Оскільки собівартість продукції як синтетичний показник формулюється із різних витрат, процесу планування, обліку, аналізу передує дослідження змісту цих витрат. Для цього передусім проводиться упорядкування, класифікація витрат на виробництво.
Залежно від призначення існують різні ознаки, за якими проводиться класифікація витрат на виробництво продукції.
Насамперед здійснюється групування витрат за економічними елементами і статтями калькуляцій.
В основу групування витрат за економічними елементами покладений економічний зміст тих чи інших витрат, незалежно від місця їх виникнення і призначення. Елементи витрат повинні бути економічно однорідними. Класифікація витрат за елементами є єдиною і обов'язковою для всіх промислових підприємств і об'єднань.
В Україні встановлений такий склад елементів витрат
— матеріальні витрати;
— витрати на оплату праці;
— відрахування на соціальні заходи;
— амортизація;
— інші витрати.
Таким чином, склад елементів витрат дозволяє виділити дві основні групи:
— витрати минулої праці, що уречевлені у вартості споживаних предметів праці (матеріальні витрати) і засобів праці (амортизація);
— витрати минулої праці, що уречевлені у вартості праці (амортизація) ;
— затрати живої праці (витрати на оплату праці з відрахуваннями на соціальні заходи).
З інших витрат приблизно 2/3 становлять матеріальні витрати, а решта — витрати живої праці.
Класифікація витрат за економічними елементами відображає витрати підприємства, що пов'язані з виробництвом продукції, тому її ще називають кошторисом затрат на виробництво.
Класифікація витрат за економічно однорідними елементами дозволяє:
— оцінити характер виробництва (матеріалоємне, трудомістке, фондомістке);
— визначити величини витрат живої і минулої праці та співвідношення між ними;
— обчислити чисту продукцію підприємства (галузі);
— зв'язати план собівартості з Іншими розділами плану підприємства (праця, матеріально-технічне забезпечення, технічний розвиток тощо);
— визначити структуру витрат на виробництво за рік і в динаміці, що дозволить оцінити структурні зміни затрат;
— виявити резерви подальшого зниження витрат на виробництво продукції.
Незважаючи на важливе значення в плануванні, обліку і аналізі елементів витрат на виробництво, класифікація за економічно однорідними елементами не дозволяє визначити собівартість одиниці продукції, тим більше, якщо виготовляється два і більше її види.
Тому нарівні з формуванням витрат за елементами здійснюється формування витрат за статтями, які відображають величину витрат залежно від місця їх виникнення і призначення. Статті затрат показують, що витрачено, куди витрачено, і на які цілі спрямовані кошти.
Єдина для всіх галузей номенклатура калькуляційних статей витрат відсутня, що зумовлено особливостями різних галузей.
З урахуванням П(С)БО16 рекомендуються такі калькуляційні статті
1. Сировина і матеріали;
2. Купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій;
3. Зворотні відходи (вираховуються);
4. Паливо і енергія на технологічні цілі;
5. Основна заробітна плата виробничих робітників;
6. Додаткова заробітна плата виробничих робітників;
7. Відрахування на соціальне страхування;
8. Витрати, пов'язані з підготовкою і освоєнням виробництва продукції;
9. Витрати на утримання І експлуатацію устаткування;
10. Загальновиробничі витрати;
11. Супутня продукції (вираховується);
12. Інші виробничі витрати;
13. Позавиробничі витрати (витрати на збут), сума статей 1-12 — це виробнича собівартість; сума статей 1 -13 — це повна собівартість.
Статті калькуляцій можуть містити різні економічні елементи з урахуванням їх ролі у виробництві, тому багато з них є комплексними.
Отже, на відміну від однорідних елементів витрат, статті витрат можуть бути і "змішаними", тобто включати якісно різнорідні види витрат.
До комплексних (змішаних) статей відносяться статті 8-13; статті 1-7 однорідні.
Залежно від способу віднесення витрат на собівартість окремих виробів їх поділяють на прямі і непрямі.
Прямими вважаються витрати, які можна безпосередньо віднести на собівартість одиниці продукції. До таких витрат переважно відносяться однорідні витрати.
До непрямих відносяться витрати, які переносяться на собівартість одиниці продукції опосередкованим шляхом, наприклад, пропорційно будь-якому виду прямих витрат.
На практиці непрямі витрати переносять на собівартість продукції пропорційно основній заробітній платі виробничих працівників.
Водночас варто зауважити, що висловлене вище твердження не є абсолютним положенням. Так, у монопродуктових галузях, тобто підприємствах, які виробляють один вид продукції, всі витрати прямі, а в комплексних галузях, тобто таких, де із одного і того ж виду сировини одержують декілька видів продукції, всі витрати е комплексними.
Залежно від змін обсягу продукції всі витрати поділяються на змінні (умовно-змінні) і постійні (умовно-постійні).
Змінні витрати зростають або знижуються залежно від зростання або зниження обсягу продукції (витрати на сировину і матеріали, паливо і енергію на технологічні цілі, заробітна плата виробничих працівників). Такі витрати змінюються майже пропорційно зміні обсягу виробництва.
Постійні витрати не залежать або мало залежать від обсягу продукції, наприклад, орендна плата, заробітна плата адміністративного персоналу тощо.
За характером участі у виробничому процесі розрізняють основні і накладні витрати. Критерії розподілу витрат на основні і накладні полягає в тому, що основні витрати випливають із самого процесу виготовлення продукції і неминучі у будь-яких умовах виробництва — невеликих і значних масштабах.
До основних витрат відносяться витрати на сировину і матеріали, паливо і енергію на технологічні цілі, заробітну плату робітників і інженерно-технічних працівників, ремонт і відновлення основних фондів.
Накладні витрати не випливають із самої технології виробництва І не є обов'язкові за всіх умов виробництва. Вони є результатом усуспільнення праці і зв'язані з управлінням, точніше з процесами організації, управління та обслуговування виробництва (орендна плата, освітлення та обігрівання приміщення, заробітна плата управлінського персоналу тощо).
За видами діяльності розрізняють витрати від звичайної діяльності (операційні, фінансові, інвестиційні) і витрати від надзвичайної діяльності — невідшкодовані втрати від надзвичайних подій (пожежі, землетруси, повені, техногенні аварії тощо).
За доцільністю розрізняють продуктивні витрати (доцільні, виправдані для даного виробництва витрати) і непродуктивні витрати (виникають внаслідок недоліків у технології, організації виробництва і праці).
5.4. Аналіз витрат за статтями калькуляції
5.5. Аналіз витрат на одну гривню продукції
5.6. Аналіз собівартості окремих видів продукції
ЧАСТИНА ІІІ. ФІНАНСОВИЙ АНАЛІЗ
6. АНАЛІЗ ФІНАНСОВИХ РЕЗУЛЬТАТІВ
6.1. Зміст, завдання, інформаційне забезпечення аналізу
6.2. Формування доходів, витрат і прибутків підприємства
6.3. Аналіз прибутку від виробництва продукції
6.4. Аналіз прибутку від реалізації продукції