Концепції сучасного природознавства - Бобильов Ю.П. -
13.6. "Світло наприкінці тунелю"

Умирання не моментальне. Воно триває іноді десятки секунд, іноді – години і дні. Ще з часів Гіппократа дісталося нам поняття про троє воріт смерті. Це серце, легені, мозок. Від якої б хвороби люди не вмирали – від інфекції, травми, ядухи, – смерть стає повноправною господинею в організмі, коли гине один з трьох перелічених органів (адже без крові, насиченої киснем, мозок працювати не може).

Медичні заходи видозмінюють процес умирання – серце і легені можна на деякий час замінити приладами. І спрямовано ці заходи в першу чергу на те, щоб зберегти життя головного мозку. Можливо, саме тому більшість свідчень про видіння після смерті надходить з тих (звичайно кардіологічних) клінік, де буває більше успішних реанімацій. Напевно, прийоми найпростішої акушерської реанімації та найпростіші дихальні прийоми були відомі багато тисячоліть тому. (Пам'ятаєте біблійне: "І створив Господь Бог людину з пороху земного, і вдунув в обличчя її подих життя, і стала людина душею живою"?) Сам термін "реанімація" у середні віки більше був відомий у богослов'ї. Походить він від латинського animatio, що означає "вливання життя", "створення живого". А сьогодні це слово трактується в медицині як "комплекс заходів з метою повернення до життя або явище відновлення життя" (останнє буває, хоча й рідко, – ознаки життя іноді повертаються і без допомоги ззовні. Найчастіше це трапляється з хворими на хронічні бронхо-легеневі недуги і пороки серця: вони краще переносять нестачу кисню в організмі, до якого привчають їх самі хвороби).

Звичайно людина непритомніє через 15 секунд після зупинки мозкового кровообігу. Якщо це відбувається в сучасній клініці, моніторні системи попереджають про загрозу для життя хворого і дозволяють підтримувати циркуляцію крові на рівні, достатньому, щоб при зупинці серця, яка раніше завжди вважалася ознакою смерті, зберегти свідомість. Саме цим можна пояснити ефект присутності при власному оживленні. У практиці був випадок, коли хворому дві години робили масаж серця і весь цей час він розмовляв і навіть пручався.

Досить часто зустрічаються помилкові клінічні смерті наркоманів – від передозування препаратів опію і галюциногенів (ЛСД, героїн). Звідси й характерні кольорові видіння, в яких душа відокремлюється від тіла, людина літає в інші світи, роздвоюється і спостерігає за подіями наче з боку. Подібні видіння іноді бувають у хворих під час операцій, коли знеболювання проводять, не присипляючи пацієнта. Років двадцять тому такий вид наркозу навіть був у моді і вважався ознакою високої кваліфікації анестезіолога.

Галюцинації можуть виникати і через зміни кровотоку в мозку. Лікарям добре відома так звана централізація кровообігу в критичних станах. Кровотік перерозподіляється на користь життєво важливих органів і життєво важливих центрів у кожному з них. У мозку перевагу одержують підкіркові структури, розташовані найближче до великих судин – і найбільш відповідальні за галюцинації. Аналізатор слуху – один з найстійкіших, він менше, ніж інші залежить від кори головного мозку. При виключеному корковому відділі стовбурні ділянки слухового аналізатора можуть працювати в самостійному режимі.

Тому не потрібні містичні пояснення тих випадків, коли люди, що помирали й ожили, чули голоси лікарів, але не могли на них відреагувати. Це прояв не життя після смерті, а залишків життя під час умирання. Сліпі, у яких після лікування відновлюється зір, спочатку не пізнають предметів, вони лише розрізняють світло і пітьму. Інформація від сітківки може не доходити по нервових шляхах до кори, а замикатися в стовбурній частині мозку, і тоді зоровий образ розпізнається просто як світло. Хворі, що ожили, часто описують подібні видіння.

Чому ті, хто побував "за краєм" часто говорять про тунель і яскраве світло наприкінці його? У потиличних частках кори великих півкуль головного мозку розташований центральний відділ зорового аналізатора. Полюси цих часток забезпечуються кров'ю автономно і живуть довше інших кіркових ділянок зорового апарату, забезпечуючи, щоправда, лише центральний, або трубчастий, зір. Полюси, до речі, пов'язані з центральними ділянками сітківки ока. У самій сітківці теж можливий перерозподіл крові на користь її центру, від чого звужується поле зору. Усе це разом, очевидно, і дає картину тунелю, просіки, дороги, наприкінці яких бачаться неясні образи. До того ж яскраве світло, за допомогою якого лікарі періодично перевіряють в умираючих зіничний рефлекс (чи звужується зіниця при освітленні ока), може сприяти появі видінь.

Треба відзначити, що своїми враженнями про побачене чи почуте на крайніх стадіях умирання можуть поділитися далеко не всі. Клінічну смерть майже всі відчувають як втрату свідомості або сон. Свідчення оживлених людей говорять лише про одне: умираючи, людина може сприймати явища зовнішнього світу. Природно, враження ці хаотичні і перекручено відбивають навколишнє, тому що породжені вони хворим мозком.

І ще одне спостереження хворих, які перенесли клінічну смерть, може пояснити фізіологія. Коли в людини, що повертається до життя, відновлюється пам'ять, у її свідомості в першу чергу спливають найемоційніші та найбільш стійко закріплені в пам'яті враження. Цей ряд найяскравіших спогадів створює ілюзію того, що перед очима встигає пройти все життя. Багаторічне атеїстичне виховання дається взнаки і на порозі життя та смерті. Наприклад, практично не зустрічаються люди, які перенесли клінічну смерть і розповідали релігійні сюжети (спеціальні дослідження не проводилися). Однак запам'яталися розповіді хворого, що провів у несвідомому стані більше десяти діб. Він бачив райдужні кола і хмари, на яких сиділи Брежнєв, Чан Кай-ши, Мао Цзе-дун та інші політичні діячі. Легко підмінити їх персонажами, що заселяють небеса у свідомості віруючих людей, і все стане на свої місця.

На жаль, ні обліку людей, що побували на тому світі, ні періодичних обстежень у нашій медицині ніхто не вів і не веде. Лікарі спостерігають за більшістю з них тільки з приводу основного захворювання. Дуже рідко ці хворі потрапляють у поле зору психіатра, хоча нечисленні дослідження свідчать, що у всіх, хто переніс клінічну смерть, є енцефалопатія більшого чи меншого ступеня – стан мозку, який межує із захворюванням, а іноді і важка патологія.

Лікарське спостереження за тими, хто переніс клінічну смерть, необхідне. Як показують дослідження, у них більший ризик розвитку атеросклерозу й інших захворювань мозкових судин, пухлин головного мозку. Звичайні для них неврастенія, емоційна нестійкість, дратівливість, некритичне ставлення до свого стану. їм потрібна особлива медична допомога – тим, хто почав жити вдруге.

Таким чином, можна вважати, що "посмертні" видіння – це перекручене сприйняття навколишнього світу хворим, умираючим мозком. Для їхнього пояснення достатньо фізіологічних знань, вони не можуть підтвердити віру в існування загробного життя.

13.7. Хоспіси
Розділ 14. НАУКОВИЙ МЕТОД
Додаток 1. Біблійні уявлення і розвиток природознавства
Висновок. Типи наукової раціональності
Додаток 2. Інформаційна модель фізичного світу
Додаток 3. Криза інфекційного підходу. Еволюційний підхід до лікування ран
Література
Іменний покажчик
Передмова
Розділ 1. ПРИРОДОЗНАВСТВО, НАУКА, НАУКОВИЙ МЕТОД, ПІЗНАННЯ І ЙОГО СТРУКТУРА