Державне регулювання економіки - Гриньова В.М. - Тема 13. Грошово-кредитне та валютне регулювання економіки

13.1. Грошово-кредитна політика держави та регулювання рівня інфляції

Основна мета грошово-кредитної політики - це створення умов для досягнення запланованого обсягу виробництва, що дає змогу забезпечити ефективну зайнятість і запобігти негативній інфляції, підтримувати визначений курс національної валюти до вільно конвертованої валюти (ВКВ) та інших валют, а також підтримувати позитивне сальдо платіжного балансу країни.

Термін "інфляція" вперше почав уживатися в Північній Америці в період громадянської війни 1861-1865 рр. і означав процес "розбухання паперово-грошового обігу". У загальному значенні інфляція - це знецінення паперових грошей, виражене у переповненні сфери обігу незабезпеченою товарами грошовою масою. В іншому значенні, інфляція - це дисбаланс попиту та пропозиції, тому економісти виділяють два основних типи інфляції: інфляція попиту й інфляція пропозиції. Інфляція попиту характеризує порушення рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією з боку попиту, тобто грошові доходи населення та підприємств збільшуються швидше, ніж реальний обсяг товарів і послуг. У результаті в обігу з'являється маса грошей, незабезпечена товарами, що призводить до зростання цін. Така інфляція має класичний характер і характерна для багатьох розвинених країн з ринковою економікою.

Інфляція пропозиції означає зростання цін, зумовлене збільшенням витрат виробництва, яке може відбуватися внаслідок:

1) зниження обсягу виробництва;

2) зростання цін на сировину, матеріали й енергоресурси;

3) підвищення заробітної плати;

4) зміни курсу національної валюти та ставок податків.

У реальній економіці одночасно можуть спостерігатися й інфляція попиту, й інфляція пропозиції. Інфляція посилюється під час емісії паперових грошей, збільшення дефіциту держбюджету або зниження платоспроможності підприємств. Індекси інфляції подані у табл. 13.1.

Таблиця 13.1. Індекси інфляції в Україні, %

У теорії державного регулювання є такі типи інфляції: 1) відкрита, різновидами якої є:

- помірна - це інфляція, за якої темпи приросту цін не перевищують 10 % на рік. Спостерігається в країнах з розвиненою ринковою економікою та стимулює виробництво необхідних товарів (табл. 13.2);

Таблиця 13.2. Зростання цін у деяких країнах із розвиненою ринковою економікою, у % до попереднього року; дані 1994 р.

- галопуюча - темпи приросту цін коливаються від 10 до 200% на рік. У цих умовах всі контракти та договори "прив'язують" до зростання цін або іноземної валюти;

- гіперінфляція - характеризується явищем, коли темпи зростання цін випереджають темпи зростання кількості грошей в обігу. На зміну товарно-грошовому обігу приходить бартер. Різниця динаміки цін і зарплати має загрозливий характер навіть для добробуту найбільш забезпечених верств населення. Гіперінфляція - це рідкісне явище для країн з розвиненою ринковою економікою. У разі загрози гіперінфляції державні органи управління за допомогою регулювання кредитно-грошової системи та системи оподаткування повинні підтримувати рівень інфляції в допустимих межах;

2) прихована (пригнічена): Спостерігається за хронічного дефіциту товарів і послуг в умовах державного контролю над цінами та незадовільного попиту;

3) збалансована: помірне зростання цін одночасно поширюється на більшість товарів і послуг; - не збалансована: зростання цін на різні товари відбувається різними темпами;

4) очікувана - інформація, яку можна прогнозувати; - неочікувана - за раптового стрибка цін. При цьому темп інфляції можна визначити за формулою

де Т - темп інфляції;

ІСЦп а - індекс споживчих цін поточного періоду;

ІСЦ6 л - індекс споживчих цін базового періоду.

Індекс споживчих цін показує зміну фіксованого набору товарів і послуг, який споживає населення та визначається за формулою

де ІСЦ - індекс споживчих цін;

ЦСК - ціна споживчого кошика в поточному періоді;

ЦСКб - ціна споживчого кошика, що складається з аналогічного набору товарів і послуг, у базисному періоді.

Грошово-кредитна політика має бути спрямована на забезпечення внутрішньої стабільності цін та на підтримання монетарними методами процесів економічного зростання. Необхідно сприяти зростанню грошової маси в обігу, тому що це дає змогу утримувати інфляцію на відносно низькому рівні.

Головною метою грошово-кредитної та валютно-курсової політики є сприяння підтриманню високих темпів економічного зростання через забезпечення стабільності національної валюти, стабільності цін та підвищення ефективності функціонування банківської системи.

Основними цілями грошово-кредитної та валютно-курсової політики є:

- зростання кредитування реального сектору економіки;

- зростання депозитів населення та підприємств;

- підвищення рівня прибутковості банківських операцій, орієнтація на доходи від кредитування та обслуговування реального сектору економіки;

- посилення контролю за дотриманням комерційними банками регулятивних норм;

- погашення державою реструктуризованої заборгованості перед комерційними банками;

- сприяння впровадженню нових банківських технологій та послуг, створення спеціалізованих банківських установ (Український банк реконструкції та розвитку, Земельний (іпотечний) банк);

- підтримання стабільності валютного ринку;

- збільшення міжнародних валютних резервів Національного банку за рахунок активної політики інтервенцій та ефективного використання кредитів міжнародних фінансових організацій;

- створення сприятливих умов для зовнішньоекономічної діяльності реального сектору та для залучення іноземних інвестицій в українську економіку.

Для досягнення цих цілей необхідно реалізувати стратегічні завдання, які спрямовані на створення монетарного середовища, сприятливого для сталого соціально-економічного розвитку шляхом удосконалення правового регулювання банківської діяльності; посилення процесу приватизації банківських установ; забезпечення стабільності гривні, створення необхідних умов для виконання банками своєї основної функції - кредитування суб'єктів господарювання та громадян.