Цивільне право України - Харитонов Є.О. - 4.1. Неустойка

4.1. Неустойка

Згідно зі ст. 549 ЦК неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов'язання.

Практично так само визначається неустойка в навчальній і науковій цивілістичній літературі.

Неустойка є популярним засобом забезпечення зобов'язань, особливо в договірних відносинах за участю юридичних осіб. Привабливість неустойки пояснюється тим, що вона є спрощеним засобом компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежним виконанням боржником його обов'язків.

Це забезпечується такими особливостями неустойки:

1) можливість стягнення неустойки власне за факт порушення зобов'язання, без надання доказів про завдання збитків та їхній розмір;

2) можливість для сторін на свій розсуд сформулювати підстави, розмір та умови сплати неустойки (крім випадків існування так званої "нормативної" неустойки);

3) можливість для кредитора оперативно компенсувати збитки, завдані йому невиконанням договору, в зручній для нього грошовій формі. Хоча ст. 549 ЦК передбачає можливість стягнення з боржника неустойки у вигляді майна, однак механізм реалізації такого права поки що не визначений, що на практиці може створити значні труднощі при обчисленні та стягненні такого виду неустойки.

У літературі була висловлена точка зору, що неустойку у вигляді стягнення майна можна іменувати "альтернативна неустойка", оскільки тут для боржника має місце альтернатива: у разі порушення передати кредиторові грошову суму або інше майно1. Проте він навряд чи може бути прийнятним, оскільки у цивілісти ці вже вживається поняття "альтернативна неустойка" для позначення можливості кредитора обирати між стягненням неустойки або збитків7.

Оскільки у ст. 549 ЦК згадуються, крім неустойки, ще і штраф, пеня, то виникає питання про їх правове значення. У літературі існує думка, що це різновиди неустойки, які мають свої особливості. Ця позиція отримала підтримку й у ЦК, який містить визначення цих традиційних для радянського цивільного права (ст. 204 ЦК 1963 р.) різновидів неустойки. Згідно зі ст. 549 ЦК штраф - це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми порушеного зобов'язання. Пеня - це неустойка, яка встановлюється на випадок прострочення виконання зобов'язань і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Такий підхід, однак, здається не дуже вдалим, оскільки різні терміни вживаються для позначення тотожних понять. Фактично, пеня - це та сама виняткова неустойка, а штраф - неустойка штрафна. Тож виникає небезпека змішування різних понять, коли йдеться про однакові за суттю санкції. До того ж вживання термінів "неустойка", "штраф" і "пеня" у різному значенні є хибним з точку зору їх етимології: "штраф" (а під впливом російської термінології - стало позначатися "неустойка").

Як зазначалося, неустойка за своєю юридичною природою є не тільки способом забезпечення виконання зобов'язань, а також однією з форм цивільно-правової відповідальності. Тому багато положень, що регулюють її застосування, вміщені у главі 51 ЦК. Зокрема, згідно зі ст. 611 ЦК неустойка визнається однією з санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, а ст. 550 ЦК встановлює, що кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (ст. 617 ЦК).

Щодо питання про неустойку як спеціальної форми відповідальності, слід зазначити, що тут, як і в інших випадках застосування спеціальних форм відповідальності, часто немає необхідності в наявності повного складу цивільного правопорушення. Наприклад, для стягнення .виключної неустойки не потрібна наявність збитків у кредитора, а отже, відпадає і питання про причинний зв'язок між збитками і протиправними діями. Тому для відповідальності тут досить протиправності і вини боржника.

Про це свідчить і судова практика. Так, наприклад, банки, пред'являючи до громадян позов про стягнення заборгованості за кредитом і пені (неустойки) за прострочення його повернення, позбавлені необхідності доводити наявність у них збитків внаслідок прострочення повернення позики. Докази надаються лише щодо факту видачі кредиту і неповернення його в строк. Саме прострочення є протиправною дією. Вина тут можлива як в формі наміру, так і в формі необережності, однак для цієї категорії справ ця обставина практично не має значення.

Неустойка має характер додаткового обтяження для боржника і, за загальним правилом, підлягає сплаті незалежно від наявності збитків (ст. 624 ЦК). Вона стимулює боржника до належного виконання, а також компенсує (повністю або частково) збитки, які можуть бути заподіяні невиконанням зобов'язання. Тому сплата неустойки не звільняє від виконання зобов'язання в натурі (ст. 552 ЦК).

Умовами стягнення неустойки є невиконання зобов'язання і вина боржника, незалежно від наявності збитків у кредитора. Однак якщо збитки є, то залежно від співвідношення права на стягнення неустойки з правом на відшкодування збитків розрізняють неустойку:

1) залікову - не виключає право вимагати відшкодування збитків, але тільки в тій частині, яка не покрита неустойкою;

2) виключну - закон або договір можуть передбачити стягнення тільки неустойки, але не збитків (використовується, як правило, у випадках прострочення зобов'язання);

3) штрафну (кумулятивну) - стягнення збитків у повній сумі крім неустойки;

4) альтернативну - за вибором кредитора стягується або неустойка, або збитки (ст. 624 ЦК).

Залежно від підстав встановлення неустойка поділяється на договірну та нормативну. Найчастіше використовується договірна неустойка (та, що встановлюється договором сторін).

Сфера застосування нормативної неустойки залежить від характеру норми. Якщо неустойка передбачена імперативною нормою, вона підлягає безумовному застосуванню. У випадках, коли положення про неустойку міститься в диспозитивній нормі, вона застосовується лише тоді, коли сторони своєю угодою не передбачили інший розмір неустойки. Прикладом диспозитивної норми тут може бути правило ст. 625 ЦК, згідно з яким боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Разом з тим сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства (крім випадків, передбачених законом).

Крім того, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Слід зазначити, що в цьому випадку зменшення розміру неустойки є правом суду. Разом з тим ст. 616 ЦК зобов'язує суд зменшити неустойку, якщо порушення зобов'язання сталося з вини кредитора.

4.2. Порука
4.3. Гарантія
Глава 22. Відповідальність у цивільному праві
1. Поняття цивільно-правової відповідальності
2. Підстава цивільно-правової відповідальності
3. Цивільно-правова відповідальність за невиконання зобов'язань
4. Форми цивільно-правової відповідальності за невиконання зобов'язань
5. Підстави звільнення від відповідальності
Глава 23. Категорія договору в цивільному праві
1. Поняття договору
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru