Державне регулювання економіки - Гриньова В.М. - 13.2. Інструменти та інститути регулювання грошово-кредитних відносин

Прийняття Законів України "Про Національний банк України" та "Про банки і банківську діяльність" (в новій редакції) забезпечило чітке визначення структури банківської системи України і правового поля для стабільного розвитку та діяльності банків в У країні (табл. 13.3).

Перед Національним банком України (НБУ) поставлено завдання щодо створення регулятивного середовища для впровадження ключових принципів ефективного банківського нагляду. НБУ забезпечує погашення зовнішнього державного боргу та збільшення міжнародних ліквідних резервів.

НБУ проводить політику стерилізації надлишкової грошової маси шляхом здійснення операцій з мобілізації коштів ко-

мерційних банків. Облікова ставка НБУ за період з 2000 до 2005 р. була знижена у 3,3 разу, що сприяло здешевленню кредитних ресурсів (відсоткові ставки за кредитами комерційних банків у національній валюті зменшилися з 29,6 до 14,7 % річних). Однак, незважаючи на позитивні зміни у сфері грошово-кредитного та валютного регулювання економіки, показники якого подані на рис. 13.1, залишається низка проблем, які необхідно усувати. Основні з них такі:

- недостатній рівень капіталізації банків (оскільки незначна частка іноземного капіталу в загальній сумі сплаченого статутного капіталу комерційних банків викликана тим, що на сьогодні Україна є непривабливою для іноземних інвесторів);

- наявність значних кредитних ризиків та недостатня кількість реальних платоспроможних позичальників (види кредитів, які надаються населенню, подані на рис. 13.2);

- відносно малі масштаби банківської системи, але обсяг кредитних вкладень постійно зростає;

- недосконалість законодавчої бази;

- недостатній обсяг строкових депозитів у комерційних банках через все ще недостатній рівень довіри населення до банківської системи;

- складний фінансовий стан деяких великих банків, які значною мірою зайняті обслуговуванням державного сектору економіки та державних програм;

- відсутність розвиненого фондового ринку і, зокрема, ринку державних цінних паперів.

Регулювання грошової маси здійснює НБУ і Міністерство фінансів України. Для відстеження грошової маси в обігу застосовують такі грошові агрегати (табл. 13.4):

1) М0 - кількість готівки в обігу, включаючи гроші в касах підприємств;

2) М1 - сума готівки в обігу (М0) плюс внески населення та підприємств до запитання (тобто сукупна кількість грошей, що використовуються як засіб обігу і обслуговуючий поточний платіжний оборот);

3) М2 - сума грошових коштів, що обслуговують поточний обіг (М,) плюс строкові внески населення та підприємств;

4) М3 - сукупна грошова маса, що включає грошові кошти, які обслуговують поточний обіг плюс строкові внески, а також ліквідні цінні папери (облігації, сертифікати, казначейські зобов'язання) та кошти на рахунках бюджетних і громадських організацій, кошти для фінансування капітальних вкладень;

5) М4 - сукупна грошова маса (М3) плюс негрошові ліквідні кошти, що зберігаються в банках.

До основних інструментів регулювання грошово-кредитних відносин належить:

1) облікова (дисконтна) політика НБУ, заснована на переобліку або купівлі векселів, врахованих раніше комерційними банками, тобто випускаються від імені держави державні цінні папери (уповноваженим фінансовим органом), які реалізуються в момент емісії серед кредитних установ за ціною, нижчою за номінал. Різниця становить дохід держателя векселя, а для НБУ служить засобом впливу на загальний обсяг кредиту та грошового обігу та використовується як застава під час отримання комерційним банком позики в НБУ або іншому комерційному банку.

НБУ з валюти векселя утримує дисконт (обліковий процент, що стягується банком під час обліку векселів), зміна якого впливає на обсяг кредитування в країні. Офіційні облікові ставки в різних країнах становлять: в Великій Британії та Франції - 5 %; в Німеччині - 4; в США - 3; в Японії - 1 %. Отже, в Японії створені умови для отримання більш дешевого кредиту, що сприяє припливу інвестицій. Висока ставка НБУ гальмує зростання грошової маси (за агрегатом М3);

2) операції на відкритому ринку необхідні для підвищення ефективності облікової (дисконтної) політики і проводяться між НБУ та кредитними установами не за ринковими відсотковими ставками, а за заздалегідь встановленим курсом. Таким чином, змінюючи відсоткові ставки на відкритому ринку, НБУ створює вигідні умови кредитним інститутам з закупівлі або продажу державних цінних паперів для підвищення ліквідності їх активів. Це найбільш гнучкий метод регулювання кредитних можливостей банків, який активно використовується НБУ в період зростання дефіциту державного бюджету;

3) політика обов'язкових резервів полягає у встановленні НБУ норм обов'язкових мінімальних резервів кредитним інститутам у вигляді певного відсотка від суми їх депозитів (при

Рис. 13.1. Система показників грошово-кредитної та валютної сфер, що використовується в державному регулюванні

Рис. 13.2. Класифікація кредитів, які надаються населенню

Таблиця 13.4. Наявна грошова маса в обігу України та її розміщення, на кінець року, млн грн

цьому обов'язкові мінімальні резерви зберігаються на безвідсотковому рахунку в НБУ).

Ставки за обов'язковими резервами в різних країнах можуть бути різними. Наприклад, ставки за обов'язковими резервами кредитних інститутів у промислово розвинутих країнах такі: Великій Британії - 0,45%; США - 3-12; Франції - 3-6,5; Німеччині - 4,15-12,1; Швейцарії - 2,5; Японії - 0,125-2,5 %.

З метою запобігання припливу внесків на євроринок НБУ повинен знижувати ставки за строковими і ощадними внесками, а також за внесками до запитання нерезидентів. Грошово-кредитна та валютна політика державних органів управління реалізується через інститути грошово-кредитних відносин, до яких в системі державного регулювання економіки належать:

- Національний банк України - економічно самостійна установа, незалежна від розподільних і виконавчих органів влади, яка здійснює свої витрати за рахунок власних доходів та займається регулюванням і контролем фінансових ринків, інститутів. Основними завданнями НБУ, які необхідно вирішувати в процесі регулювання грошово-кредитних і валютних відносин, є: регулювання грошового обігу; забезпечення стійкості гривні за допомогою купівлі-продажу іноземної валюти; проведення єдиної грошово-кредитної та валютної політики (встановлення норм обов'язкового резервування комерційними банками залучених ресурсів, рівня облікових ставок за кредитами комерційним банкам, проводячи операції з цінними паперами, рефінансування комерційних банків за допомогою надання короткострокових кредитів (погашення старої державної заборгованості за цінними паперами), встановлення курсу національної валюти щодо інших валют); організація розрахунків і касового обслуговування; захист інтересів вкладників, банків; організація та здійснення нагляду за діяльністю комерційних банків та інших комерційних установ; проведення операцій зовнішньоекономічної діяльності;

- Мережа комерційних банків, які здійснюють кредитно-розрахункове обслуговування суб'єктів господарської діяльності;

- Мережа спеціальних банків, які кредитують під заставу нерухомість: земельні, інвестиційні банки та ін. У стадії формування перебувають муніципальні банки, що служать для забезпечення виконання місцевих бюджетів, перерозподілу за допомогою кредиту вільних фінансових ресурсів у рамках муніципалітету.