі, витоку капіталів, дестабілізації економіки.

Слово "позика" виникло від лат. "creditum" - позичка. У тлумачному словнику В. Даля це поняття розкривається як довіра, віра в борг, давання і приймання грошей чи товарів на рахунок на певний термін1.

У теорії фінансового права державна позика розглядається у двох значеннях: як економічна і як правова категорія2. Як економічна категорія позика є системою грошових відносин, що виникають у зв’язку з залученням державою на добровільних засадах для тимчасового використання вільних коштів юридичних і фізичних осіб. Економічна сутність державної позики полягає в тому, що тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб акумулюються на умовах зворотності і платності та використовуються державою як позичковий капітал. Таким чином, державна позика з економічного погляду - це одна з форм обігу позичкового капіталу, яка зводиться до вторинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту.

Як правова категорія "позика" - це врегульовані правовими нормами відносини з акумуляції державою тимчасово вільних коштів юридичних і фізичних осіб на принципах добровільності, терміновості і зворотності з метою покриття бюджетного дефіциту й регулювання грошового обігу. Вільні кошти у населення можуть утворюватися з певних причин: 1) через нерівномірність виплати заробітної плати й інших видів доходів, гонорарів, дивідендів з цінних паперів тощо;

2) ненасиченість товарного ринку за незбалансованої економіки;

3) нагромадження коштів для придбання дорогих речей тривалого користування. У юридичних осіб, крім зазначених вище причин, тимчасово вільні кошти утворюються через тривалий виробничий цикл, сезонний характер робіт, нерівномірність великих капітальних вкладень. Резервні і страхові фонди також можуть бути джерелом тимчасово вільних коштів.

Проте в теорії фінансового права зазначено і дещо ширший зміст позики. Так, деякі автори стверджують, що часто відносини позики зводяться до надання тимчасово вільних коштів на визначених умовах (платності, терміновості, зворотності тощо) позичальникам. Це не зовсім правильно. Відносини позики (незалежно від форми - державної чи банківської) об’єктивно поєднують два взаємозалежних процеси. З одного боку, це залучення, акумуляція тимчасово вільних коштів, нагромадження їх у кредиторів; з другого - надання вже зосереджених коштів позичальникам1.

Кошти, залучені на основі державної позики, надходять у розпорядження державної влади, що перетворює їх на додаткові фінансові ресурси. Мобілізовані таким чином кошти насамперед мають бути призначені для покриття бюджетного дефіциту. Бюджетне законодавство України цілком відповідає цьому теоретичному принципу. Відповідно до ст. 15 Бюджетного кодексу України, джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні і зовнішні запозичення, внутрішні запозичення органів влади Автономної Республіки Крим, внутрішні і зовнішні запозичення органів місцевого самоврядування. Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ресурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

Позичкові відносини, за яких держава виступає як позичальник коштів, — це класична форма державної позики. Однак держава може виступати і як кредитор, надаючи позики юридичним і фізичним особам, іноземним державам і міжнародним організаціям, та як гарант у випадках, коли вона бере на себе відповідальність за виконання зобов’язань фізичних і юридичних осіб. У зв’язку з цим розрізняють внутрішню державну позику, внаслідок якої утворюється внутрішній державний борг, і зовнішню внаслідок якої утворюється зовнішній державний борг.

Держава бере участь у відносинах з державної позики в особі відповідних органів влади. Так, ст. 15 Бюджетного кодексу України встановлює, що Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, визначених Законом про Державний бюджет України. Сг. 16 Бюджетного кодексу України визначає, що право на здійснення державних внутрішніх і зовнішніх запозичень у межах і на умовах, передбачених законом про Державний бюджет України, належить державі в особі міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України. Суб’єктом правовідносин з державної позики є також Національний банк України, що готує пропозиції Кабінету Міністрів України для здійснення політики у цій сфері та виконує операції з обслуговування, розміщення боргових зобов’язань, їх погашення і виплати доходів кредиторам.

Як одна з видів позики1, державна позика надається на умовах платності і зворотності. Через певний час надані в борг кошти повертаються з відсотками. Отже, позики, будучи практичним утіленням механізму державної позики, не є доходом держави, оскільки підлягають поверненню.

Основним джерелом державних доходів, як відомо, є податки. Крім того, для погашення відсотків за користування державною позикою використовують податкові надходження. Сьогоднішні державні позики — це потенційні завтрашні податки. Деякі платники податків є власниками державних цінних паперів. Вони одержують відсотки за цими паперами і водночас сплачують податки, які частково використовуються на виплати державних позик. У зв’язку з цим визначають такі основні відмінності між податками і позиками: податки безповоротно сплачуються державі, тоді як запозичені кошти підлягають поверненню; податки мають примусовий характер, а позики, як правило, добровільний; для податків характерний однобічний рух коштів, а при наданні позики держава видає зустрічні фінансові зобов’язання; позики збільшують державні витрати, тобто функціонування державної позики призводить до утворення державного боргу, а податки не вимагають додаткових витрат на відшкодування.

Суспільне значення державної позики полягає у її фіскальній і перерозподільній функціях. Позитивний вплив фіскальної функції державної позики - це рівномірний розподіл податкового тягаря в часі. Вага податкового тягаря, що поширюється на наступні покоління, залежить від термінів запозичення коштів і відсотків за позикою, що сплачуються позичальником. Перерозподільча функція державної позики виявляється в тому, що при проведенні правильної позичкової політики можуть бути вилучені з обігу значні вільні кошти, які держава перерозподілить між галузями народного господарства, підприємствами й іншими суб’єктами господарювання, які мають велике соціальне й економічне значення для суспільства.

Держава використовує позику і для регулювання грошового обігу. В умовах інфляції державні позики як основна форма державної внутрішньої позики тимчасово зменшують платоспроможний ПОПИТ населення, оскільки з обігу вилучаються надлишкові грошові знаки. Однак за непродуктивного використання мобілізованих за допомогою державної позики коштів джерелом погашення можуть бути нові позики. Розміщення нових державних позик для погашення заборгованості по вже випущених називається рефінансуванням державного боргу.

12.1. Правовий режим державного кредиту. Види державних запозичень
12.2. Поняття державного боргу
12.3. Управління державним внутрішнім боргом
ТЕМА 13. ПУБЛІЧНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАГАЛЬНООБОВЯЗКОВ’ОГО ДЕРЖАВНОГО СТРАХУВАННЯ
13.1. Загальна характеристика страхування. Особливості державного страхування
13.2. Види страхування. Обов’язкове страхування
ТЕМА 14. ПУБЛІЧНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
14.1. Банківська система України
14.2. Правовий статус Національного банку України
14.3. Банківське регулювання і банківський нагляд