Риторика - Колотілова Н.А. -
6.2.3. Освітня система Ісократа

Взагалі після виступу Платона проти риторики, що було моментом найвищого загострення ворожнечи між риторикою та філософією, в IV ст. до н. е. намічаються тенденції до примирення цих двох наук. У царині риторики це виразилось у творчості Ісократа, а в царині філософії - в творчості Арістотеля. За переказами, вони не дуже прихильно ставились один до одного, зокрема Арістотелю приписують таку фразу: "Соромно мовчати і дозволяти говорити Ісократам!", але прагнули, по суті, однієї мети1.

Ісократ (436-338 рр. до н. е.) був учнем Горгія і прямим спадкоємцем софістичної освітньої системи. У 392-352 рр. до н. е. Ісократ створює школу красномовства. Навчання в цій школі тривало 3-4 роки, коштувало дорого (приблизно 1000 драхм) і було доступним тільки заможним людям.

Створюючи школу, Ісократ розглядає риторику як синонім знання, яким можна оволодіти в процесі навчання. Мистецтво створення промов визначається ним як філософія. Звичайно, таке розуміння філософії відрізняється від розуміння філософії Сократом і Платоном. У житті доводиться мати справу не з істинами, а з думками, отже умоспоглядальна філософія була не зовсім доречною для практичного життя. Тому Ісократ зосереджується більше на мистецтві слова. Адже для переконання аудиторії слід бути принаймні зрозумілим для більшості. Саме в школі Ісократа і з'являється таке поняття, як "думка більшості". Щоб виступ оратора був успішний, потрібно завоювати "думку більшості", тобто

вловити настрій аудиторії, встановити з нею контакт і тим самим знайти схвалення своєї промови. Якраз ці ідеї і пов'язують школу Ісократа з практикою софістичного навчання.

Ісократ підкреслював великі потенційні можливості, що закладені в красномовстві. Природа слова така, що:

"одне й те саме можна викласти різними способами: велике представити незначним, незначне возвеличити, старе представити новим, а про недавні події розповісти так, що вони будуть здаватися давніми".

Однак він, на відміну від софістів, наполягав на моральнісних аспектах риторики.

Слід зазначити, що сам Ісократ не виголошував промови публічно, він навчав інших. Звичайно, така ситуація була неординарною і стала предметом глузувань. Як свідчать джерела, коли Ісократа запитували, як це він, сам нездатний виголошувати промови, навчає інших, він відповідав, що гострильний камінь не може різати, проте робить залізо гострим.

Риторика стояла в центрі освітньої системи Ісократа. Елементи інших знань були тільки підготовкою до неї. Однак оратор повинний знати й інші предмети (історію, міфологію, математику, астрономію тощо), адже невідомо на яку тему йому доведеться виступати.

Ісократ удосконалив риторичну теорію. В його школі були вироблені основні принципи композиції ораторської промови, яка повинна містити такі частини:

1) вступ, метою якого є привертання уваги й прихильності аудиторії;

2) виклад предмета виступу з усією переконливістю;

3) спростування положень противника з аргументацією на користь власних;

4) завершення, яке підводить підсумок всьому, що було сказане. Ідеалом в школі Ісократа було мовлення легке та вишукане, яке проста людина зрозуміє, а фахівець оцінить.

6.2.4. Риторика Арістотеля

Систему філософської риторики створює Арістотель (384- 322 рр. до н. е.). Він присвячує цій науці спеціальний трактат під назвою "Риторика". В ньому, зокрема, подається таке визначення риторики:

".здатність знаходити можливі способи переконання відносно кожного даного предмета".

Велику увагу Арістотель приділяє також вирішенню питання про те, чим риторика відрізняється від інших мистецтв, які теж мають справу зі Словом, а саме: аналітики, діалектики, софістики та еристики. Аналітика у нього - це вчення про доведення. Діалектика - це певне мистецтво ведення бесіди, коли шукаються першооснови якоїсь науки, особливо філософії. Софістика й еристика дуже схожі між собою, відмінність полягає лише в меті: софісти прагнуть до позірної мудрості, а еристики - до позірної перемоги в суперечці будь-якими засобами.

Крім того, у трактаті "Риторика" закріплюється уявлення про "риторичний трикутник". Стагиріт пише про те, що існує три види способів переконання. Перший вид залежить від характеру промовця, другий - від настрою слухача, а третій - від самої промови. Іншими словами, для досягнення переконання оратору необхідно продемонструвати свій етос, тобто викликати довіру до себе; скористатися пафосом, тобто вплинути на почуття аудиторії; спертися на логос, тобто належним чином аргументувати свої положення.

Арістотель пропонує певну типологію промов. Це можна представити у вигляді таблиці:

Критерій

Види промов

дорадчі

судові

епідейктичні

1

справа

схиляти чи відхиляти

звинувачувати чи виправдовувати

хвалити чи осуджати

2

час

майбутній

минулий

теперішній

3

мета

користь або шкода

справедливе або несправедливе

прекрасне або ганебне

4

прийоми

приклади, тому що в промовах йдеться про майбутнє, але припущення робляться на основі минулого

ентимеми, тому що минуле через свою неясність особливо потребує вказівки на причину та доведення

перебільшення, тому що оратор має справу з діяннями, що визнані беззастережно; він повинен лише представити їх у всій величі та красі

Стагиріт докладно аналізує також структуру промови. На його думку, вона повинна містити такі основні компоненти: вступ, оповідання, доведення, завершення. Крім того, Арістотель розглядає й інші питання риторики: поняття стилю, метафори, жарту; аналізує пристрасті.

Таким чином, "Риторика" Арістотеля - це, мабуть. єдина ґрунтовна й систематична праця з цієї дисципліни, що збереглася з часів Давньої Греції й не втратила своєї актуальності до нашого часу.

Для риторики як практичної дисципліни велике значення має ще й така робота Арістотеля, як "Про софістичні спростування". В ній Стагиріт намагається певним чином систематизувати захисні прийоми проти софістів.

6.2.4. Риторика Арістотеля
6.2.5. Видатні давньогрецькі оратори
6.3. Особливості елліністичної риторики
6.4. Риторика у Давньому Римі
6.4.1. Риторика Цицерона
6.4.2. Програма освіти оратора Квінтіліана
6.4.3. К. Тацит про причини занепаду латинського красномовства
6.5. Риторика та раннє християнство
РОЗДІЛ 7. РИТОРИКА В ЕПОХУ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ, ВІДРОДЖЕННЯ ТА НОВОГО ЧАСУ
7.1. Становлення християнської гомілетики