Державне регулювання економіки - Калетнік Г.М. - 1.4. Моделі державного регулювання економіки

На основі аналізу форм і методів господарювання в країнах з розвинутими ринковими інституціями виділено типові моделі та специфічні особливості їх функціонування. Основними критеріями, на базі яких визначалась специфіка різних моделей господарювання, прийнято наступні:

1. Цільова спрямованість ринкової моделі господарювання.

2. Форми власності (зокрема, питома вага державної власності у структурі ВВП).

3. Соціальна політика.

4. Підойми і форми втручання держави в економіку.

Отже, за моделями регулювання господарського життя в зарубіжних економіках розрізняють такі:

1. Американська (ліберальна) модель регулювання грунтується на максимальному рівні самозабезпечення фізичних і самофінансування юридичних осіб з низьким рівнем бюджетної централізації національного продукту (25-30 %).

2. Німецька (неоліберальна) модель регулювання спрямована на усунення перешкод для конкуренції, стимулювання малого бізнесу, зростання зайнятості і продуктивності праці, соціальної підпорядкованості дій ринку. При цьому рівень бюджетної централізації національного продукту становить 45-55 %.

3. Західноєвропейська модель (кейнсіанська) регулювання використовується у Великобританії, Франції, Австрії, Італії. Вона передбачає підвищену роль державного сектора в економіці країни і поміркований рівень бюджетної централізації національного продукту (35-40 %).

4. Шведська (скандинавська) модель регулювання має на меті забезпечення максимально сприятливих умов для суспільності кожного суб'єкта. Вона характеризується розгалуженою державною соціальною сферою і високим рівнем бюджетної централізації національного продукту (близько 60 %).

5. Японська модель регулювання передбачає досить високий рівень керованості господарства, створення сприятливих умов для розвитку приватного сектора економіки, повне державне фінансування інноваційної діяльності та поміркований рівень бюджетної централізації національного продукту (30-35 %).

6. Неоінституційна модель пропонує визначення точок зростання в економіці, пріоритетів у розвитку її секторальних і регіональних підсистем, оскільки одночасно "підняти" економіку в принципі неможливо.

Стосовно України слід зазначити, що до 1993 року у нас практикувалася неокейнсіанська модель розвитку економіки, яка мала "розігріти економіку", тобто забезпечити зростання сукупного попиту з наступним зростанням сукупної пропозиції. Однак на практиці ця модель не спрацювала, а лише призвела до гіперінфляції з усіма її негативними наслідками.

З 1993 р. в Україні була "запущена" ортодоксальна модель саморегулювання економіки, більш знана як монетарна модель. Проте і вона не забезпечила розширений розвиток нашої економіки. Більшість учених і аналітиків вважає, що в умовах України вона і не могла спрацювати, оскільки національна економіка не володіла необхідною для цього стійкістю (достатньою ефективністю і конкурентоспроможністю виробництва). Свідченням останнього стало те, що рівень монетизації (відношення грошової маси до ВВП) опустився нижче 15 %, кредиторська заборгованість сягнула 126 % від ВВП, а бартерні схеми перебрали на себе 42 % капіталу.

Проте реально в Україні була реалізована раніше не відома в науці імітаційна модель реформування економіки. Результатом її реалізації стала система корпоративно-кланового капіталізму, яка характеризується, з одного боку, астрономічними прибутками невеликої групи людей, а з іншого - доходами на межі фізичного виживання основної маси населення.

Не дивно, що розвинені країни світу довго не визнавали Україну як державу з ринковою економікою. Ринкова трансформація економіки України за неокейнсіанською, монетарною та імітаційною схемами призвели до її катастрофічної руйнації(незначний ріст ВВП в останні роки не слід вважати якісним стрибком у його розвитку).

Сьогодні вже більше теоретиків і практиків схиляються на користь неоінституційної моделі розвитку економіки, яка на перший план у ринкових перетвореннях ставить державу та її регулюючі впливи.

На необхідність урахування пріоритетності інституційних перетворень вказується й у концептуальних засадах стратегії економічного і соціального розвитку України, де головною складовою виступає соціальний фактор економічних перетворень. Це можливо лише за ефективного поєднання вільного підприємництва і державного регулювання.