Економіка праці та соціально-трудові відносини - Гриньова B.M. - 12.1. Поняття, зміст та завдання організації праці

12.1. Поняття, зміст та завдання організації праці.

12.2. Організація робочих місць.

12.3. Форми розподілу і кооперації праці.

12.4. Основи організації нормування праці.

12.5. Різновиди норм праці.

12.1. Поняття, зміст та завдання організації праці

Уперше наукова теорія організації праці знайшла відображення в теорії Ф. Тейлора і подальший її розвиток полягав у переході до концепцій "збагачення праці", "автономних груп", "гуманізації праці", які потім продовжили свій розвиток у складі більш широких економіко-соціологічних і політико-ідеологічних теорій "демократії в промисловості", "соціальної інтеграції". Сьогодні праця людей, яка у процесі виробництва організовується під впливом розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, має два боки: природно-технічний і соціально-економічний. Вони тісно пов'язані між собою, постійно взаємодіють і визначають зміст організації праці.

Організація праці — це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці є об'єктивною необхідністю і невід'ємною складовою трудової діяльності людини. Вона має сприяти вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва.

Згідно із Законом України "Про оплату праці" організація оплати праці здійснюється на підставі:

— законодавчих та інших нормативних актів;

— генеральної угоди на державному рівні;

— галузевих, регіональних угод;

— колективних договорів;

— трудових договорів.

Суб'єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; власники, об'єднання власників або їхні представницькі органи; професійні спілки, об'єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.

Основні принципи організації оплати праці здійснюються за допомогою таких її елементів, як система угод і договорів на різних рівнях економіки, а також через нормування праці, тарифну систему, форми й системи оплати праці на окремих підприємствах і його структурних підрозділах.

Кожний із елементів має чітко окреслене призначення. Проте всі елементи взаємодіють між собою, забезпечують, за наявності правильного їх застосування, дійову систему матеріальної зацікавленості у досягненні певних виробничих показників.

У змісті організації праці, виходячи з особливостей вирішуваних завдань, виділяють такі елементи:

— поділ і кооперування праці, що передбачає науково обґрунтований розподіл працівників за систематизованими трудовими функціями, машинами, механізмами, робочими місцями, а також відповідне групування і комбінування працівників у виробничі колективи;

— нормування праці, що передбачає ретельний розрахунок норм витрат праці на виробництво продукції і послуг як основу для організації праці та визначення ефективності виробництва;

— організація та обслуговування робочих місць, що включає їх раціональне планування й оснащення відповідно до антропометричних і фізіологічних даних та естетичних смаків людини; ефективну систему обслуговування робочих місць; атестацію та раціоналізацію робочих місць;

— організація добору персоналу та його розвиток, що включає планування потреби у робочій силі, профорієнтацію і профвідбір, наймання персоналу, розробку концепції розвитку персоналу та її реалізацію;

— покращання умов праці, що передбачає усунення шкідливості виробництва, надлишкових фізичних, психологічних і емоційних навантажень, естетику виробництва, формування системи охорони і безпеки праці;

— ефективне використання робочого часу, оптимізація режимів праці й відпочинку;

— раціоналізація трудових процесів, упровадження оптимальних прийомів і методів праці;

— планування та облік праці;

— мотивація праці;

— зміцнення дисципліни праці.

На різних підприємствах праця організовується у різноманітних формах.

До основних факторів, що спричиняють цю різноманітність, належать:

— науково-технічний прогрес, систематичне вдосконалення техніки і технології;

— система організації виробництва;

— психофізіологічні фактори й особливості екологічного середовища;

— фактори, пов'язані з характером завдань, які вирішуються в різних ланках системи управління виробництвом.

Аналізуючи зміст організації праці, слід враховувати особливості виробничого рівня, на якому відбуваються зміни.

У масштабах народного господарства вдосконалення організації праці має такі завдання: відвернення економічних і соціальних втрат, забезпечення якнайповнішого використання людських ресурсів суспільства, регулювання співвідношення чисельності зайнятих у галузях матеріального виробництва і невиробничій сфері, перерозподіл працівників між галузями і раціональне розміщення ресурсів між регіонами країни тощо. Для цього застосовуються прямі і непрямі регулятори, що враховують ступінь розвитку ринкових відносин .

У межах підприємства головне значення для організації праці мають питання правильної розстановки працівників у виробництві на основі раціонального поділу праці й суміщення професій, спеціалізації і розширення зон обслуговування. Ще одним завданням є узгодженість діяльності — кооперування під час здійснення суворої кількісної пропорційності трудових витрат на взаємопов'язаних ділянках виробництва. У цьому важлива роль належить технологічному і виробничому плануванню, нормуванню праці, які дають змогу науково встановити кількісну пропорційність якісно різних видів праці.

На конкретному робочому місці вирішуються такі завдання організації праці, як упровадження найпрогресивніших робочих прийомів і раціонального змісту всього комплексу трудових операцій, правильне обладнання і планування робочих місць, рівномірне і безперебійне забезпечення їх інструментами та матеріалами, створення належних санітарно-гігієнічних та естетичних умов для роботи і життєдіяльності людини.

Як основні принципи організації оплати праці на підприємстві можна виділити такі:

— облік розміру мінімальної оплати праці, встановленої державою;

— випереджання темпів зростання продуктивності праці у порівнянні з темпами росту заробітної плати;

— оплата за кінцевими результатами діяльності підприємства здійснюється відповідно до кількості та якості витраченої праці;

— забезпечення матеріальної зацікавленості працівників у зростанні продуктивності праці й поліпшенні діяльності підприємства;

— забезпечення відповідності в оплаті праці окремих професій, категорій і груп;

— індексація заробітної плати відповідно до темпів зростання інфляції;

— забезпечення оптимальної частки заробітної плати в собівартості продукції;

— аналіз середньої заробітної плати на аналогічних підприємствах у межах галузі народного господарства і планування її підвищення;

— вибір раціональної системи оплати праці;

— забезпечення соціальної захищеності працівників підприємства за допомогою державних і внутрішньоорганізаційних гарантій праці;

— аналіз динаміки зростання заробітної плати і її компонентів.

Нині значна кількість підприємств, особливо промислових, має низку проблем щодо організації праці. При зіставленні даних мінімальних тарифних ставок для робітників з діючими на промислових підприємствах можна зробити такий висновок: на багатьох підприємствах мінімальні тарифні ставки, встановлені міжгалузевою угодою, взяті за основу. Подібна ситуація призводить до того, що керівники підприємств не забезпечують достатнього життєвого рівня своїх працівників, оскільки встановлені мінімальні тарифи є значно нижчими, ніж встановлений державою розмір споживчого кошика.

Міжтарифні коефіцієнти та поріг чутливості на багатьох підприємствах не відрізняються від галузевої угоди. Поріг чутливості становить 10 % при переході від 1-го до 6-го розряду, що говорить про нераціональне встановлення співвідношень між розрядами. Пояснити це можна тим, що починаючи з 4-го розряду кваліфікаційні вимоги для переходу персоналу на більш високий розряд значно підвищуються. Для цього вже замало практичного досвіду, який був потрібен для переходу з 1 по 4 розряд, а потрібно ще й підвищення кваліфікації. Крім того, досвід провідних зарубіжних учених-економістів свідчить, що поріг чутливості має бути до 20 %.

При цьому, розрив між низькокваліфікаційними розрядами має бути незначним та з переходом на більш високий розряд значно зростати. Це дасть змогу суттєво зацікавити працівників у підвищенні рівня кваліфікації й результативності праці, якої немає у сучасних умовах на промислових підприємствах. Така сама ситуація спостерігається і при розробці посадових окладів керівникам, спеціалістам і службовцям, тобто встановлений міжгалузевою угодою мінімальний міжкваліфікаційний коефіцієнт береться підприємствами за основу.