Державне регулювання економіки - Калетнік Г.М. - Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

1.1. Об'єктивна необхідність державного регулювання економіки

Здатність нерегульованого ринку спонтанно забезпечувати загальну рівновагу і високу ефективність економіки обмежена. Роль державного регулювання в економіці України повинна бути набагато вища, ніж у країнах заходу, оскільки вона далека від ідеалу вільного ринку. Вітчизняний досвід реформування економіки свідчить, що не можна розраховувати на те, що ринок сам усе залагодить, тому що ринки не завжди діють ефективно, особливо у суспільному виробництві. Аналіз ролі держави, форм і методів її впливу на економіку показує виправданість активного втручання держави в національну економіку.

В економічній науці є два протилежних підходи до участі держави в регулюванні процесів - класична і кейнсіанська. На думку класиків, ринковий механізм автоматично забезпечує рівновагу попиту і пропозиції, а відтак унеможливлює тривалі порушення пропорцій в економіці, зокрема спад виробництва, інфляцію, безробіття. На відміну від традиційної класичної теорії, англійський економіст Джон М. Кейнс обгрунтував об'єктивну необхідність і практичне значення державного регулювання ринкової економіки. Його теорія - це аналіз взаємодії та взаємозв'язків різних агрегованих економічних категорій і величин, дослідження того, як невідповідність між ними впливає на стан економіки, а також в яких межах і якими методами державного втручання можна досягти узгодження між цими категоріями та величинами з метою постійного економічного розвитку.

Державне регулювання соціально-економічного розвитку країни є істотною ознакою сучасної ринкової економіки змішаного типу. Розумний симбіоз ринкових і державних регуляторів дає можливість реалізувати соціально-економічні цілі розвитку суспільства, досягти високої ефективності виробництва, стабільного економічного розвитку, забезпечувати соціальну справедливість.

У країнах із розвиненою ринковою економікою наміри запровадження прямого державного контролю втілюють у життя завжди, коли ймовірним стає руйнування конкуренції. І тут держава намагається врахувати як інтереси окремих груп економічних суб'єктів, так і загальновизнані потреби суспільства у підтримуванні регульованого конкурентного порядку в країні. Державне регулювання потрібне за наступних обставин.

1. У разі природної монополії, коли вихідною є теза про обмеженість ресурсів у галузі. Найчастіше цю обмеженість, покликану сформувати особливі умови ринкової діяльності, штучно створюють підприємства, які функціонують у цих галузях.

2. За ринкової монополії, коли йдеться про "неконкурентне ринкове витіснення", тобто продавці через дискримінацію цін або агресивне зниження намагаються витіснити з ринку конкурентів з метою встановлення панівного ринкового середовища.

3. Коли спостерігається побічна дія, тобто, коли у процесі виробництва або споживання товарів з'являються недоліки у ціновій системі. Ціна втрачає властивість показника обмеженості, бо до уваги беруться лише ті вигоди та невигоди, що їх визначає економічний суб'єкт. Серед державних заходів виділяють шість цінових обмежень: обмеження прибутку; витрат; встановлення стандартів якості та кондиції; розширення публічних і тарифних зобов'язань; визначення виробничих обов'язків; встановлення обов'язків транспортування та постачання підприємств. Параметри впливу держави на ринкові події класифікуються за трьома групами: регулювання процесу входження в ринок; регулювання ринкового ціноутворення; регулювання ринкових обсягів виробництва.

Отже, об'єктивними причинами необхідності державного регулювання економіки є наступні: механізм ринкового саморегулювання не виконує покладених на нього функцій, тобто не забезпечує автоматичного виходу із кризи; економічно ефективною держава буде тоді, коли вона забезпечує національну економічну безпеку в умовах міжнародної конкуренції; формування внутрішніх і зовнішніх умов ефективного функціонування національної економіки; визначення ролі регіонів обласного рангу у формуванні національної економіки; проведення структурної та інвестиційної політики; стимулювання НТП; соціальна політика; запровадження партнерських відносин між державою і сферою бізнесу.

Таким чином, сьогодні в Україні загальновизнаною є об'єктивна необхідність приходу до регульованого ринку, однак чітко не визначено форми, принципи і засоби державного регулювання. Нагальна потреба в регулюванні ринку України зумовлена також майже цілковитим розривом її зовнішньоекономічних зв'язків із державами близького зарубіжжя. Саме це, а також-незадовільний стан внутрішньоекономічних зв'язків унеможливлюють управління лише через механізми ринкової економіки.