Економіка праці та соціально-трудові відносини - Гриньова B.M. - 12.4. Основи організації нормування праці

Організовуючи працю, слід визначити, яка її кількість потрібна для виконання кожної конкретної роботи і якою має бути якість. Норми праці є основою для визначення пропорцій розвитку галузей економіки, складання балансу використання трудових ресурси, визначення виробничих потужностей.

На кожному підприємстві норми праці використовуються у процесі здійснення планово-організаційних розрахунків, внутрішньозаводського й цехового оперативного планування. За допомогою норм складаються бізнес-плани підприємств, плануються обсяги виробництва цехів і дільниць, розраховується завантаження устаткування й робочих місць. На основі норм праці встановлюють завдання з підвищення продуктивності праці, визначають потребу в кадрах, розробляють календарно-планові нормативи тощо. За допомогою нормування узгоджується взаємодія цехів, бригад і відділів підприємства, досягається синхронізація роботи на різних робочих місцях, виробничих дільницях, забезпечується рівномірність і ритмічність виробничого процесу.

Норми трудових витрат потрібні для організації праці не тільки робітників-відрядників, а й робітників з погодинною оплатою, спеціалістів, службовців. Визначають їх для кожної категорії працюючих. Норми праці е складовим елементом організації заробітної плати, оскільки виконання норм є умовою отримання заробітку, відповідного тарифу або окладу, встановленого для окремого працівника.

Нормування праці — процес визначення об'єктивно необхідних витрат робочого часу в усіх сферах діяльності людини.

Нормування праці має виконувати функції:

— основи всієї системи управління персоналом;

— бази для розрахунків практично всіх техніко-економічних показників діяльності організації (підприємства);

— головної бази організації оплати праці та тарифного нормування;

— основи визначення трудового вкладу працівників і частки кожного в колективно заробленому фонді оплати праці.

Нормування праці з огляду його важливості має свої певні наукові й методологічні завдання, розв'язання яких сприяє його поступовому розвитку як самостійної галузі знань про працю.

Головними завданнями нормування праці в сучасних умовах, які характеризуються радикальними змінами виробничих і трудових відносин, слід вважати:

— розробку і впровадження технічно обґрунтованих норм, використання яких забезпечує зниження трудомісткості виробничих процесів, підвищення продуктивності праці;

— систематичне вивчення фактичних затрат робочого часу з метою ліквідації будь-яких втрат;

— створення умов для планомірного вдосконалення трудових процесів і підвищення професійної майстерності працівників;

— подальший розвиток теорії та методології нормування праці;

— удосконалення нормативної бази для нормування праці насамперед тих категорій працівників, для яких досі немає прогресивних нормативів;

— комп'ютеризацію проектування технологічної та організаційної документації.

Об'єктом нормування праці може бути будь-яка доцільна діяльність людини як фізична, так і розумова, тобто трудовий процес у його конкретному і специфічному вияві.

Трудовий процес є невід'ємною складовою виробничого процесу, сукупність дій робітника, здійснюваних у процесі виробництва.

Є така класифікація трудових процесів.

За призначенням трудові процеси поділяють на основні й допоміжні.

За рівнем механізації — на ручні, машинно-ручні, машинні, автоматизовані, апаратурні.

За ступенем повторюваності розглядають такі, що повторюються, не повторюються, періодично повторюються, схожі між собою, різноманітні.

Щодо взаємозв'язку робітників і технологічного устаткування розрізняють одноверстатні, багатоверстатні, багатоагрегатні та ін.

Величезна кількість і різноманітність трудових процесів, виконання їх у різних виробничих умовах, тип виробництва, поглиблення поділу праці — все це передбачає наявність різних об'єктів нормування праці. Серед таких об'єктів, що набули найпоширенішого застосування, слід відзначити: виробничі операції, трудові прийоми, дії, рухи, обсяги робіт, норми чисельності персоналу, норми виробітку тощо.

Рівень диференціації об'єктів нормування праці визначається типом і масштабами виробництва, формами організації праці, особливостями виконуваних робіт та вимогами до точності встановлених норм. Тому треба розрізняти укрупнені, операційні й диференційовані об'єкти нормування.

Укрупнені об'єкти — це закінчений комплекс робіт, одиниця продукції, вузол, бригадо-комплект та інші, що перевищують тривалість однієї виробничої операції.

Диференційовані об'єкти — це окремі елементи виробничої (трудової) операції, коли в умовах малого, багатосерійного виробництва рівень поділу праці, спеціалізація робочих місць приводять до того, що робітник виконує окремі трудові прийоми, дії або рухи.

Слід зазначити, що внаслідок поділу праці, рівня спеціалізації робочих місць частина допоміжних операцій може виконуватись не основним виконавцем, а допоміжними робітниками (вантажник, кранівник, наладчик, контролер). У цьому випадку їхня тривалість визначається методами нормування допоміжних робітників і не входить до складу нормативного часу робітників, зайнятих виконанням основних технологічних операцій.

Предметом нормування праці е тривалість трудових процесів у часі.

Трудові рухи ще називають мікроелементами трудового процесу.

Найпоширенішими на підприємствах методами дослідження трудових процесів є:

— хронометраж;

— фотографія робочого часу;

— фотохронометраж.

Фактичні затрати часу вимірюються за допомогою секундомірів, хронометрів, годинників, хронографів.

Усі методи дослідження затрат робочого часу складаються з таких основних етапів:

— підготовка до спостереження;

— проведення спостереження;

— оброблення даних;

— аналіз результатів і підготовка пропозицій щодо удосконалення організації праці.

За допомогою хронометражу визначається тривалість елементів операцій, що повторюються.

Виділяють три способи проведення хронометражу:

— безперервний (за поточним часом);

— вибірковий;

— цикловий.

За безперервного способу всі елементи певної операції досліджуються відповідно до послідовності їх виконання. Вибірковий спосіб хронометражу застосовується для вивчення окремих елементів операції незалежно від послідовності їх виконання. Цикловий спосіб — для дослідження тих елементів операції, що мають незначну тривалість (3—5 с).

Залежно від об'єкта спостереження розрізняють такі фотографії:

— фотографія використання часу працівників (індивідуальна, групова, самофотографія);

— фотографія часу роботи устаткування;

— фотографія виробничого процесу.

За індивідуальної фотографії спостерігач визначає використання часу одним працівником протягом робочої зміни або іншого періоду часу.

У випадках, коли робота виконується кількома робітниками, зокрема за бригадної організації праці, здійснюється групова фотографія робочого часу.

Самофотографію здійснює сам працівник, який фіксує величину втрат робочого часу, а також причини їх виникнення. Це сприяє залученню всіх працівників до активної участі у виявленні й усуненні втрат робочого часу.

Фотографія часу використання устаткування — це спостереження за його роботою і перервами в ній з метою одержання даних для обґрунтування затрат часу на обслуговування (одним робітником або кількома).

Фотографія виробничого процесу — це одночасне вивчення затрат робочого часу виконавців, часу використання устаткування і режимів його роботи.

Спостереження може виконуватися двома спостерігачами: один спостерігає за робітниками, другий — за устаткуванням, тобто двостороннє спостереження.

Залежно від способу проведення й оброблення спостережень розрізняють два методи проведення фотографії робочого часу: метод безпосередніх замірів і метод моментних спостережень.

Метод безпосередніх замірів полягає у безпосередній реєстрації тривалості затрат часу за елементами операції, що спостерігається. За допомогою методу моментних спостережень фіксується стан робочих місць, що спостерігаються. При цьому структура затрат часу встановлюється залежно від кількості моментів, коли спостерігалися відповідні стани.

Основний зміст роботи (функцій) з нормування праці зводиться:

— до підготовки технологічної документації;

— оцінки стану робочих місць за технологічними ознаками;

— оцінки кількісного та професійно-кваліфікаційного складу персоналу;

— розробки і використання норм праці (часу, виробітку, чисельності, обслуговування, підлеглості);

— створення необхідних умов для застосування норм у виробничій діяльності;

— організації систематичного вивчення затрат робочого часу та рівня завантаження працівників;

— організації впровадження нових, прогресивних норм часу (виробітку) з метою реалізації процесу систематичного зменшення трудомісткості продукції.

Реалізація перелічених функцій відображає зміст оперативної роботи з нормування праці, яка досягає ефективності за наявності нормативно-дослідної роботи. Сутність нормативно-дослідної роботи полягає в реалізації питань щодо покращання стану нормування на перспективу. При цьому виділяють роботи, пов'язані:

— з розробкою раціональних режимів роботи технологічного устаткування;

— роботою зі створення місцевих нормативних матеріалів;

— розробкою прогресивних трудових прийомів та методів;

— обґрунтуванням найефективніших форм стимулювання роботи прогресивними нормами.

Особлива увага під час організації праці приділяється обліку виконання норм праці. Такий облік проводиться щомісячно за окремими технологічними операціями, робочими місцями, конкретними робітниками. Таким чином нагромаджується первинна інформація про рівень виконання норм за окремими професіями, спеціальностями, рівнем кваліфікації. На базі відомостей про рівень використання норм окремими виробничими ділянками і цехами складається загальний звіт по підприємству. Для визначення максимального рівня виконання норм, використовують такі формули:

— на базі календарно відпрацьованого робочого часу;

— на базі фактично відпрацьованого часу.

У першому випадку можна скористатися такою формулою: