Економічний аналіз - Грабовецький Б.Є. - 5.1. Зміст, завдання, напрямки, інформаційне забезпечення аналізу собівартості продукції

5.1. Зміст, завдання, напрямки, інформаційне забезпечення аналізу собівартості продукції

В системі показників, які характеризують ефективність виробництва і посилення його інтенсифікації, одне із провідних місць належить собівартості продукції.

Собівартість є вартісна категорія, яка в грошовій формі відображає витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції.

Зниження собівартості продукції, при інших рівних умовах, сприяє збільшенню прибутку, а отже, підвищенню ефективності виробництва. Це досягається шляхом економії затрат праці, матеріалів, сировини, енергетичних ресурсів, кращого використання обладнання і потужності, зростання обсягу виробництва, скорочення різних втрат, ліквідації непродуктивних витрат.

В ринковій економіці, де ціни формуються під впливом гострої конкурентної боротьби, із сукупності факторів, що визначають конкурентоспроможність підприємства, чільне місце належить витратам на виробництво. Зниження витрат в таких умовах стає ледь не головним джерелом збільшенням прибутку.

Розрізняють індивідуальну собівартість — затрати на виробництво тільки одного виробу; загальну (повну) собівартість всієї виготовленої продукції — загальну суму затрат, що приходиться на виготовлення продукції певного обсягу і складу; середня собівартість, яка визначається діленням загальної суми затрат на кількість одиниць однорідної продукції.

За обсягом затрат, що входять в собівартість продукції, остання ділиться на виробничу, яка включає витрати, що пов'язані тільки з виробництвом продукції, і повну, що складається із витрат на виробництво і позавиробничі витрати, які пов'язані з реалізацією продукції (витрати на збут).

Визначення величини затрат на одиницю продукції (робіт, послуг) називається калькуляцією собівартості.

В залежності від призначення розрізняють планову, нормативну та фактичну(звітну) собівартість продукції.

Планова собівартість — це завдання для досягнення певного рівня собівартості продукції, що визначається на основі передових норм і нормативів використання засобів виробництва і витрат праці.

Нормативна собівартість — відображає рівень витрат на виріб, що визначається діючими на певну дату технічними нормами і нормативами використання засобів виробництва і робочого часу.

Фактична (звітна) собівартість — це рівень собівартості продукції, обчисленої на основі фактичних витрат на виробництво за певний період, з урахуванням фактичних умов виробництва, що склалися.

Основними завданнями аналізу витрат і собівартості продукції є:

— обґрунтованість планових завдань із собівартості продукції;

— загальна оцінка виконання завдань зі зниження собівартості продукції;

— виявлення і дослідження причин відхилень від планового завдання;

— вивчення структури і динаміки витрат за елементами і калькуляційними статтями;

— оцінка впливу окремих факторів на рівень собівартості продукції;

— виявлення і мобілізація резервів зниження собівартості продукції.

Залежно від поставлених завдань випливають різні напрямки аналізу собівартості продукції і витрат на виробництво:

— узагальнюючий аналіз собівартості продукції;

— аналіз собівартості окремих видів продукції (калькуляцій);

— аналіз витрат на одну гривню продукції;

— аналіз прямих матеріальних і трудових витрат;

— аналіз комплексних витрат;

— аналіз накладних витрат.

Для проведення аналізу собівартості продукції і витрат на виробництво формується інформаційна база на основі планової собівартості продукції; нормативів споживання матеріальних і трудових ресурсів; цін на ресурси і продукцію; первинні документи; рахунки бухгалтерського обліку; статистична звітність ф. № 5-с "Звіт про витрати на виробництво продукції (робіт, послуг)"; фінансова звітність ф. № 2 "Звіт про фінансові результати"; матеріали ревізій, спеціальних обстежень та ін.