Концепції сучасного природознавства - Бобильов Ю.П. -
12.1. З чого починається людина і... людяність?

Еволюція виду одночасно йде в різних напрямках, але з різною швидкістю.

Гемоглобін людини відрізняється від гемоглобіну горили тільки однією амінокислотою з 247, імовірно, такий же рівень розходжень інших біомолекул. Від появи пітекантропів ("людини прямоходячої") нас відокремлює близько 1,5 млн років, від неандертальців (рання форма "людини розумної") – 125 тис. років, а сучасна людина з'явилася близько 50 тис. років тому. Одне покоління становить близько 25 років, і ми відділені від нашого звіроподібного предка всього кількома тисячоліттями поколінь добору. Але що ж міг за цей час зробити добір?

Еволюція виду йде направлено, певним віщовим каналом, і, наприклад, тутовий шовкопряд під впливом добору здатний за десяток поколінь пройти спадкове зрушення від величезного метелика з коконом, що важить 3 грами, до карликових екземплярів, з вагою в 6–7 разів меншою і в три рази прискореним розвитком.

Іншими словами, наявність такого видового каналу забезпечує не тільки надшвидку еволюцію, але й еволюцію корельовану, погоджену за цілими системами ознак. Не так багато років знадобилось, щоб з тапіроподібної морди виріс хобот слона і щоб сформувалася шия жирафа, яка віддала в його розпорядження все листя, недоступне іншим тваринам.

Коли наш предок почав ходити на задніх лапах, а передні лапи стали руками, з'явилися знаряддя, стрімко ріс мозок, складався зовсім новий канал корельованого надшвидкого еволюціонування, канал, якого вимагала тривала беззахисність дитинчати. Ця безпорадність, беззахисність дитинчати пов'язана з прогресуючою кортиколізацією мозку, переміщенням функцій зі стовбурної частини в кору. Паралельно еволюційному ростові мозку подовжувався термін вагітності, а головне, термін безпорадності дитинчат, протягом якого вони потребують охорони не тільки від батьків, але й від усієї зграї. У найпримітивніших племен дитинча до шести років зовсім нездатне до самостійного існування, до добування їжі, до оборони, і навіть в індіанців воно лише у дев'ять років стає здатним до самостійного полювання.

Безупинна охорона, безупинна підгодівля дітей і вагітних, чисельність яких становила не менше третини зграї, могла здійснюватися тільки зграєю в цілому, скованою у своїй рухливості цією масою безпомічних носіїв і передавачів її генів. І якщо еволюція людини, починаючи від пітекантропа, залишила сліди у вигляді кістяків, котрі поступово змінювалися, то у відношенні спадкових інстинктів і безумовних рефлексів людина повинна була далі віддалитися від пітекантропа, ніж виводкові птахи від гніздових.

У довгий період палеоліту і неоліту, коли територіальна роз'єднаність племен швидко обривала поширення таких переважно людських інфекцій, як чума, холера, віспа, кір, дизентерія, тифи, коли жінка народжувала 10– 15 дітей, а з них доживало до зрілості лише двоє-троє, тоді виживання племені головним чином залежало від захисту проти хижаків, охорони і годування дитинчат. Лише за умови міцного внутріплемінного згуртування потомство могло дожити до віку самостійності.

Зате збереження хоча б половини "поголів'я" протягом чотирьох –п'яти поколінь породжувало геометричний вибух розмноження, і інстинкти, які ми пізніше назвемо альтруїстичними, могли поширюватися на значні простори. Зграї долюдей і племена могли не конкурувати один з одним, але все одно природа безжалісно винищувала тих з них, у яких недостатньо охоронялися безпомічні діти... і старі.

Зграї і стада долюдини могли існувати і без яких-небудь колективістських та альтруїстичних інстинктів. Вони могли перемагати і навіть плодитися без них. Без цих інстинктів вони тільки не могли вирощувати своє потомство, а отже, не могли передавати свої гени і вимирали, утворюючи незліченні тупики еволюції. Виживати могли лише суспільства з інстинктами й емоціями, спрямованими не тільки на особистий захист, але й на захист потомства, на захист зграї в цілому, захист швидкий, блискавичний, інстинктивний.

В умовах доісторичних і навіть історичних наявність таких інстинктів повинна була перевірятися природним добором майже безупинно. Але чи могли ці інстинкти обмежуватися лише турботою про потомство, чи становлення людства неминуче було пов'язано з природним добором на альтруїстичні інстинкти набагато ширші?

12.2. Етика як продукт природного добору
12.3. Походження деяких негативних естетичних емоцій
12.4. Природний добір на емоції захисту старості
12.5. Груповий природний добір на жагу пізнання
12.6. Соціальний добір і породжувані їм перекручені уявлення про етичну природу людини
12.7. Про деякі тенденції до зречення від етичних норм
12.8. Генетика злочинності
Розділ 13. БІОЕТИКА
13.1. "Лікар-термінатор" і проблеми деонтології
13.2. Юридичні проблеми біоетики